28 лютого 2025 рокуСправа №160/34051/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії
24 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків пенсії, нарахованої за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року та виплаченої у період з листопада 2022 року по листопад 2024 року з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків пенсії нарахованої за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року та виплаченої у період з листопада 2022 року по листопад 2024 року з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача повідомлено про відмову у здійсненні виплати компенсації розрахованої за нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», за невчасно отримані суми пенсійних виплат, як частини доходу, за період невиплати з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року, при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 .
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо законних вимог про здійснення виплати компенсації за невчасно отримані суми пенсійних виплат, позивач звернулась до суду із позовною заявою.
Ухвалою від 25 грудня 2024 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
13 січня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість.
15 січня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, доводи якої аналогічні викладеним у позовній заяві.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 2010 року та належить до категорії внутрішньо переміщених осіб відповідно до довідки від 02.09.2021 року № 1203- 5000391517 (фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ), з травня 2020 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідно до довідки від 20 листопада 2014 року за № 1411006284 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, місцем проживання якої була наступна адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки від 26 лютого 2020 року за № 1204-5000272813 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, місцем проживання якої була наступна адреса: АДРЕСА_4 .
3 2020 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.
Станом на 22.09.2021 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснений перерахунок пенсії ОСОБА_1 за пенсійною справою № 914120804879, виходячи із страхового стажу 27 років 6 місяців 18 днів. (Рішення 914120804879).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 року по справі № 160/12359/22 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року. Зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року в розмірі 9 128,55 грн.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заборгованість за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 року № 160/12359/22 виплачена у період з жовтня 2022 року по листопад 2024 року у повному обсязі.
19.11.2024 року позивач звернулась до відповідача с заявою про виплату компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, відповідно до якої, просила нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за порушення строків виплати належних сум пенсії нарахованих за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року в розмірі 9 128,55 грн., з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості.
Відповідач листом від 18.12.2024 № 67639-49727/К-01/8-0400/24 повідомив Позивача, що «належні Вам пенсійні кошти за період з 01.12.2017 по 30.04.2018 в розмірі 9128,55 грн. були включені до Переліку отримувачів виплат за минулий період та виплачувались згідно Порядку № 116 після надходження відповідного фінансування.
Згідно із Порядком № 1165 Вам проведено виплату у листопаді 2022 року в розмірі 530,00 грн., грудні 2022 року в розмірі 2,18 грн., в липні 2023 року у розмірі 557,32 грн, в вересні 2023 року у розмірі 2093,00 грн., в жовтні 2023 року в розмірі 1303,00 грн., в листопаді 2023 року в розмірі 4,10 грн., в грудні 2023 року в розмірі 0,63 грн., в жовтні 2024 року в розмірі 2361,00 грн, в листопаді 2024 року в розмірі 2277,33 грн.
Станом на 14.11.2024 пенсійні виплати за минулий період виплачені в повному обсязі. Підстав для нарахування та виплати компенсації втрати чатини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплат відсутні, оскільк покладені судом зобов?язання виконані в порядку, встановленому судовим рішенням та в межах повноважень, покладених на органи Пенсійного фонду України.»
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулась до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому, компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Відповідно до статей 1,2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Згідно статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Згідно пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У пункті 4 Порядку зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Також слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати.
Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у зразковій справі №805/402/18.
Суд звертає увагу, що компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.
За змістом ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що пенсія позивачу була перерахована з порушенням строків виплати встановлених законом та не виплачена, позивач має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.
На підставі вищевикладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача у спосіб визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків пенсії, нарахованої за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року та виплаченої у період з листопада 2022 року по листопад 2024 року з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків пенсії нарахованої за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року та виплаченої у період з листопада 2022 року по листопад 2024 року з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 24.12.2024 року.
Оскільки позовну заяву задоволено, судових збір в сумі 968,96 грн потрібно стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв?язку з порушенням строків пенсії, нарахованої за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року та виплаченої у період з листопада 2022 року по листопад 2024 року з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків пенсії нарахованої за період з 01.12.2017 року по 30.04.2018 року та виплаченої у період з листопада 2022 року по листопад 2024 року з врахуванням строків та дат виплати відповідної заборгованості.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук