28 лютого 2025 рокусправа № 380/16895/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 17.04.2024 із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 17.04.2024, із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення позивача з 06.03.2022 по 17.04.2024,з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1., 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» .
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу з 06.03.2022 по 31.12.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01,2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022. на 01.01.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022- 2023 роки з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від З0 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"., та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, невиплаченого грошового забезпечення з врахуванням оновленого посадового окладу та окладу за військовим званням, за весь час затримки виплати - за період з 06.03.2022 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За період з 01.01.2023 по 17.04.2024 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, а також за період з 06.03.2022 по 17.04.2024 неправильно нараховувалось грошове забезпечення. Наведене зумовило звернення до суду із цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 08.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що абзацом 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Вимога про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 17.04.2024 року із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця, задоволенню не може підлягати, оскільки починаючи з 01.01.2024 базовим місяцем є січень 2024 року. Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та визначити базовий місяць. Зазначає, що розрахунок позивачу грошового забезпечення з 06.03.2022 по 31.12.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, проведені у відповідності до вимог чинного законодавства та керівних документів, а не примітки до Додатків 1 та 14 до Постанови №704, які не є нормою законодавства, а носять лише рекомендаційний характер, тим самим без вимог законодавства. Зобов'язання, до вчинення та вчинення таки дій, які суперечать вимогам чинного законодавства, є незаконними.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач з 06.03.2022 по 17.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
З довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в період з 06.03.2022 по 17.04.2024 встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2023 по 17.04.2024 не нараховувалась.
Грошове забезпечення за період з 06.03.2022 по 17.04.2024 нараховувалось із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон 1282-ХІІ).
Згідно із абз. 2 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 6 ст. 2 Закону 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ст. 3 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 ст. 1 Закону 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із ст. 4 Закону 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 5 Закону 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ст. 6 Закону 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України 17.07.2003 прийнято постанову №1078, якою затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону 1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Із матеріалів справи встановлено, що індексація грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2023 по 17.04.2024 не нараховувалась.
Водночас, суд враховує зупинення на 2023 рік дії Закону №1282 відповідно до пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», що свідчить про відсутність підстав для нарахування індексації у цей період.
Відтак, у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідач діяв правомірно, не нараховуючи позивачу індексацію грошового забезпечення.
Однак, Закон України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» застережень щодо зупинення на 2024 рік дії Закону № 1282 не містить. Отже, починаючи з 01.01.2024 у відповідача відновився обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність своїх дій в частині періоду з 01.01.2024 по 17.04.2024, наголошує на тому, що, починаючи з 01.01.2024, слід враховувати січень 2024 року як базовий місяць.
Позивач, в свою чергу, вважає, що слід враховувати березень 2018 року як базовий місяць.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Важливим елементом алгоритму нарахування індексації є термін, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, оскільки нарахування індексації розпочинається після досягнення цим індексом певного значення у відсотках (так званого «порогу»), визначеного законом.
Так, індексація грошових доходів населення починає нараховуватися, коли зростання індексу споживчих цін перевищує:
- 101 відсоток за період до 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII в редакції, що діяла до 01.01.2016);
- 103 відсотки за період після 01.01.2016 (частина перша статті 4 Закону №1282-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII від 24.12.2015, який набрав чинності 01.01.2016).
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015, «базовим» місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається «базовим» при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 до Порядку №1078 внесені зміни, пункт 5 викладено в новій редакції.
Абзацами 1-2 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 №278 викладено абзац 1 пункту 5 Порядку №1079 у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.».
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу.
Внаслідок цих змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників.
Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 28.04.2016 №201/10/137-16 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Суд враховує, що розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні, був визначений постановою Кабінету Міністрів України №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №1294) від 07.11.2007, якою затверджені схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками 1-8, 30-32; схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 9-23; схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатком 24; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28, 33. Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01.03.2018, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. № 704 (далі - постанова №704).
Постанова №1294 набрала чинності 01.01.2008, а Постанова № 704 - 01.03.2018.
Таким чином, в контексті нової редакції Порядку №1078 саме березень 2018 року слід вважати місяцем підвищення доходу для обчислення, починаючи з 01.03.2018 року індексації грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки в цей місяць востаннє підвищувалися посадові оклади військовослужбовців в Україні.
Після прийняття Постанови №704 жодних актів Кабінету Міністрів України щодо підвищення грошового забезпечення військовослужбовців не приймалось.
Відтак, при нарахуванні індексації грошового забезпечення з 01.01.2024 відповідач повинен був врахувати саме березень 2018 року як місяць підвищення доходів, а не січень 2024 року, як безпідставно стверджує відповідач.
Суд висновує, що застосування відповідачем при обрахунку індексації грошового забезпечення січня 2024 року призвело до неправильних розрахунків та зумовило порушення права позивача на отримання індексації грошового забезпечення.
Зважаючи на наведене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у спосіб: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.01.2024 по 17.04.2024 із врахуванням січня 2024 року як місяця підвищення доходів та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2024 по 17.04.2024 із врахуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходів.
Також позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення позивача з 06.03.2022 по 17.04.2024,з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.
Як вже зазначалось вище, 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не вносилися.
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з тим, суд вважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 не містить.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, вказавши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Однак, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічні за змістом висновки також містить і постанова Верховного Суду від 12 вересня 2022 року по справі №500/1813/21.
Зокрема Верховний Суд в межах розгляду справи №500/1813/21 зробив наступні висновки:
«…. пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік , відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили».
Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас, суд звертає увагу на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481) (набрала чинності 20.05.2023 до пункту 4 Постанови №704 внесено зміни, згідно із якими абзац перший зазначеного пункту викладено у такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отож, починаючи з 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, для розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Отже посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача за період з 06.03.2022 по 19.05.2023 має розраховуватись із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно (через його збільшення на відповідний рік).
Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині за період з 06.03.2022 по 19.05.2023. Натомість, у зв'язку з прийняттям Постанови №481, підстав для перерахунку грошового забезпечення, починаючи з 20.05.2023, немає, відтак і позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 18.04.2024 задоволенню не підлягають.
Поряд з цим, позивач оскаржує також дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022. на 01.01.2023 та просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки з врахуванням у її складі індексації грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від З0 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Із долученої довідки про нараховане грошове забезпечення встановлено, що позивачу у травні у 2022 року та у травні 2023 року виплачувалась грошова допомога на оздоровлення, а також у грудні 2022 року - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Суд враховує те, що розрахунковою величиною при визначенні розміру вищезазначених виплат були посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не спростовано відповідачем.
Таким чином, виплачені суми грошової допомоги для оздоровлення у 2022-2023 роках та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік підлягають також перерахунку.
Натомість оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу у 2023 році не виплачувалась, то і підстави для перерахунку такої відсутні. Як і підстави для перерахунку грошової допомоги для оздоровлення у 2024 році у зв'язку з прийняттям Постанови №481.
Отже, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 та зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Також позивач вважає, що перерахунок таких виплат має бути здійснено з врахуванням індексації грошового забезпечення.
З долученої довідки про розмір грошового забезпечення вбачається, що індексація грошового забезпечення у період березня 2022 року по грудень 2022 року позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 11.12.2019 у справі №638/5794/17, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18.
Отже, індексація відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців, є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця та має включатися до розрахунку одноразових виплат, виплачених у 2022 році.
Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, виплачених у 2023 році, то такі перерахунку не підлягають у зв'язку з відсутністю підстав для нарахування та виплати індексації у 2023 році, про що вже зазначалось судом.
Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2024 році, то позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки в даному випадку процедура нарахування індексації грошового забезпечення ще не відбулась. Відтак, заявляючи вимоги про перерахунок одноразових видів грошового забезпечення з врахуванням індексації, позивач просить зобов'язати відповідача до вчинення дій у майбутньому, які ще не настали, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.
Отже, заявлені в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у спосіб: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, виплачених у 2022 році, та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, виплачених у 2022 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Також позивач заявляє вимогу про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, невиплаченого грошового забезпечення з врахуванням оновленого посадового окладу та окладу за військовим званням, за весь час затримки виплати - за період з 06.03.2022 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення.
Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За змістом ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 3 цього ж Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення, провадиться його компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане ж у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Необхідно також врахувати, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - “компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 Верховний Суд у справі №240/11882/19 виснував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення у належному розмірі з 06.03.2022, індексації грошового забезпечення з 01.01.2024 (а не 01.01.2023, як вважає позивач) позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 06.03.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення та з 01.01.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», відтак підстав для розподілу судового збору немає.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2024 по 17.04.2024 із врахуванням січня 2024 року як місяця підвищення доходів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2024 по 17.04.2024 із врахуванням березня 2018 року як місяця підвищення доходів.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 з 06.03.2022 по 19.05.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 з 06.03.2022 по 31.12.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з врахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, виплачених у 2022 році.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, виплачених у 2022 році, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2024 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, невиплаченого грошового забезпечення з врахуванням оновленого посадового окладу та окладу за військовим званням з 06.03.2022 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судового збору не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1 - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна