28 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/5756/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за вислугу років згідно з п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 07.12.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 07.12.2022, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2022 йому відмовлено у призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного спеціального стажу. Не погоджуючись із отриманою відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
До суду надійшов відзив на позов, в якому представник Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2022 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного спеціального стажу. Загальний страховий стаж позивача становить - 34 роки 7 місяців 24 днів, в тому числі вислуга років становить - 22 роки 5 місяців 4 дні. До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 02.04.1991 по 22.05.1991, оскільки відсутнє перейменування організації. Для зарахування вказаного періоду необхідно надати довідку про перейменування організації.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд зважає на наступне.
Судом встановлено, що 07.12.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За результатами розгляду заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 16.12.2022 повідомило про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого положеннями п. "е"- "ж" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2022 №064250006426 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, з мотивів відсутності необхідного спеціального стажу. Зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить - 34 роки 7 місяців 24 днів, в тому числі вислуга років становить - 22 роки 5 місяців 4 дні. До страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 02.04.1991 по 22.05.1991, оскільки відсутнє перейменування організації. Для зарахування вказаного періоду необхідно надати довідку про перейменування організації.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-ІV) особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Постановою Кабінету Міністрів України Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років від 04.11.1993 №909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2022 №064250006426 вбачається, що відмовляючи в призначенні пенсії відповідачем зазначено, що періоди трудової діяльності з 02.04.1991 по 22.05.1991 до страхового стажу не зараховані, оскільки відсутнє перейменування організації. Для зарахування вказаного періоду необхідно надати довідку про перейменування організації.
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок - № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
При цьому пунктом 20 Порядку № 637 встановлено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці мають бути вказані періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, додаткові підтверджуючі довідки необхідно надавати у разі відсутності в трудовій книжці відповідних записів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Під час спірного періоду роботи позивача, діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.15 Інструкції №58).
Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства (пункт 1.5 Інструкції №58).
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Суд враховує, що частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до приписів статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з підпунктом 5 пункту 6 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право: проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки у роботодавців та інших осіб бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок.
При цьому, у випадку виникнення сумніву щодо достовірності відомостей про умови роботи особи, яка претендує на отримання пенсії, чи правильності нарахування пенсії, згідно з частиною першою статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підпункту 5 пункту 6 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України органи, що призначають пенсії, вправі проводити перевірки, в тому числі, щодо достовірності відомостей, зазначених в уточнюючих довідках.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №442/5949/16-а.
Суд зазначає, що записи в трудову книжку позивача внесені на підставі наказів, дані щодо яких (дата, номер наказів) також містять в трудовій книжці позивача. Крім того, наявна назва організації, в якій позивач працював в спірний період.
Відсутність відомостей про перейменування організації не може бути достатньою підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 02.04.1991 по 22.05.1991.
За таких обставин, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2022 №064250006426 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, вимога позивача щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії за вислугу років не підлягає задоволенню, оскільки належним захистом порушеного права є визнання протиправним та скасування судом відповідного спірного рішення.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що відновленню підлягають права позивача, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди його роботи з 02.04.1991 по 22.05.1991 та повторно розглянути питання про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду.
Щодо позовної вимоги про призначення пенсії позивачу, то вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки такі дії віднесені виключно до компетенції Пенсійного фонду. Саме на Пенсійний фонд за наявності законних підстав, враховуючи висновки суду, покладається обов'язок обрахунку страхового стажу та призначення позивачу пенсії відповідно до п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Тобто Пенсійний фонд повинен приймати самостійні рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на положення ч. 1 ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить стягнути з відповідача.
Керуючись статями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2022 №064250006426 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирської області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 02.04.1991 по 22.05.1991 та повторно розглянути питання про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п."е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28 лютого 2025 року.
Суддя Р.М.Шимонович