Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
28 лютого 2025 року Справа №200/1419/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву адвоката Верченко Ольги Олександрівни в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
27.02.2025 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява адвоката Верченко Ольги Олександрівни в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування Постанови № 129704 від 07.01.2025 винесену в.о. начальника відділу А.Іваницькою державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з питань безпеки на транспорті, якою стягнуто з ФОП ОСОБА_1 , адміністративно-господарський штраф 17000.00 грн.
Разом з адміністративним позовом подана заява про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення, що здійснюється на підставі постанови № 129704 від 07.01.2025 якою з ФОП ОСОБА_1 , стягнуто адміністративно-господарський штраф 17000.00 грн., до набрання судовим рішенням законної сили.
Доводи заяви обґрунтовані тим, що позивач не згоден з постановою відповідача про накладення штрафу та оскаржує їх у судовому порядку, проте, така постанова направлена на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби, де відкрито виконавче провадження. Адвокат вказав, що накладений арешт на кошти позивача спричинить фінансові труднощі для нього та неспроможність забезпечувати гідне життя своєї сім'ї, так як на сьогоднішній день заблоковані його рахунки. На підтвердження обставин, якими обґрунтовано вказану заяву про забезпечення позову, надано копію постанови про відкриття виконавчого провадження (ВП №77286022) від 24.02.2025.
Дослідивши підстави, на яких ґрунтується клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Вичерпний перелік підстав забезпечення позову визначений частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З наведених норм закону вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача є наявність відповідних підстав.
Тобто, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Отже, суд вживає певні заходи щодо охорони прав та свобод позивача.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
При цьому, позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 1,2 ст. 151 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст.152 КАС України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Зупинення дії, зокрема, індивідуального акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
При цьому, стаття 152 КАС України встановлює невичерпний перелік реквізитів і змістовних вимог до такої заяви, в тому числі, спеціальні (предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову).
Тобто законодавець встановив обов'язок особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, навести обґрунтування необхідності застосування такого заходу й зазначити усі необхідні відомості для цього з поданням відповідних доказів, з яких би суд мав змогу достовірно встановити доцільність реалізації вказаного процесуального повноваження.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Так, адвокат Верченко Ольга Олександрівна в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови № 129704 від 07.01.2025 винесену в.о. начальника відділу А.Іваницькою державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з питань безпеки на транспорті, якою стягнуто з ФОП ОСОБА_1 , адміністративно-господарський штраф 17000.00 грн.
Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № № 129704 від 07.01.2025 в розмірі 17000 грн пред'явлена до примусового виконання та 24.02.2025 відкрито виконавче провадження, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження №77286022.
Суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 56 Закону України “Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Зазначені положення ст. 56 Закону України “Про виконавче провадження» кореспондуються з положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1302/29432 (далі - Інструкція №512/5).
Тобто, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Отже, внаслідок звернення постанови до примусового виконання та накладення арешту на грошові кошти, такий арешт буде накладено в межах суми стягнення 17000 грн з урахуванням виконавчого збору.
Проте матеріали справи не містять інформації щодо відсутності такої суми на рахунках позивача.
Крім того, слід зазначити, що наслідки від незабезпечення цього позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення підприємцем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому статтею 33 Закону України “Про виконавче провадження», а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстави забезпечення позову, наведені адвокатом у поданій суду заяві є необґрунтованими.
Крім того, суд звертає увагу на те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обумовлена протиправністю постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Однак, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає заяву адвоката Верченко О.О. про забезпечення позову такою, що задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви адвоката Верченко Ольги Олександрівни в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв