28 лютого 2025 року
м. Київ
справа №520/32691/23
адміністративне провадження №К/990/48248/24
Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Желєзного І. В., у справі № 520/32691/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Рух справи
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач, ГУ НП в Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року в межах шести місяців у сумі 77 481,04 грн;
- зобов'язати ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77 481,04 грн;
- визнати протиправними дії ГУ НП в Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ);
- зобов'язати ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 09 березня 2019 року в межах шести місяців (180 днів). Зобов'язано ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 вересня 2018 року по 09 березня 2019 року в межах шести місяців (180 днів) у сумі 3 325,38 грн. Визнано протиправними дії ГУ НП в Харківській області щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ. Зобов'язано ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 01 листопада 2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи вказані рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при звільненні зі служби в ГУ НП в Харківській області (10 вересня 2018 року) позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року. Зазначене було предметом судового розгляду в адміністративній справі № 520/14160/23. Виплата за цим судовим рішенням відбулася 01 листопада 2023 року у розмірі 3324,54 грн (з утриманням 1,5% військового збору у сумі 50,63 грн).
Отже, оскільки ГУ НП в Харківській області не проведено остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби, то останній набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Період затримки становить проміжок часу з 11 вересня 2018 року (наступний день після звільнення) по 01 листопада 2023 року (день проведення розрахунку).
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням принципів справедливості та співмірності становить 3 325,38 грн.
Частково не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями (у частині позовних вимог щодо зобов'язання ГУ НП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77 481,04 грн), позивач через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (постанова від 07 лютого 2025 року) касаційну скаргу Мосіна А. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року скасовано в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 вересня 2018 року по 01 листопада 2023 року, в межах шести місяців у сумі 77 481 грн 04 коп., а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року залишено без змін.
Суд зазначив, що з 19 липня 2022 року стаття 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) діє в редакції, затвердженій Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ). Це зумовило зміну підходу до правозастосування відповідної норми.
Відповідно до чинної редакції статті 117 КЗпП України, строк затримки розрахунку при звільненні, що підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Спірний період стягнення середнього заробітку в цій справі доцільно поділити на два відрізки: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (до 19 липня 2022 року) і після цієї дати.
Період з 10 вересня 2018 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулювався попередньою редакцією статті 117 КЗпП, яка не передбачала обмеження виплатою в шість місяців. Якщо суд, який розглядає спір, встановить значний дисбаланс між сумою заборгованості роботодавця та сумою середнього заробітку за час затримки виплати, він може застосувати принцип співмірності й зменшити цю суму.
Натомість період з 19 липня 2022 року до 1 листопада 2023 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплат працівникові шістьма місяцями без застосування принципу співмірності щодо заборгованих коштів.
Окреслене в цьому касаційному провадженні питання було розглянуто Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Висновок, сформований у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, є застосовним до спірних правовідносин.
Ураховуючи наведене, відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що відповідач у день звільнення позивача - 10 вересня 2018 року не виплатив належні йому суми при звільненні (не проведено індексацію грошового забезпечення у період з 07 листопада 2015 року по 01 листопада 2017 року).
ГУ НП в Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі №520/14160/23 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року в розмірі 3375,17 грн.
Виплата за зазначеним вище судовим рішенням відбулася 01 листопада 2023 у розмірі 3324,54 грн (з утриманням 1,5% військового збору в сумі 50,63 грн).
Спірний період у цих правовідносинах охоплюється з 10 вересня 2018 року до 01 листопада 2023 року.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ), при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум має бути здійснена в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, виплата має бути здійснена не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок. Роботодавець зобов'язаний письмово повідомити працівника про нараховані та виплачені суми, вказавши окремо кожен вид виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні, компенсаційні виплати тощо).
У разі виникнення спору про розмір належних сум роботодавець зобов'язаний у визначений строк виплатити неоспорювану частину. Це положення є обов'язковим, оскільки спрямоване на запобігання зловживанням з боку роботодавців та забезпечення фінансової стабільності працівника після припинення трудових відносин.
Стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ) передбачає відповідальність роботодавця у разі невиплати належних працівникові сум у строк, визначений статтею 116. У разі відсутності спору про розмір належних виплат роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Якщо ж існує спір щодо розміру виплат, відповідальність роботодавця у вигляді відшкодування середнього заробітку застосовується лише у разі ухвалення судового рішення на користь працівника. У разі часткового задоволення позову розмір такого відшкодування визначає орган, що розглядає спір, проте не більше ніж за період, передбачений частиною першою статті 117.
Редакція статті 117 КЗпП у цій частині набрала чинності з 19 липня 2022 року. Водночас частина друга цієї статті зазнала незначних змін, які стосувалися встановлення максимального періоду відповідальності у шість місяців.
Верховний Суд сформував стабільну практику застосування вказаних норм при вирішенні спорів щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Він наголосив, що баланс між захистом прав працівника та принципами справедливості і співмірності має враховувати реальні обставини несвоєчасного розрахунку та поведінку роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення не припиняє обов'язку роботодавця щодо виплати належних сум, компенсація, передбачена статтею 117 КЗпП, має характер майнового відшкодування, що компенсує працівникові втрати від несвоєчасного розрахунку. При цьому сума відшкодування може включати і період після винесення судового рішення. Такий підхід відповідає принципу реального захисту порушених прав, а також спрямований на запобігання зловживанням з боку роботодавців, які можуть намагатися затягнути виплати.
З урахуванням компенсаційного характеру цієї норми, а також принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування. Враховується розмір простроченої заборгованості, строк її невиплати, причини затримки, реальні майнові втрати працівника, а також поведінка сторін трудових правовідносин. Важливим фактором є співмірність заявлених до стягнення сум та ймовірних майнових втрат працівника.
Верховний Суд також підкреслює, що під час визначення розміру компенсації слід враховувати не лише тривалість затримки виплат, а й наявність або відсутність дій працівника щодо отримання належних йому сум. Якщо працівник своєчасно звертався до роботодавця з вимогою про розрахунок, проте відповіді не отримував, або ж роботодавець ухилявся від виконання зобов'язань, це має слугувати додатковою підставою для визначення компенсації у максимальному розмірі.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу, правомірно врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема щодо обґрунтованості суми, що підлягає відшкодуванню. Вони оцінили такі фактори, як загальна сума виплат, фактична сума, виплачена при звільненні, частка невиплаченої заборгованості та співмірність відшкодування. Окрім цього, суди врахували конкретні обставини справи, що мали суттєве значення для визначення справедливого розміру компенсації, зокрема причини затримки виплат, можливості та дії роботодавця щодо погашення боргу. Такий підхід дозволив не лише встановити правомірність вимог позивача, але й забезпечити баланс між інтересами працівника та роботодавця, уникаючи надмірного фінансового навантаження, яке могло б призвести до зловживань правами сторін у подібних спорах.
Таким чином, застосування статті 117 КЗпП має базуватися на принципах пропорційності, економічної доцільності та забезпечення балансу між інтересами працівника і роботодавця. Судова практика підтверджує, що визначення розміру компенсації за несвоєчасну виплату має враховувати як об'єктивні причини затримки, так і реальні втрати працівника.
Ураховуючи наведене вважаю, що рішення судів попередніх інстанцій є правильними.
Отже, касаційну скаргу Мосіна А. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , слід було залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року - без змін.
Суддя І. В. Желєзний