28 лютого 2025 рокусправа № 380/16841/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 28.02.2022 по 13.05.2024 позивачу грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 28.02.2022 по 31.12.2022, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення з 01.01.2024 по 31.12.2024, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, з врахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, грошового забезпечення (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року та грошового забезпечення (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, як призваного на військову службу у звязку із мобілізацією), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, з 28.02.2022 - по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач переконаний, що у 2022-2024 роках йому неправильно нараховувалось грошове забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив перерахувати грошового забезпечення, в тому числі і одноразові види грошового забезпечення, виплачені за 2022-2024 роки, втім відповіді на таку заяву не отримав. Наведене зумовило звернення до суду із цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 12.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що розрахунок позивачу грошового забезпечення з 28.02.2022 по 13.05.2024, проведений у відповідності до вимог чинного законодавства та керівних документів, а не примітки до Додатків 1 та 14 до Постанови №704, які не є нормою законодавства, а носять лише рекомендаційний характер, тим самим без вимог законодавства. Зобов'язання, до вчинення та вчинення таки дій, які суперечать вимогам чинного законодавства, є незаконними. Наголошує на тому, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Ухвалою суду від 06.11.2024 у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач з 28.02.2022 по 13.05.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2024 №101 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Грошове забезпечення за період з 28.02.2022 по 13.05.2024 нараховувалось із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01.01.2018.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення, в тому числі і одноразових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні відпустки, за період з 28.02.2022 по 13.05.2024, втім відповіді на таку заяву не отримав.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не вносилися.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з тим, суд вважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, вказавши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Однак, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні за змістом висновки також містить і постанова Верховного Суду від 12 вересня 2022 року по справі №500/1813/21.
Зокрема Верховний Суд в межах розгляду справи №500/1813/21 зробив наступні висновки:
«…. пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік , відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили».
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас, суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481) (набрала чинності 20.05.2023 до пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, згідно із якими абзац перший зазначеного пункту викладено у такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отож, починаючи з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, для розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Отже посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 має розраховуватись із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно (через його збільшення на відповідний рік).
Наведене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині за період з 28.02.2022 по 19.05.2023. Натомість, у зв'язку з прийняттям Постанови №481, підстав для перерахунку грошового забезпечення, починаючи з 20.05.2023, немає, відтак і позовні вимоги за період з 20.05.2023 з 13.05.2024 (день виключення зі списків особового складу частини) задоволенню не підлягають.
Поряд з цим, суд також вказує про безпідставність заявлених позовних вимог за період з 14.05.2024 по 31.12.2024, оскільки, як вже зазначалось, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 13.05.2024.
Також, звертаючись із заявою до відповідача, позивач просив здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки, компенсації за невикористану відпустку за 2022-2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні.
З долучених до матеріалів справи карток особового рахунку військовослужбовця вбачається, що позивачу у травні 2022 року було виплачено грошову допомогу на оздоровлення, у грудні 2022 року - матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у березні 2023 року - грошову допомогу на оздоровлення.
Суд враховує те, що розрахунковою величиною при визначенні розміру вищезазначених виплат були посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не спростовано відповідачем.
Таким чином, виплачені суми грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань підлягають також перерахунку.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році позивачу не виплачувалась, відтак позовні вимоги у цій частині є безпідставними.
Щодо виплаченої у квітні 2024 року грошової допомоги на оздоровлення, то така перерахунку не підлягає у зв'язку у зв'язку з прийняттям Постанови №481.
За наведених причин також не підлягають перерахунку і суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразової допомоги при звільнення, оскільки такі були виплачені вже під час виключення позивача із особового складу частини (що підтверджується витягом з наказу від 13.05.2024 №101), тобто вже після внесення змін до Постанови №704 Постановою №481.
Крім того, позивач заявив вимогу про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, грошового забезпечення (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року та грошового забезпечення (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2024 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, як призваного на військову службу у зв'язку із мобілізацією), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, з 28.02.2022 - по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 3 цього ж Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення, провадиться його компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане ж у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Необхідно також врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - “компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 Верховний Суд у справі №240/11882/19 виснував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення у належному розмірі з 28.02.2022 позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 28.02.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Притім, суд зауважує, що право на компенсацію втрати частини доходів у позивача виникає саме у зв'язку з перерахунком належних йому сум грошового забезпечення як виплат щомісячного характеру. Натомість перерахунок одноразової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань такого права не породжує, у зв'язку з одноразовим характером таких виплат.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у спосіб: зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по день фактичної виплати такої заборгованості відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», відтак підстав для розподілу судового збору немає.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 28.02.2022 по 19.05.2023 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.02.2022 по 31.12.2022, у тому числі виплаченої грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, з врахуванням виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, в тому числі виплаченої грошової допомоги на оздоровлення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, з врахуванням виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по день фактичної виплати такої заборгованості відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судового збору не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1 - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна