Справа №:755/19481/24
Провадження №: 2/755/4276/25
"28" лютого 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого судді - Коваленко І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» /далі - АТ «Універсал Банк»/ (код ЄДРПОУ: 21133352; адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 55/19; e-mail представника: legaluniversalbank@gmail.com) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,
Рух справи
05.11.2024 до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - Мєшніка К.І. (діє на підставі довіреності), в якій позивач просить стягнути з відповідача:
- заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 15.06.2019 у розмірі 23 917,14 грн станом на 25.08.2024, в тому числі: 23 917,14 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 0,00 грн - заборгованість за пенею; 0,00 грн - заборгованість за порушення грошового зобов'язання;
- 3 028,00 грн судового збору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коваленко І.В.
Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на такий запит надійшла до суду 14.11.2024.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18.11.2024 позовну заяву залишено без руху.
29.11.2024 року на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2024 року представник позивача - Мєшнік К.І. направив на адресу суду заяву про усунення недоліків з додатками.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06.12.2024 позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
В позові вказується, що 15.06.2019 ОСОБА_1 (далі - Клієнт) звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав) Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 15.06.2019.
Зазначається, що керуючись положеннями ст.ст. 633, 634, 641 Цивільного кодексу України, AT "Універсал Банк" пропонує необмеженому колу фізичних осіб - резидентів України скористатися банківськими послугами щодо продуктів monobank | Universal Bank, для чого пропонує приєднатись до опублікованих на сайті Банку Умов і правил обслуговування в AT " Універсал Банк " при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank | Universal Bank (далі - Умови і правила). Приєднання до Умов і правил здійснюється фізичними особами шляхом підписання Анкети заяви у паперовому або електронному вигляді, що надається Банком. Своїм підписом на Анкеті заяві Клієнт беззастережно підтверджує, що на момент її підписання ознайомився з текстом Умов і правил, Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту, Тарифами, Довідкою про систему гарантування вкладів фізичних осіб та інших додатків, повністю зрозумів їхній зміст, погоджується з викладеним, розуміє свої права та обов'язки, в т.ч. право відмовитися від отримання рекламних матеріалів засобами дистанційних каналів комунікації.
Як зауважується у позові, положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Підписавши Анкету-заяву Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають Договір та зобов'язується виконувати його умови. Окрім того, в Анкеті зазначено наступне: "6. Прошу вважати наведений зразок мого власноручного підпису або його аналоги (у тому числі мій електронний підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті мені в Банку. Я засвідчую генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем НОМЕР_5, яка буде використовуватися для накладання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення моїх дій згідно з Договором. Також я визнаю, що удосконалений електронний підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях. Я підтверджую, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та або Банком з використанням електронного/удосконаленого електронного підпису 11. Усе листування щодо цього Договору прошу здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов Договору".
Як стверджує позивач, станом на 30.07.2023 у відповідача прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за Договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення 5.17 п.5 Розділу II Умов, відбулось істотне порушення Клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Банк 30.07.2023 направив повідомлення "пуш" про істотне порушення умов Договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв'язку з чим та відповідно до п.п. 5.18, 5.19 кредит 29.08.2023 став у формі «на вимогу». На залишок простроченої заборгованості Банк нараховував неустойку, передбачену Тарифами.
На підставі зазначеного у позові наголошується, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ "Універсал Банк" за Договором станом на 25.08.2024 становить 23 917,14 грн., в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 23 917,14 грн; заборгованість за пенею 0 грн; заборгованість за порушення грошового зобов'язання 0 грн.
При цьому, у позові звертається увага на те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав та інтересів АТ "Універсал Банк".
Щодо правової позиції відповідача
Відзив на позовну заяву не надійшов.
Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Згідно ч. 7 ст. 187 ЦПК України, з відділу з питань реєстрації місця проживання Дніпровської РДА отримана інформація про те, що з 21.01.2022 року відповідач ОСОБА_1 вибув із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , причина: заява громадянина. (а.с.42-43).
Згідно вимог ч.9 ст. 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Суд направляв на останню відому зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження, а також ухвалу про прийняття справи до розгляду новим складом суду. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
В матеріалах позову міститься копія анкети-заяви до договору про надання банківських послуг ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 15.06.2019 (а.с.58) зі змісту якої вбачається, що відповідач просить позивача відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку відповідно до умов Договору та анкети-заяви.
Після подання позову, позивачем було подано для долучення до матеріалів справи:
- довідку від 25.11.2024 про наявність у клієнта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахунку № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , тип рахунку: чорна картка, валюта рахунку: UAН, статус картки: активна до 06/24 (а.с.68);
- довідку від 25.11.2024 про розмір встановленого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за договором про надання банківських послуг «Monobank» кредитного ліміту, а саме: 15.06.2019 - 30 000,00 грн, 01.09.2019 - 29 100,00 грн, 30.09.2019 - 28 600,00 грн, 01.11.2019 - 28 100,00 грн, 01.12.2019 - 27 500,00 грн, 01.01.2020 - 27 100, 00 грн, 01.02.2020 - 26 700,00 грн, 29.02.2020 - 26 000,00 грн, 22.03.2020 - 25 500,00 грн, 14.10.2021 - 24 700,00 грн, 31.01.2022 - 20 500, 00 грн, 02.02.2022 грн (а.с.69);
- виписку з особового рахунку № НОМЕР_4 клієнта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , про рух коштів по картці за період: 15.06.2019 - 25.08.2024, з якої вбачається, що станом на 25.08.2024: кредитний ліміт - 18 500,00 грн; заборгованість - 23 917,14 грн; сума витрат за період - 78 394,66 грн; сума зарахувань за період 54 477,52 грн (а.с.59-67).
Враховуючи виключне значення таких доказів для правильного вирішення справи, а також правову позицію, викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 755/16464/20, суд приймає такі докази до уваги.
За змістом долученого до позову розрахунку заборгованості за договором від 15.06.2019, укладеного між АТ «Універсал Банк» та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 25.08.2024 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 23 917,14 грн (а.с.7-9).
На підтвердження позовних вимог позивачем до матеріалів справи також долучено: копію паспорту відповідача (а.с.29-30); копію картки платника податків відповідача (а.с.31); роздруківку Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank (а.с.11-23); роздруківку тарифів чорної картки monobank (а.с.24-25); паспорт споживчого кредиту чорної картки monobank (а.с.26-28); копію банківської ліцензії № 92 від 10.10.2011 (а.с.33), копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо АТ «Універсал Банк» (а.с.34); копію витягу з статуту АТ «Універсал Банк» (а.с.35-36).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03.09.2015, який набрав чинності 30.09.2015, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У ст. 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , у т.ч. анкету-заяву разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту, які були надані банком позичальнику в т.ч. через мобільний застосунок, було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису ОСОБА_1 у вигляді одноразового ідентифікатора.
У підписаній анкеті-заяві відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах на паперових носіях.
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Після підписання анкети-заяви у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання платіжних карток згідно тарифів та повернути кредит.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 30 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість, що підтверджується, зокрема, наданою позивачем випискою з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 за період з 15.06.2019 по 25.08.2024 та розрахунком заборгованості, складеним позивачем станом на 25.08.2024 (в сукупності).
Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21 зазначено, що: «Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) /ст. 610 ЦК України/.
Встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором АТ «Універсал Банк» виконало своєчасно і повністю, надававши кредитні ресурси в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість за договором.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що зібраними у справі доказами підтверджено укладення 15.06.2019 між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору та погодження істотних умов. Оскільки позичальник належним чином не виконав умови кредитного договору, станом на 25.08.2024 у нього утворилась заборгованість перед банком, яка і підлягає стягненню на користь кредитора у розмірі 23 917,14 грн.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15, провадження № 61-8803св22).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Позивачем доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитом і його розміру.
У свою чергу відповідачем належних та допустимих доказів на спростування аргументів позивача як щодо укладення між сторонами кредитного договору, погодження всіх істотних умов договору, так і щодо розміру заборгованості не надано.
Відповідач доводів позивача про визначену у позові заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості за кредитним договором не подав.
Отже, враховуючи, що відповідач повністю зобов'язання по погашенню боргу по тілу кредиту не виконав, чим порушив вимоги ст.ст. 1049, 1054 ЦК України, позивач має право вимагати стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту у розмірі 23 917,14 грн.
З огляду на встановлені обставини даної справи, позов АТ «Універсал Банк» підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 15.06.2019 по тілу кредиту станом на 25.08.2024 у розмірі 23 917,14 грн.
Щодо судового збору
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 3 028,00 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням №31158087048 від 23.09.2024 (а.с.1).
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 028,00 грн судового збору за подання позовної заяви.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ: 21133352, юридична адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19; е-mail: contact@universalbank.com.ua):
- 23 917,14 грн (двадцять три тисячі дев'ятсот сімнадцять гривень чотирнадцять копійок) заборгованості (станом на 25.08.2024) за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 15.06.2019;
- 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя: І.В.Коваленко