Справа № 646/1578/25
№ провадження 2-а/646/35/2025
28.02.2025 м. Харків
Суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова Сіренко Ю.Ю., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про дій протиправними та скасування протоколу про адміністративне правопорушення,
До Червонозаводського районного суду м. Харкова від позивачки ОСОБА_1 надійшла позовна заява, в якій просить суд:
-визнати дії інспектором 1 взводу 3 роти 4 батаиьйону Управлінням Харківської області Гойденко Анни Сергіївни щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 від 01.01.2025 серія ЕПР1 №210102 протиправними;
-скасувати протокол про адміністративне правопорушення від 01.01.2025 серія ЕПР1 №210102.
Суд, розглянувши позовну заяву з додатками, дійшов до такого висновку.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 7 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із пунктом 3 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно із частиною першою статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Так, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/ бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 КАС України місцевим, загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
З матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що позивач оскаржує протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 210102 від 01.01.2025 року, який складено інспектором поліції щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Однак, відповідно до положень глави 19 КУпАП, наявність протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про те, що є підстави для порушення справи.
За приписом частини 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення, згідно зі статтею 251 КУпАП, є джерелом доказів.
Протокол про адміністративне правопорушення не передбачає настання наслідків зобов'язального характеру на відміну від рішення суб'єкта владних повноважень - нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії.
Складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та з огляду на положення статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Складаючи протокол про адміністративне правопорушення, посадова особа виконує не звичайні управлінські функції, а вчиняє процесуальні дії у справі про адміністративне правопорушення.
Слід також зауважити, що розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним та скасування, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 712/7385/17 (провадження № 11-1434апп18) про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, вказала на те, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
З урахуванням вищевикладеного, протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, провадження у справах про адміністративне правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність, розгляд справ про адміністративне правопорушення, накладення адміністративних стягнень здійснюється у порядку передбаченому КУпАП.
Верховний Суд у постанові по справі №712/7385/17 зазначив, що оскільки дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення до відповідальності не породжують наслідків для позивача та не порушують його права, то вони окремо від такого рішення не оскаржуються.
З такими висновками погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 (провадження № 11-1434апп18) та від 22 січня 2020 року у справі № 2-а/489/7/2016 (провадження № 11-786апп19).
Верховний Суд в постанові від 04 березня 2019 року у справі № 199/7360/17 (2-а/199/252/17) (провадження № К/9901/33582/18) зазначив, що розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 10 липня 2020 року у справі № 420/647/19 (адміністративне провадження № К/9901/32880/19).
Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №553/2145/16-а (адміністративне провадження №К/9901/7337/20) вказав, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таким чином, вимоги позивача не підлягають окремому розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №643/8023/20 (адміністративне провадження №К/9901/19693/20) за якою у спорах щодо оскарження дій при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та/або такого протоколу, такі спори не є адміністративними, оскільки відповідач при складанні протоколу здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким має бути надана під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Верховний Суд зазначав, що існує практика Великої Палати Верховного Суду у спорах щодо оскарження дій при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та/або такого протоколу. Зокрема правова позиція про те, що такі спори не є адміністративними, оскільки відповідач при складанні протоколу здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким має бути надана під час розгляду справи про адміністративне правопорушення,? була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року в справі №712/7385/17, від 19 червня 2019 року в справі №638/3490/18, від 22 січня 2020 року в справі №2-а/489/7/2016 та інших.
Вказані правові позиції знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі справа № 307/3754/21 (адміністративне провадження № К/990/11524/22) в якій Верховний Суд зазначив, що оскарження дій відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення та й скасування його в судах взагалі не оскаржується окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності.
Практика Верховного Суду з цього питання є сталою.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Разом з тим, розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів. Так, зокрема, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення (пункт 2 статті 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому є правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 170, 171, 243, 245, 248, 256, 294 КАС України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про дій протиправними та скасування протоколу про адміністративне правопорушення.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Суддя Ю.Ю. Сіренко