< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
11 листопада 2010 р. Справа № 2а-23409/10/0570
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Стирана В.В.,
суддів Крилової М.М., Чучко В.М.,
при секретарі - Цургановій Г.В.
за участю:
прокурора - Олександрова О.В.,
позивача - не з'явився,
представника відповідача - Штець Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій щодо відмови у визнанні учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР, зобов'язання вчинити дії щодо визнання учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій,
Військовий прокурор Донецького гарнізону звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 із позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій щодо відмови у визнанні учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР, зобов'язання вчинити дії щодо визнання учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що позивач проходить військову службу у військовій частині 3037 на посаді командира військової частини.
Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій ГУВВ МВС України відмовила позивачу у визнанні його учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР, а саме: Вірменській РСР, Азербайджанській РСР, Узбецької РСР, міста Владикавказ, де у той період велися бойові дії і він, перебуваючи у відрядженні у цих державах, брав безпосередню участь.
Під час проходження військової служби на посаді курсанта 5 спеціального взводу 5 роти Саратовського вищого військового командного Краснознаменного училища імені Ф.Е.Дзержинського з 01 серпня 1998 року по 06 липня 1990 року та після закінчення, позивач перебував на посадах командира взводу 13 і 14 рот батальйону в 22 бригаді особливого призначення, 100 дивізії оперативного призначення управління внутрішніх військ МВС СРСР по північному Кавказу й Закавказзю (військова частина 3642), по 11 березня 1993 року неодноразово виконував службові обов'язки з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами у складі військових оперативних резервних частин.
Так, згідно архівної довідки Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської Федерації від 00 квітня 2010 року № 4/А/К-6-07 ОСОБА_2 декілька разів був відряджений до Вірменської, Грузинської та Азербайджанської РСР для виконання службово - бойових завдань, а саме:
- з 29 лютого 1988 року по 11 березня 1988 року відряджений до міста Баку
Азербайджанської РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 29 лютого 1988 року № 43 с/ч);
- з 22 березня 1988 року по 30 березня 1988 року відряджений до міста Єреван
Вірменської РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 22 березня 1988 року № 59 с/ч);
- з 05 липня 1988 року по 27 липня 1988 року відряджений до міста Єреван Вірменської
РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 05 липня 1988 року № 134 с/ч);
- з 19 листопада 1988 року по 20 січня 1989 року відряджений до міста Баку
Азербайджанської РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 21 листопада 1988 року № 236 с/ч);
- з 04 червня 1989 року по 10 липня 1989 року відряджений до міста Фергана (наказ
начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 04 червня 1989 року № 108 с/ч);
- з 03 грудня 1990 року по 10 березня 1991 року відряджений до Азербайджанської РСР
(наказ командира військової частини 3642 від 03 грудня 1990 року № 313 с/ч );
- з 14 лютого 1992 року по 23 травня 1992 року відряджений до міста Владикавказ
(наказ командира військової частини 3642 від 14 лютого 1992 року № 43 с/ч);
- з 05 вересня 1992 року по 22 жовтня 1992 року відряджений до міста Владикавказ
(наказ командира військової частини 3642 від 05 вересня 1992 року № 223 с/ч),
- з 02 листопада 1992 року по 18 грудня 1992 року заходився у відрядженні у місті
Владиковказ (наказ командира військової частини 3642 від 18 грудня 1992 року № 318 с/ч);
- з 09 січня 1993 року по 15 лютого 1993 року відряджений до міста Владикавказ (наказ
командира військової частини 3642 від 09 січня 1993 року № 6 с/ч).
Відрядження оперативного військового резерву частин, з рішенням Політбюро ЦК КПРС щодо необхідності термінового відрядження до регіонів Закавказзя та Середньої Азії спеціальних військових резервів, сформованих з військових частин та підрозділів внутрішніх військ СРСР, навчальних закладів МО, МВС, КДБ, СРСР, було покликано виконання завдань з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в зазначених регіонах.
