Справа № 372/178/24
Провадження № 2-121/25
24 лютого 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Тиханського О.Б.,
за участю секретаря Клименко В.Ю.,
за участю прокурора Курінного С.О.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом повернення, треті особи, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ОСОБА_3 ,
Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до з позовною заявою,в якому просить з врахуванням уточнених позовних вимог повернути на користь держави з незаконного володіння відповідача земельні ділянки. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначив, що спірні земельні ділянки, які належать до земель лісового фонду, були передано у приватну власність та змінено їх цільове призначення у незаконний спосіб з порушенням норм земельного законодавства. Крім того, рішення про надання земельних ділянок у власність приймалось не уповноваженим органом, а проект землеустрою виготовлений з порушеннями. В зв'язку з тим, що спірні земельні ділянки частково накладаються на земельні ділянки лісового фонду, прокурор просить скасувати державну реєстрацію земельних ділянок за відповідачем.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вона заперечує щодо задоволення позову, оскільки прокурор на підтвердження своєї правової позиції посилається на лист ДП «Київське лісове господарство», проте такого доказу не долучає. Крім того, ДП «Лісове господарство» у свої листах вказує, що спірні земельні ділянки станом на 2014 рік не належать до земель лісогосподарського призначення, тому прокурором не доведено, що станом на час виділення земельних ділянок у власність у 2009 році, ці земельні ділянки належали до земель лісового фонду. Крім того, по вказаних обставинах є рішення Обухівського районного суду Київської області, що набрало законної сили, яким відмовлено у задоволенні позову прокурора, оскільки ним не доведено, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісового фонду. Дане рішення має преюдиційний характер до даної справи.
Також представником відповідача надано додаткові пояснення, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту. Так, прокурором подано негаторний позов, проте належний спосіб захисту у даних правовідносинах є подання віндикаційного позову. Крім того, докази на які посилається прокурор, зокрема листи ДП «Київське лісове господарство», є неналежними доказами.
Прокурором надано відповідь на відзив, відповідно до якого вказав, що за інформацією ДП Кивїське лісове господарство» від 21.01.2021 №02-793 спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993 та 2003 років. Крім того, погодження на вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування не надавалось. Також спірні земельні ділянки були надані у приватну власність та змінено їх цільове призначення не уповноваженим органом, оскільки земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту, а тому належним розпорядником була КОДА. Також в проекті землеустрою було невірно вказано розміщення земельних ділянок.
Представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив, та зазначено, що рішенням Обухівського районного суду від 19.06.2013, яке набрало законної сили, було встановлено, що наданими доказами прокурор не довів, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду, а від так вказані обставини не підлягають доказуванню. Крім того, надані прокурором докази, зокрема «зведена схема» є неналежним доказом.
Прокурором надано додаткові пояснення після зміни позовних вимог, відповідно до якого зазначено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування за 1993 та 2003 роки. Крім того, за інформацією ДП «Київське лісове господарство» не погоджувало вилучення спірних земельних ділянок із земель лісового фонду. Також саме КОДА є належним розпорядником спірних земельних ділянок, а тому надання у власність не уповноваженим органом та зміна цільового призначення було проведення з порушенням земельного законодавства. Щодо преюдиційності, то у даній справі прокурором надано нові докази, які не досліджувались у справі 2013 року. Обухівського районного суду,
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги у новій редакції підтримав в повному обсязі з підстав вказаних у позовних заявах, відповідях на відзив та письмових поясненнях, додатково зазначив, що спірні земельні ділянки частково накладаються на землі лісового фонду, а тому належним способом захисту є подання негаторного позову шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, з підстав викладених відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив та письмових пояснень, посилаючись на їх необґрунтованість. Додатково зазначив, що доказів належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду не надано. Крім того, судами вже була надана правова оцінка доказам прокурора у аналогічній справі.
Представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в судове засідання не зявився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Інші учасники, які повідомлялись належним чином про час і місце судового розгляду не з'явились, заяв чи клопотань до суду не надавали.
Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, вислухавши прокурора, представника відповідача, експерта ОСОБА_4 , дослідивши письмові докази та матеріали справи, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що 05.10.2022 та 20.10.2023 Київською обласною прокуратурою направлено листи до Київської обласної державної адміністрації щодо подання позву в зв'язку передачею у приватну власність земельних ділянок лісового фонду.
Відповідно до розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 11.06.2009 № 710 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 12-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради», поряд з іншими, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, місце розташування: Козинська селищна рада.
Відповідно до даного розпорядження, був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 12-ти громадянам для ведення ОСГ на території Козинської селищної ради. Обухівського району Київської області.
Відповідно до листа, ДП «Київське лісове господарство» від 08.05.2009 № 79, що міститься в вказаному проекті землеустрою, повідомлено, що вказана земельна ділянка була вилучена із лісових земель і передана до земель запасу Козинської селищної ради до 2003 року і на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування не рахується. До даного листа надано викопіювання планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, з якої вбачається вилучення спірних земельних ділянок із земель лісового фонду.
В подальшому, на підставі вказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0015 (змінено на 3223155400:06:011:0048) площею 1 га серія ЯН № 692882 від 26.06.2009, зареєстрований за № 010991601081 та державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0016 площею 1 га серія ЯН № 383871 від 21.09.2009, зареєстрований за № 010995001103.
В свою чергу, державним реєстратором Заставенко А.В., на підставі договорів купівлі-продажу від 20.08.2010 № 3298, від 20.08.2010 № 3291, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис про державну реєстрацію права власності (індексний номер 34981312 від 27.04.2017) на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0048 та про державну реєстрацію права власності (індексний номер 34981634 від 27.04.2017) на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:011:0016 за ОСОБА_2 .
Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 20.10.2021 № 889 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України, вбачається, що на ній нанесено частини кварталів і межі їх таксаційних виділів Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2003 року, а саме межі земельних ділянок виділені чорним кольором, зокрема квартал НОМЕР_2, а спірні земельні ділянки виділені сірим кольором під номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1 .
З наданого фрагмента публічної кадастрової карти станом на НОМЕР_1.10.2021 з нанесеними межами кварталів НОМЕР_6,НОМЕР_2,НОМЕР_4 Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп», що земельна ділянка лісового фонду під номером НОМЕР_2 та спірні земельні ділянки під номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1, частково накладаються одна на одну та пересікаються.
Також до даного листа надано фрагмент з публічної кадастрової карти України та на ній нанесено частини кварталів і межі їх таксаційних виділів Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» за даними лісовпорядкування 2014 року, а саме межі земельних ділянок виділені чорним кольором, зокрема квартал НОМЕР_2, а спірні земельні ділянки виділені сірим кольором під номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1. З наданої карти вбачається, що земельна ділянка лісового фонду під номером НОМЕР_2 та спірні земельні ділянки під номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1, станом на 2014 рік, не накладаються одна на одну та не пересікаються.
Відповідно до листа Козинської селищної ради від НОМЕР_1.10.2021 №1628, повідомлено, що Козинською селищною радою не ухвалювалось рішень про вилучення земельних ділянок за кадастровими номерами, зокрема 3223155400:06:011:0016, 3223155400:06:011:0048, з державного лісового фонду, право постійного користування ДП «Київський лісгосп» або будь яким іншим землекористувачем такими землями не припинялось. Козинської селищною радою не ухвалювалось рішень про зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок. Містобудівна документація на вказані земельні ділянки, які розташовані за межами смт Козин, не розроблялась і не затверджувалась.
Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 01.12.2021 №01-965, повідомлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:011:0016, 3223155400:06:011:0048, згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та даних публічної кадастрової карти України, вищевказані земельні ділянки розташовані за межами земель лісогосподарського призначення державного лісового фонду Підприємства. Разом з тим, ДП «Київський лісгосп» повідомляє про те, що вищевказані земельні ділянки були вилучені з лісового фонду Підприємства в попередні роки, що передувало лісовпорядкуванню 2014 року. Вищевказані земельні ділянки були вилучені з лісового фонду згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування після 2003 року (Козинське лісництво кв.НОМЕР_3,НОМЕР_2,НОМЕР_4 планшет №2, масштаб 1:1000, лісовпорядкування 1993, 2003 року. На земельні ділянки з вищевказаними кадастровими номерами погоджувальні документи щодо вилучення земель лісового фонду та зміни їх цільового призначення на Підприємстві відсутні.
26.07.2019 наказом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства затверджено матеріали лісовпорядкування 2014-2015 років державних лісогосподарських підприємств, діяльність яких координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, згідно переліків, що додаються (Додатки 1-15). Спірні земельні ділянки розташовані на планшеті №2.
Відповідно до висновку судового експерта Інатькова В.М. від 10.05.2024 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, визначено, що земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:011:0015 (вказаний кадастровий номер був змінений на 3223155400:06:011:0048) та 3223155400:06:011:0016 в період складання та затвердження землевпорядної документації щодо її відведення ОСОБА_3 , як першому власнику по праву приватизації не перебувала в межах кварталів НОМЕР_5,НОМЕР_2,НОМЕР_4 (лісового фонду) Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп».
Відповідно до листа ДСГП «Ліси України» від НОМЕР_1.01.2024, надано позначену на матеріалах лісовпорядкування 2003 року ДП «Київське лісове господарство» трасу Київ-Обухів (траса позначена маркером блакитного кольору), сканована копія надається.
Судом досліджено зведену схему земельних ділянок. З наданої схеми вбачається, що спірні земельні ділянки, відповідно до проекту землеустрою та розпорядження розташовуються по ліву сторону від траси Київ-Обухів, в напрямку міста Обухів, а фактично їх кінцеве місце розташування відповідно до публічної кадастрової карти заходиться по праву сторону від траси Київ-Обухів, в напрямку міста Обухів.
Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_5 наданий ним висновок підтримав, додатково зазначив, що при його складанні використовувався проект землеустрою та матеріали лісовпорядкування 2014 року. Матеріали лісовпорядкування 2003 року ним не досліджувались та не брались до уваги, оскільки це було до приватизації земельних ділянок.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).
Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.
Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.
Згідно ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.
Зокрема, така правова позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/НОМЕР_1, від 30.09.2020 у справі № 363/669/НОМЕР_2, та постановах Великої Палати Верховного Суду у від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується зокрема листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 20.10.2021 № 889, що земельна ділянка лісового фонду під номером НОМЕР_2 та спірні земельні ділянки під номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1, частково накладаються одна на одну та пересікаються, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993 та 2003 років (планшет № 2).
Крім того, матеріали лісовпорядкування 2014 року, затверджені лише у 2019 році.
Отже, на час виділення спірних земельних ділянок у власність у 2009 році, були чинні матеріали лісовпорядкування 2003 року, відповідно до яких вказані земельні ділянки частково накладаються на землі лісового фонду.
Таким чином, факт часткового віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 року.
Зазначені докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами в розумінні ст.ст. 76-81, 83 Цивільного процесуального кодексу України на підтвердження факту розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення.
Крім того, вищевказана інформація надана Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», крім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.
Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».
Позиція, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами підтвердження права державної власності на землі лісогосподарського призначення та наявності права виключно у уповноваженого органу державної влади на розпорядження такою категорією земель неодноразово висловлена судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, а також у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, які в силу ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими до врахування всіма судами при застосуванні таких норм права.
Отже, в силу положень ст. ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірні земельні ділянки частково відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
За приписами ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Однак, за вищевказаною інформацією ДП «Київське лісове господарство», державне підприємство погодження на вилучення з постійного користування вказаних лісових ділянок не надавало.
Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Також, Земельним кодексом України визначено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.
Так, згідно ст. 20 Земельного кодексу України (тут і надалі норми законодавчих актів наведені у редакції, чинній на момент відведення спірних земель) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Статтею 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Крім цього, згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Таким чином, у спірних правовідносинах неуповноваженим органом державної влади приватним особам для ведення особистого селянського господарства передано в приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності.
Обухівською районною державною адміністрацією на підставі спірного розпорядження від 11.06.2009 № 710 здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянки та без зміни її цільового призначення, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (із зміною цільового призначення).
Натомість, в силу положень ст. 122 Земельного кодексу України, належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту без зміни їх цільового призначення, яка фактично перебуває в постійному користуванні державного підприємства «Київське лісове господарство», є виключно Київська обласна державна адміністрація.
З огляду на викладене, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 11.06.2009 № 710 прийнято в порушення вимог ст.ст. 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та ст.ст. 16, 17, 18 Лісового кодексу України не уповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача.
Також судом встановлено, що надані у власність земельні ділянки фактично розташовані не в місці їх погодження відповідно до проекту землеустрою.
Щодо ефективного способу захисту порушених прав.
Прокурором змінено позовні вимоги шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок, посилаючись на часткове накладення спірних земельних ділянок на землі лісового фонду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/НОМЕР_2 (пункт 55) і № 200/606/НОМЕР_1 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/НОМЕР_1 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/НОМЕР_2 (пункт 56)).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/НОМЕР_2 (пункт 68)).
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/НОМЕР_1, від 16.02 2022у справі № 363/669/НОМЕР_2, від НОМЕР_1.01.2023 у справі № 369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.
Таким чином, у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, а інша належить іншій особі. За таких обставин повернення усієї земельної ділянки у власність держави порушуватиме право цієї особи на іншу частину земельної ділянки, а часткове повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об'єкта цивільних прав. Відповідно, зобов'язати відповідачів повернути незаконно сформовану земельну ділянку на користь держави у такому випадку буде неправомірним, при цьому здійснити її поділ неможливо.
Верховним Судом 20.12.2023 у постанові № 916/1517/22 зазначено, що скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки призведе до припинення прав відповідачів на цю земельну ділянку та поновить права ДСГП «Ліси України» на користування землями державного лісового фонду.
При цьому необхідно враховувати випадки, у яких заявлення вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі єефективним способом захисту порушеного права держави.
Так відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна Ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а ії державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
У постанові Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №906/1290/23 зазначено, що касаційний суд у зазначеній справі врахував, що незаконно сформована спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, отже лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави, інша її частина належить до земель комунальної власності. За таких обставин повернення усієї спірної земельної ділянки у власність держави порушуватиме право комунальної власності Новоолександрівської сільської ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об'єкта цивільних прав. Відповідно, зобов'язати Іноземне підприємство "Драйфхолм Фармінг" повернути частину сформованої земельної ділянки на користь Херсонської обласної військової адміністрації, як того вимагає прокурор, у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо. Відтак, вирішив, що позовна вимога про повернення частини спірної земельної ділянки позивачу задоволенню не підлягає. До того ж Верховний Суд дійшов висновку, що державна реєстрація речових прав Новоолександрівської сільської ради та Іноземного підприємства "Драйфхолм Фармінг" на спірну земельну ділянку вже скасована судами у межах цієї справи, що має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку, відтак одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі.
Тому ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є заявлений негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Як зазначалося, Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (частина друга статті 56 ЗК України; частина перша статті 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (частина друга статті 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (частина третя статті 12 ЛК України).
Згідно з частиною другою статті 14 ЛК України громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов'язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Виконання землевласниками зазначених обов'язків є необхідною умовою використання земельної ділянки лісогосподарського призначення, зокрема, з тією метою, щоби не зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному об'єкту лісового фонду зокрема. Крім того, особливий правовий режим спірної земельної ділянки зумовлений її приналежністю до земель зелених насаджень загального користування та належністю до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, що встановили суди попередніх інстанцій.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 488/2807/НОМЕР_2 від НОМЕР_1.01.2023 звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті НОМЕР_1, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).
Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.
Отже, повернення спірних земельних ділянок, котрі частково є землями лісогосподарського призначення, протиправно, як встановив суд першої інстанції, відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.
Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
У даній справі, суспільний інтерес спрямований на повернення спірних земельних ділянок з володіння кінцевої набувачки на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на ці ділянки, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель.
Також суд оцінює добросовісність, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40),).
Звернення особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін.
Так, оцінюючи поведінку відповідача, як кінцевої власниці спірних земельних ділянок, враховує, що вона в силу об'єктивних, видимих природних властивостей спірних земельних ділянок, зокрема наявність дерев та іншої рослинності, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ці ділянки належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для ведення ОСГ, схожі висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 108), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 179)).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що спірні земельні ділянки частково відносяться до лісових земельних ділянок, і ці земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що у свою чергу свідчить про порушення прав держави і необхідність їх захисту у обраний прокурором спосіб.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 року у справі «Хаммер проти Бельгії» суд вирішив, що не зважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобовязані діяти з метою захисту навколишнього середовища. Оскільки ліси є невід'ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.
Оцінюючи доводи сторони відповідача, суд виходить з наступного.
Як пояснив в судовому засіданні експерт, складений ним висновок, що спірні земельні ділянки не належить до земель лісового фонду, зроблено на підставі матеріалів лісовпорядкування 2014 року.
Проте, як встановлено в судовому засіданні, на час їх приватизації були чинні матеріали лісовпорядкування 2003 року, а отже висновок експерта не спростовує встановлені судом обставини, оскільки в основу експертного висновку покладені матеріали лісовпорядкування, які не були чинними на час приватизації спірних земельних ділянок.
Щодо преюдиційності рішення Обухівського районного суду Київської області,
Згідно ст.82 ЦК України, Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Обухівським районним судом Київської області від у справі № 1018/3575/12 19.06.2013 було відмовлено у задоволенні позову у цивільній справі за позовом Прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Обухівської районного державної адміністрації, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про визнання недійсним та скасування розпоряджень, державних актів на право приватної власності на землю, договорів купівлі-продажу, витребування земельних ділянок та визнання права власності, треті особи - Головне Управління Держземагенства в Київській області, Відділ опіки та піклування Бориспільської міської ради.
Вказане рішення мотивоване тим, що надані позивачами докази листи ДП «Київське лісове господарство», витяг з кадастрової карти України, планшет №2 карти лісовпорядкування 2003 року спростовуються вказаними вище доказами, та не вказують що саме спірні земельні ділянки відносяться до земель ДП «Київське лісове господарство», та надані відповідачам з порушенням земельного та лісового законодавства.
Так судом було зазначено, що твердження ДП «Київське лісове господарство» про виділення йому спірних земельних ділянок судом оцінюється критично, оскільки в ДП відсутні правовстановлюючі документи, а планово-картографічні матеріали можуть бути тимчасовим замінником державного акту на право постійного користування земельними лісовими ділянками лише за умови наявності рішення повноважного органу про передачу в користування ДП «Київське лісове господарство» спірної земельної ділянки та використання її для потреб лісового господарства, проте ці документи суду надано не було.
Щодо посилання представника відповідача на рішення судів у справі 1018/3575/12 слід зазначити наступне.
Так, відповідно до п.п. 4, 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
При цьому, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (п. 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).
З огляду на викладене, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.
Також, судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі №727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Однак, суб'єктний склад учасників судової справи № 1018/3575/12, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, спосіб захисту та подані докази не являються тотожними з даною справою.
Отже, враховуючи надані суду докази, підстави позову, та судову практику щодо спірних правовідносинах яка склалася після 2013 року, суд приходить до висновку, що вказане рішення 1018/3575/12 не може бути преюдиційним для даної справи.
Інші заперечення відповідача не спростовують встановлені судом обставини.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви.
Керуючись ст. ст.19, 20, 23, 30,48, 49, 52, 53, 56, 57, 77, 80, 81, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст. ст. 42, 57 Лісового Кодексу України, ст.ст. 3,12,20,21, 22, 38, 152, 153, 155, 207 Земельного Кодексу України, ст.ст. 16, 20, 21,203, 2015, 317, 319, 321, 328, 391 Цивільного Кодексу України, суд, -
Позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом повернення, треті особи, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ОСОБА_3 - задовольнити.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора індексний номер 34981312 від 27.04.2017 та індексний номер 34981634 від 27.04.2017 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:011:0048 та 3223155400:06:011:0016 із припиненням речових прав щодо них.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:06:011:0048 та 3223155400:06:011:0016 у Державному земельному кадастрі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судові витрати за сплату судового збору за подачу позову у розмірі 2684 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2025.
Суддя О.Б. Тиханський