Україна
22 листопада 2010 р. справа № 2а-24793/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 09 год. 30 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді < Довідник >
при секретарі Могілевському А.А.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Савченко С.В.
при секретарі Могілевському А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Донецьк
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька, м. Донецьк
про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень
за участю
від позивача: ОСОБА_2 за дов.
від відповідача : Бондар Ю.М. за дов.
Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 18.10.10 № 26441/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1980,0 грн. та штрафних санкцій у сумі 3960,0 грн.; від 18.10.10 № 26442/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з єдиного податку у сумі 1200,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 2400,00 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.10.10 № 26443/10/17-313 у сумі 450 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при перевірці відповідач помилково прийшов до висновку про обов'язок позивача утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб у зв'язку зі сплатою орендної плати суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 на підставі договору оренди. Також зазначає, що позивач не використовував працю бухгалтера, а та обставина, що особа виконувала функцію кур'єра по доставці звітів до податкової інспекції не може бути підставою для твердження наявності трудових відносин між позивачем та такою особою. Вважає застосування штрафних санкцій за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не можливим для суб'єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, про що є пряма норма пункту 6 статті 9 цього Закону.
Відповідач проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень зазначає, що ним правомірно встановлені порушення податкового законодавства позивачем, оскільки під час проведення перевірки в нього були відсутні відомості про реєстрацію ОСОБА_5 як суб'єкта підприємницької діяльності, тому було зроблено висновок про наявність обов'язку позивача утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб у зв'язку з виплатою доходу фізичній особі. Взявши за основу пояснення позивача, надані під час перевірки щодо використання праці бухгалтера, відповідачем було здійснено нарахування податкового зобов'язання з єдиного податку та податку з доходів фізичних осіб. Оскільки перевіряючими було встановлено неналежне ведення позивачем книги форми 10 щодо обліку доходів та витрат, до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції, передбачені Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у зв'язку з проведенням розрахунків у готівковій формі без застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши всі обставини справи та перевіривши їх наявними доказами в межах позовних вимог, суд встановив наступне.
Відповідно до пунктів 2 та 11 статті 11 Закону “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та порядку, встановлених законами України, мають право, здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів, застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Статтею 111 Закону визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Таким чином, відповідач ДПІ у Київському районі м. Донецька є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні” повноваження.
ОСОБА_1 (далі - позивач) є фізичною особою - підприємцем відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 02.06.2003 року, номер запису про включення відомостей про фізичну особу підприємця до ЄДР 2266017000009749, перебуває на податковому обліку в державній податковій інспекції у Київському районі м. Донецька.
Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька (далі - відповідач) з 16.09.10 по 29.09.10 було проведено позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.07.2007 року по 15.09.2010 року, за наслідками якої було складено акт перевірки. Вказаним актом перевірки встановлені порушення, які оспорюються у межах цієї адміністративної справи, зокрема:
1) обов'язок позивача утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб у зв'язку зі сплатою орендної плати суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 на підставі договору оренди;
2) нарахування податкового зобов'язання з єдиного податку та податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з використання праці бухгалтера під час ведення підприємницької діяльності позивачем;
3) застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у зв'язку з проведенням позивачем розрахунків у готівковій формі без застосування реєстраторів розрахункових операцій.
За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення:
1) від 18 жовтня 2010 року № 26442/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5940,00 грн., у тому числі основний платіж 1980,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 3960,00 грн.;
2) від 18 жовтня 2010 року № 26442/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з єдиного податку у розмірі 3 600,00 грн., у тому числі основний платіж 1200,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 2 400,00 грн.;
Також відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18 жовтня 2010 року № 26443/10/17-313 у розмірі 450 000,00 грн.
Для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Це загальна норма, встановлена статтею 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000р № 2063-ІІІ. Спрощена система може застосовуватись поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Спрощену систему запроваджено Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98р № 727/98 (далі - Указ 727). Це спеціальний нормативно-правовий документ, який регулює спрощений порядок оподаткування.
Відповідно до п. 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Відповідно до абз. 2 п. 1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889 (далі - Закон 889) податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Таким чином, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, відповідно до вищезазначеної норми, є податковим агентом по відношенню виключно до фізичних осіб, яким він виплачує заробітну плату (інші виплати та винагороди).