ОСОБА_2 як курсант Саратовського вищого військового командного Краснознаменного училища імені Ф.Е. Джержинського та командир взводу військової частини 3642 ВВ МВС СРСР, в складі оперативних резервів був задіяний для виконання завдань по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану, контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, охороні державних установ, залізничного вокзалу та аеропорту, інших об'єктів стратегічного значення від можливого захвату, припинення збройних сутичок між населенням, озброєними формуваннями, масових суспільних проявів в містах Європи, Владикавказ, Фергана, Баку. Несення служби проходило завжди в бойовій екіпіровці (автомат з бойовими набоями, шолом, бронежилет, щит, гумова палка). Виконуючи спеціальні завдання із застосуванням вогнепальної зброї в умовах надзвичайного стану, пов'язаного з масовими антигромадськими проявами в Вірменській, Азербайджанській, Узбецькій РСР, ОСОБА_2 піддавав ризику своє життя та життя і здоров'я підлеглих йому військовослужбовців.
Прокурор посилається на норми пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та вказує, що згідно Переліку держав і періодів бойових дій та їх території, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1994 року № 63, Вірменія, Узбекістан та Азербайджан не віднесено до переліку держав і періодів бойових дій та їх території. Проте, у даній постанові зазначено, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Так, відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 року № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Автономної республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.
Також, загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР,зокрема, в середньоазіатських та інших республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
В 1988 -1993 роках до вищевказаних країн ОСОБА_2 направлявся не у відпуску, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів начальника Саратовського вищого військового командного Краснознаменного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР та командира військової частини 3642, відряджався як в складі підрозділу, так і з підлеглим особовим складом для виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, пов'язаного із масовими суспільними проявами.
26 травня 2010 року ОСОБА_2 звернувся із відповідною заявою до Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій з проханням визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразку, на що отримав відмову.
Тобто, основною підставою для відмови у визнанні учасником бойових дій була відсутність вищевказаних держав у Переліку держав в періодів бойових дій на їх території, не зважаючи на те, що ОСОБА_2 12 разів був відряджений до Вірменської, Узбекської та Азербайджанської РСР для виконання службових завдань, а другою підставою - ненадання інших документів, які підтверджують участь в бойових діях.
Що стосується зазначеного Переліку, то він не є вичерпним. В ньому також є вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року. Водночас, в примітці № 6 до позиції «інші країни після грудня 1979 року» зазначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього СРСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особову участь у бойових діях.
Однак, на відміну він інших приміток №№ 1-5,7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка № 6 до позиції «інші країни після грудня 1979 року» лише зазначає про надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялися Генеральним штабом ЗС колишнього СРСР. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб, на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року». Крім того, ОСОБА_2 не перебував на службі у Збройних Силах СРСР, а військове училище та військова частина 3642 внутрішніх військ МВС СРСР не входило до Збройних Сил.
Прокурор посилається на пункт 1,3 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого постановою КМУ від 13 січня 1995 року № 16, та вказує, що інші документи, які за думкою Комісії, необхідно їм були для підтвердження участі у бойових діях то, всупереч вимог пункту 3 Положення, Комісією не витребувалися та не досліджувалися.
Також, відмовляючи ОСОБА_2, Комісія не врахувала загальновідомі факти, які не потребують доказуванню, а саме: в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх територіях незалежних держав, а саме, з 1988 року по 1991 рік в СРСР, зокрема, в кавказьких республіках виникли непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування СРСР та партійної ідеології, яка панувала в той період, не визнавалося, що в союзних республіках могли вестися бойові дії , і реальна інформація про їх трагічні наслідки не оприлюднювалася.
Військовослужбовцям внутрішніх військ постійно ставилися завдання в охороні та супроводженні громадян, охороні залишеного ними житла та майна.
Хоча Вірменія, Азербайджан, Узбекістан та Грузія не включені в перелік держав і періодів бойових дій та їх території, однак ОСОБА_2 виконував завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах в місті Єревані Вірменської РСР, місті Баку Азербайджанської РСР, місті Фергана Узбекської РСР та місті Владикавказі.
Просив визнати протиправними дії ГУ ВВ МВС України щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 учасникові бойових дій на території інших держав колишнього СРСР, зобов'язати вчинити дії щодо визнання учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР та видати йому посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову, свої вимоги мотивував аналогічно викладеному у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день і час слухання справи повідомлений належним чином, суду надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, на позові наполягає.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вказав, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, суду надав письмові заперечення, в яких вказав, що пунктом 6 Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвер дженого постановою КМУ від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветера нів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє інформацією про направлення військових фахі вців в країни, на території яких велися бойові дії після 1979 року, а також Узбецька РСР , Азербайджанська РСР, Вірменська РСР та Грузинська РСР не були окремими державами. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розгляд справи здійснювався за допомогою автоматизованої системи звукозапису та протоколювання судових засідань «Камертон».
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, вважає встановленим наступне.
На підставі п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів держави у суді.
У відповідності ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, з 1986 року перебув на військовій службі у внутрішніх військах та на теперішній час є командиром військової частини 3037 Східного територіального командування у званні полковника.
У період з 01.08.1986 року по 06.07.1990 року ОСОБА_2 був курсантом Сараторського вищого військового командного Краснознаменного училища імені Ф.Е.Дзержинського.
Під час проходження військової служби на посаді курсанта 5 спеціального взводу 5 роти та після закінчення, позивач перебував на посадах командира взводу 13 і 14 рот батальйону в 22 бригаді особливого призначення, 100 дивізії оперативного призначення управління внутрішніх військ МВС СРСР по північному Кавказу й Закавказзю (військова частина 3642), по 11 березня 1993 року неодноразово виконував службові обов'язки з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами у складі військових оперативних резервних частин.
26 травня 2010 року ОСОБА_2 звернувся із відповідною заявою до Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій з проханням визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразку, на що отримав відмову.
За результатами розгляду зазначеної заяви прийнято рішення комісії (витяг із протоколу № 5 засідання Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 16 серпня 2010 року, яким відмовлено полковнику ОСОБА_2 - командиру військової частини 3037 Східного територіального командування у визначенні його учасником бойових дій у зв'язку з тим, що держави, в яких велися бойові дії, зазначені в переліку, затвердженому постановою КМУ від 08 лютого 1994 року № 63, але в даному переліку не міститься територія держави та період, які зазначені у документах військовослужбовця, а інших документів, які підтверджують участь в бойових діях, він не надав, тому підстав для визначення його учасником бойових дій немає.
Позивач із вказаним рішенням відповідача не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються його права, свободи та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Проблемою даного спору є питання щодо визначення учасником бойових дій.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідачем не доведено суду правомірність свого рішення щодо відмовлення позивачу у визначенні учасником бойових дій за наступних підстав.
Згідно архівної довідки Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської Федерації від 09 квітня 2010 року № 4/А/К-6-07 ОСОБА_2 був відряджений до Вірменської, Грузинської та Азербайджанської РСР для виконання службово - бойових завдань, а саме:
- з 29 лютого 1988 року по 11 березня 1988 року відряджений до міста Баку
Азербайджанської РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 29 лютого 1988 року № 43 с/ч);
- з 22 березня 1988 року по 30 березня 1988 року відряджений до міста Єреван
Вірменської РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 22 березня 1988 року № 59 с/ч);
- з 05 липня 1988 року по 27 липня 1988 року відряджений до міста Єреван Вірменської
РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 05 липня 1988 року № 134 с/ч);
- з 19 листопада 1988 року по 20 січня 1989 року відряджений до міста Баку
Азербайджанської РСР (наказ начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 21 листопада 1988 року № 236 с/ч);
- з 04 червня 1989 року по 10 липня 1989 року відряджений до міста Фергана (наказ
начальника Саратовського вищого військового командного училища імені Ф.Е.Дзержинського МВС СРСР від 04 червня 1989 року № 108 с/ч);
- з 03 грудня 1990 року по 10 березня 1991 року відряджений до Азербайджанської РСР
(наказ командира військової частини 3642 від 03 грудня 1990 року № 313 с/ч );
- з 14 лютого 1992 року по 23 травня 1992 року відряджений до міста Владикавказ
(наказ командира військової частини 3642 від 14 лютого 1992 року № 43 с/ч);
- з 05 вересня 1992 року по 22 жовтня 1992 року відряджений до міста Владикавказ
(наказ командира військової частини 3642 від 05 вересня 1992 року № 223 с/ч),
- з 02 листопада 1992 року по 18 грудня 1992 року заходився у відрядженні у місті
Владиковказ (наказ командира військової частини 3642 від 18 грудня 1992 року № 318 с/ч);
- з 09 січня 1993 року по 15 лютого 1993 року відряджений до міста Владикавказ (наказ
командира військової частини 3642 від 09 січня 1993 року № 6 с/ч).
Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються:
- учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії,
Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
- військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби
зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», такий перелік затверджено, а саме вказані держави, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в «інших країнах після грудня 1979 року».
Отже, під визначенням «інші країни після грудня 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР, оскільки 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою, по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення «інші країни після 1979 року» міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін «інші країни» слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
У примітці № 6 до пункту «інші країни після грудня 1979 року» встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб примітка 6 до пункту «інші країни після 1979 року» лише встановлює, що надання пільг військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР. При цьому зазначена № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року».
Чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик які б давали можливість визначити певні дії як бойові.
Таким чином при визначенні чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Узбекської РСР та міста Владикавказа характер бойових дій, слід враховувати в повному обсязі обставини які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
При цьому слід враховувати, що загальновідомими є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх територіях незалежних держав, а саме в період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема Середньоазійских та Закавказьких республіках виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ від 09.04.2010 року № 4/А/К-6-07, чи мали зазначені спеціальні завдання, на виконання яких був направлений особовий склад підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Узбекської РСР та міста Владикавказу.
Так, відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Автономної республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.
Зазначене свідчить про те, що в 1988 - 1993 роках до вищезазначених країн позивач відряджався з особовим складом для виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, пов'язаного з масовими суспільними проявами.
Тобто, з урахуванням норм пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»безпосередня участь, в бойових діях не є обов'язковою вимогою для присвоєння статусу учасника бойових дій. Факт співпраці Міністерства Оборони СРСР, Міністерства Внутрішніх Справ СРСР, участь працівників МВС СРСР у забезпеченні бойової діяльності військовослужбовців МО СРСР, внутрішніх військ МВС СРСР (у тому числі і співпраця з такими військами у вигляді охорони громадського порядку в умовах надзвичайного стану, оголошеного в зв'язку з масовими антигромадськими проявами, проведення вилучення вогнепальної зброї та вибухових пристроїв у конфліктуючих сторін, охорона державних і військових установ, забезпечення особистої безпеки коменданту району надзвичайного стану) також є загальновідомим і не потребує доказування. До того ж, позивачем надані документи, які підтверджують його участь у забезпеченні бойової діяльності військ у районі надзвичайного стану в період ведення бойових дій.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).
Відповідно до вищенаведеного суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у визначенні учасником бойових дій позивача є необґрунтованими, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов військового прокурора Донецького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій щодо відмови у визнанні учасником бойових дій та території інших держав колишнього СРСР, зобов'язання вчинити дії щодо визнання учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій, задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у визнанні ОСОБА_2 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР.
Зобов'язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_2 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР та видати йому посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 11 листопада 2010 року у присутності прокурора та представника відповідача.
Повний текст постанови виготовлено 15 листопада 2010 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення постанови у повному обсязі апеляційної скарги, або у порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Головуючий суддя Стиран В.В.
Судді Крилова М.М. Чучко В.М.