28 лютого 2025 року Чернігів Справа № 620/674/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
16.01.2025 до Чернігівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), у якій він просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) від 08.10.2024 №253350004566 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до його загального страхового стажу періоди роботи з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002 та з 05.11.2004 по 30.06.2024, що становлять 17 років 03 місяці 13 днів.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність оспорюваного рішення ГУ ПФУ в Житомирській області, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) не наділяє Правління Пенсійного фонду України повноваженнями самостійно встановлювати порядок, згідно із яким після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається інший територіальний орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію. Також позивач зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 01.09.2000 по 25.03.2002 не є підставою для позбавлення його права на призначення пенсії за віком, оскільки на особу не може перекладатись вина страхувальників та державних органів, які відповідно до закону не застосовували адміністративну або кримінальну відповідальність до винних осіб, за порушення законодавства про сплату страхових внесків, а також через те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому не може впливати на його особисті права.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 20.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на цю позовну заяву, заперечуючи проти заявлених позовних вимог вказує на їх необґрунтованість, оскільки у позивача недостатній страховий стаж, який обрахований територіальним органом Пенсійного фонду України згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 60 років, 01.10.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, після реєстрації якої та сканування копій документів засобами програмного забезпечення була передана за принципом екстериторіальності до відповідача.
За наслідками розгляду цієї заяви відповідач прийняв рішення від 08.10.2024 № 253350004566 «Про відмову в призначені пенсії», яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з мотивів недостатності страхового стажу, зарахувавши 29 років 0 місяців 19 днів, та незарахувавши до страхового стажу позивача періоди його роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1982: з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 10.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002, оскільки відсутні відомості про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб, позаяк страховий стаж обчислюється територіальними органом Пенсійного фонду України відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. При цьому, у цьому рішенні зазначено, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» з 01.07.2000 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є обов'язковим
Листом від 09.10.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивача, зокрема, про те, що ГУ ПФУ в Житомирській області прийняло рішення від 08.10.2024 № 253350004566 «Про відмову в призначені пенсії», яким позивачеві відмовлено у призначенні пенсії.
ОСОБА_1 , вважаючи таке рішення про відмову в призначенні йому пенсії за віком протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Умови призначення пенсії за віком регламентовані положеннями статті 26 Закону №1058-IV.
На момент первинного звернення позивача за призначенням пенсії за віком 01.10.2024 частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV було визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
При цьому, частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
У разі відсутності, починаючи з 01.01.2019, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004. До 01.01.2004, обчислення стажу роботи для призначення пенсій здійснювалося за нормами статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), яка містила положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Тож повертаючись до спору, який виник у цій справі та надаючи оцінку оспорюваному рішенню відповідача в частині його мотивів щодо незарахування позивачу до страхового стажу періодів його роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 06.04.1982: з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 10.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002, оскільки відсутні відомості про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що приписами статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Статтею 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Суд, враховує те, що на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», пунктом 3 якої установлено, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону № 1788-ХІІ здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
У справі, яка розглядається судом з трудової книжки позивача встановлено, що, зокрема, у період з 13.07.1987 по 01.08.2001 позивач працював водієм в Приватному сільськогосподарському підприємстві - колгоспі «Червоний маяк» (записи № 9 та № 10); у період з 27.11.2001 по 21.01.2002 - позивач працював лісорубом в Холминському державному лісовому господарстві (записи № 11 та № 12); у період з 12.02.2002 по 25.03.2002 - позивач працював лісорубом в Холминському державному лісовому господарстві (записи № 13 та № 14).
При цьому такі записи оформлені належним чином, засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.
Враховуючи наведене, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.
Суд підсумовує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу окремих періодів його роботи у Приватному сільськогосподарському підприємстві - колгоспі «Червоний маяк» та в Холминському державному лісовому господарстві через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.
За таких обставин відповідачем безпідставно не враховано записи у трудовій книжці позивача при зверненні з заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу за спірні періоди роботи з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002, у зв'язку із чим вони мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 05.11.2004 по 30.06.2024, то вони є не необґрунтованими, оскільки як видно з оспорюваного у цій справі рішення від 08.10.2024 №253350004566 позивачу зараховано 29 років 0 місяців 19 днів та незараховано саме періоди роботи з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002.
Тобто, у суду відсутні відомості про те, що періоди роботи позивача з 05.11.2004 по 30.06.2024 не були зараховані відповідачем до його страхового стажу з наведенням відповідних мотивів, у зв'язку із чим у суду відсутні підстави вважати, що право позивача у цій частині порушено.
При цьому не заслуговують на увагу доходи позивача щодо нікчемності оспорюваного рішення відповідача з мотивів його незгоди із передачею його заяви про призначення пенсії відповідачу із застосуванням принципу екстериторіальності, оскільки 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1), якою, зокрема були внесені зміни до Порядку №22-1 на підставі та було запроваджено принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021, метою якого є досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
До того ж, суд враховує, що у межах вироблених Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення ЄСПЛ від 02.03.2005 «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Тому статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись, маючи відповідні записи у трудовій книжці та уточнюючій довідці, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу спірні періоди роботи, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.10.2024 №253350004566 суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на надане право суду вийти за межі позовних вимог, суд вважає з метою ефективного захисту порушених прав позивача, вийти за межі позовних вимог та захистити його шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 08.10.2024 №253350004566 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002 відповідно до трудової книжки та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком; в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення із виходом за межі позовних вимог у спосіб визначений судом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 14.01.2025 № 1438461338 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.
Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 1211, 20 грн..
Керуючись статтями 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 260- 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.10.2024 № 253350004566 «Про відмову в призначені пенсії».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.09.2000 по 30.09.2000, з 01.10.2000 по 31.10.2000, з 07.11.2000 по 30.11.2000, з 03.12.2000 по 31.12.2000, з 06.01.2001 по 31.01.2001, з 24.02.2001 по 28.02.2001, з 18.03.2001 по 31.03.2001, з 16.04.2001 по 30.04.2001, з 14.05.2001 по 31.05.2001, з 15.06.2001 по 01.08.2001, з 27.11.2001 по 21.01.2002, з 12.02.2002 по 25.03.2002, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсі за віком від 01.10.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1211, 20 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 14.01.2025 № 1438461338.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області області (місцезнаходження юридичної особи: 10003, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Ольжича , будинок, 7; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13559341).
Суддя Марія ДУБІНА