Як встановлено у судовому засіданні, договори оренди нежитлового приміщення від 01.04.07р, від 01.01.08р, від 01.07.08р були укладені між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_5 Про це міститься посилання в договорі та вказані договори скріплені печаткою суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 Окрім цього, відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку, яке було видане 01.01.06р, 01.01.07р, 01.01.08р СПД ОСОБА_5, видом діяльності цієї особи є надання в оренду нерухомості.
На підставі викладеного, суд вважає помилковим висновок податкового органу щодо обов'язку утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб як податкового агенту по відношенню до іншого суб'єкта підприємницької діяльності з урахуванням знаходження сторін по цим договорам на спрощеній системі оподаткування.
При перевірці встановлено, що у підприємницькій діяльності позивача приймала участь особа, яка займалась здаванням звітів до податкового органу. Вказане порушення встановлено на підставі пояснень позивача, наданих під час перевірки, у зв'язку з чим позивачу нараховане податкове зобов'язання з єдиного податку та податок з доходів фізичних осіб за період з 3 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року.
Відповідно до абз. 4 статті 2 Указу 727 передбачено, що у разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Згідно пояснень позивача, вказана особа не знаходилась у трудових відносинах з позивачем, надавала допомогу позивачу не на постійній основі, заробітної плати не отримувала. Дана людина в штаті не перебувала, надавала допомогу в оформленні документів та веденні документообігу.
Пунктом 1 та 7 статті 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Підпункт 1.2 статті 1, підпункт 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон 2181), статті 13,14,15 Закону України «Про систему оподаткування» свідчать проте, що збільшення ставки єдиного податку на 50 відсотків за кожну найману особу, що встановлено Указом 727 не може вважатися податковим зобов'язанням, оскільки згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону 2181, положення цього Закону розповсюджуються лише на податкове зобов'язання сплатити до бюджетів та державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Тобто, єдиний податок не передбачений ст. 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування» і не може бути визначений як податкове зобов'язання.
Безпідставність нарахування податку з доходів фізичних осіб платнику податків, який знаходиться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, розглядалось судом при дослідженні попереднього повідомлення - рішення, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання недійсними податкових повідомлень - рішень про нарахування податкових зобов'язань з єдиного податку та податку з доходів фізичних осіб.
Як було встановлено судом, позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Відповідно до ч. 6 статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.
Статтею 10 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” зазначено, що окремі категорії суб'єктів підприємницької діяльності звільняються від обов'язкового застосування РРО залежно від форм та умов проведення діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000р № 1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій. Відповідно до п. 1 цього Переліку роздрібна торгівля продовольчими товарами суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку) може здійснюватись без застосування РРО.
Як встановлено судом та визнається сторонами, книга обліку доходів та витрат була оформлена позивачем, зареєстрована у встановленому законом порядку в органі державної податкової служби. Суд зазначає, що відповідальність за неналежне ведення обліку доходів та витрат передбачена статтею 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Іншої відповідальності у разі неналежного ведення книги форми 10 законодавство не містить. Окрім цього, не є спірним факт відсутності реєстрації у податковому органі реєстратора розрахункових операцій позивачем.
Судом встановлено, що не зазначення у вказаній книзі доходу від надання в оренду нерухомого майна не потягло за собою порушення вимог Указу 727 в частині перевищення виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік понад 500 тис. гривень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що законодавчо врегульоване, що розрахунки при отримані доходу від оренди нерухомого майна, можуть здійснюватись на підставі ч. 6 статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” без застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Відтак, висновки акту перевірки щодо застосування відповідальності до позивача за неналежне ведення книги обліку доходів та витрат у вигляді фінансових санкцій за проведення розрахунків без застосування реєстраторів розрахункових операцій не ґрунтуються на законодавстві.
Відповідач належними доказами не довів правомірність прийнятих спірних рішень, Відтак, вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню, судові витрати, відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 18.10.10 № 26441/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1980,0 грн. та штрафних санкцій у сумі 3960,0 грн.; від 18.10.10 № 26442/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з єдиного податку у сумі 1200,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 2400,00 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.10.10 № 26443/10/17-313 у сумі 450 000,00 грн. - задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 18.10.10 № 26441/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1980,0 грн. та штрафних санкцій у сумі 3960,0 грн.
Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 18.10.10 № 26442/10/17-313 про нарахування податкового зобов'язання з єдиного податку у сумі 1200,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 2400,00 грн.
Визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.10.10 № 26443/10/17-313 у сумі 450 000,00 грн.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняти у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 листопада 2010 року.
Повний текст постанови буде виготовлено 26 листопада 2010 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Савченко С. В.