Справа №:755/19024/24
Провадження №: 2/755/2894/25
(заочне)
"28" січня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Гриценко О.І., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату та грошову компенсацію за не використану відпустку в розмірі 61 366,00 грн.; суму середнього заробітку за період затримки з 31.07.2024 по 29.10.2024 року у розмірі 66 977,10 грн.; моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., та витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював на посаді провідного інженера Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» з 02.08.2016 року. Звільнений на підставі наказу № 18-К від 02.07.2024 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Розрахунок на день звільнення відповідач з позивачем не зробив, у зв'язку з чим останній був змушений звернутися до суду з вказаним позовом..
31 жовтня 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку судового розгляду надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутність, у якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. поважність причин неявки в судове засідання не повідомив.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не подав. Конверт з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, що направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не подав та не повідомив причини його неподання, а також те, що сторона позивача не заперечувала щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до статей 280-283 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно ст. 7 Закону України «Про плату праці», законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Відповідно до ст.ст. 24, 31, 32 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника. Трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді провідного інженера Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» з 02.08.2016 року.
В подальшому позивач звільнений із вказаної посади з 31.07.2024 року на підставі наказу № 18-К від 02.07.2024 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Відповідно довідки № 01/119 від 31.07.2024 року Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» видана ОСОБА_1 , заборгованість за нараховану, але не виплачену заробітну плату та грошову компенсацію за не використану відпустку при звільнені становить 61 366,00 грн.
На підставі вище вказаної довідки відповідача останній повинен був виплатити позивачу заробітну плату за травень 2024 року у розмірі 6 720,00 грн., заробітну плату за червень 2024 року, матеріальну допомогу нараховану в червні 2024 на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 10 635,21 грн., заробітну плату за липень 2024 року у розмірі 12 880,00 грн., грошову компенсацію за не використану відпустку при звільнені 18 250,79 грн., а встого 61 366,00 грн.
При звільненні працівника, згідно до ст. 116 КЗпП України, виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівникові перед виплатою зазначених сум.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був в день звільнення позивача, але не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, провести з ним розрахунок та виплатити всі суми, що належать йому, які на сьогодні відповідачем не виплачені, що не спростовується останнім.
З вини відповідача позивачу не виплачено при звільнені всіх сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.
З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог та підтверджують наявність заборгованості підприємства з виплати сум належних до виплати позивачу відповідачем, а відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 61 366,00 грн.
Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачає виплату середнього заробітку за час затримки виплат, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї провини, відсутність грошей у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно п.32 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві менш двох місяців, обчислення провадиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року та від 11 червня 2014 року.
Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата».
Розрахунок середньоденної заробітної плати визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на кількість робочих днів.
Позивач просить про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 липня 2024 року по 29 жовтня 2024 року.
Згідно розрахунку середнього заробітку на день звільнення позивача, заробітна плата за червень 2024 року складає 16 000,00 грн., кількість відпрацьованих днів 20, заробітна плата за липень 2024 року складає 16 000,00 грн., кількість відпрацьованих робочих днів 23. (16 000,00 грн. + 16 000,00 грн. = 32 000,00 грн. : 43 дні = 744,19 грн.)
За період з 31 липня 2024 року по 29 жовтня 2024 року кількість робочих днів становить 90.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті ОСОБА_1 складає 66 977,10 грн. (744,19 грн. х 90 днів).
Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.
Згідно ч. 3, ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В судовому засіданні доведено та підтверджено порушення відповідачем законних прав позивача на своєчасну оплату праці, що на думку суду є безумовною підставою для компенсації заподіяної моральної шкоди.
При цьому, суд вважає, що позивачем не у повному обсязі підтверджено розмір ініційованого відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин, враховуючи обґрунтування позову, визнання існуючої заборгованості роботодавцем, принципи співмірності та справедливості, суд вважає можливим і достатнім стягнути з відповідача на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплат заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Враховуючи наведене та керуючись Керуючись ст. 43, 46 Конституції України, ст. ст. 44, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 141, 177, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект'на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 61 366, 00 грн., компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66 977,10 грн., та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 133 434,10 грн.
В решті задоволення позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного підприємства Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект'на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 28 січня 2025 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Державне підприємство Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кониського Олександра, 82-А, код ЄДРПОУ: 00468177).
Суддя: