28 лютого 2025 рокуСправа №160/34193/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро вул.Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №1544600-2417-0414-UA1280090000039979 від 25.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що є власником об'єкту нежитлової нерухомості, яке використовує для провадження господарської діяльності.
Вказує, що об'єкт нежитлової нерухомості, яке ним використовується для провадження господарської діяльності, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - ДК 018-2000), відноситься до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125).
Відтак, на переконання позивача, вказана нежитлова нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розумінні положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI.
30.12.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
15.01.2025 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що відповідно до інформації з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ОСОБА_1 протягом 2023 року отримував заробітну плату в Філії «Виробничого підрозділу Київський кар'єр акціонерного товариства гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» за основним місцем роботи та ТОВ «Гром» за сумісництвом. Одним з видів діяльності Філії «Виробничого підрозділу Київський кар'єр акціонерного товариства гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» та ТОВ «Гром», як і у ОСОБА_1 є згідно КВЕД: 23.70-різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю. Згідно інформаційно-комунікаційних систем України відповідно до Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП ОСОБА_2 (2625105723) з 18.10.2021 орендує об'єкт оподаткування, а саме швейну майстерню за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташована нежитлова будівля, власником якої є ОСОБА_1 . Отже, зважаючи на відсутність доказів з боку платника щодо використання об'єкта нерухомого майна в межах, саме власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво) у 2023 році та в зв'язку з наданням в оренду пільга, передбачена пунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст 266 ПКУ, ОСОБА_1 законодавством не застосовується.
28.01.2025 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводів, викладених в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
Окремо позивачем зазначено, що твердження представника відповідача, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 здається в оренду є необґрунтованими та безпідставними.
30.01.2025 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував, та підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначено, що міркування позивача ґрунтуються виключно на формальних запереченнях щодо встановлених обставин справи.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 17.01.2008 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем та здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний); 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
Відповідно до договорів купівлі-продажу №870 від 12.04.2018 року та №871 від 12.04.2018 року, засвідчених приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Бойко Л.П., ОСОБА_1 є власником складу з підвалом, загальною площею 754,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
25.06.2024 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1544600-2417-0414-UA1280090000039979, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єкта нерухомості за 2023 рік.
Позивач не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 265 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначений перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема: «є» будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, з вказаної норми вбачається, що для звільнення суб'єкта оподаткування від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки на підставі абз. «є» 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України має бути наявність двох обов'язкових складових:
- об'єкт повинен належати до будівель промисловості, віднесених до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- об'єкт повинен використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним постанові від 31.10.2023 у справі №160/11472/19, відповідно до якого для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підприємство повинне бути підприємством промисловості, класифікуватись за видом діяльності як промислове підприємство, також повинне використовувати будівлі, щодо яких існують спірні питання щодо їх оподаткування, безпосередньо для виробництва промислових товарів, використовувати у своїй діяльності.
Також, Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі №812/1800/18 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме: будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1252 "Резервуари, силоси та склади").
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018- 2000 належать до класу 1252 "Резервуари, силоси та склади", що включає підкласи, зокрема, 1252.8 "Склади універсальні ".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1252) "Резервуари, силоси та склади ", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, склади.
Об'єкт оподаткування, що перебуває у власності позивача та розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 754,1 кв.м. відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав, є нежитловою будівлею - складом з підвалом.
Більш того, згідно з технічного паспорту будівлі виробничого призначення (адреса: Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Карпатська (Уральська), буд. 3а, загальна площа 754,1 кв.м.) означена будівля віднесена до підрозділу «Будівлі нежитлові», група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1252 "Резервуари, силоси та склади", підклас 1252.8. "Склади універсальні ".
Отже, означена нерухомість визначена переліком об'єктів підпункту є) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, як така що не є об'єктом оподаткування - будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Втім, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Суд враховує, що позивач відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний); 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.
Суд зазначає, що обираючи за вихідне поняття «промисловість» у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець, пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 по справі №806/2686/18.
Отже, в межах спірних правовідносин, позивач також повинен довести, що відповідна нежитлова будівля використовується таким платником податків, саме у власній господарській діяльності, яка класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Проте, суд вказує, що позивачем не надано суду доказів здійснення ним господарської діяльності, як суб'єкта господарювання, основна діяльність якого класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, як визначено вимогами пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК.
Більш того, суд вказує, що відповідно до повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, ФОП ОСОБА_2 (2625105723) з 18.10.2021 року, на праві довгострокового користування або оренди, користується нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, суд також зауважує, що позивачем не виконано умов пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, а саме: не здавати таке нерухоме майно їх в оренду, лізинг, позичку, задля можливості використання відповідної податкової пільги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі №500/4582/22.
При цьому, суд не бере до уваги твердження позивача, що у матеріалах справи наявна інша форма №20-ОПП, яка була подана ОСОБА_2 до контролюючого органу, в якій відсутня інформацію про використання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, яка надана від ФОП ОСОБА_2 , датована 08.02.2025 року, в той час як спірні правовідносини стосуються 2023 року.
Докази відсутності використання нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ФОП ОСОБА_2 у 2023 році матеріали справи не містять.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявність у нього обов'язкових ознак наявності підстав для звільнення його від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 754,1 кв.м., на підставі абз. «є» 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Відтак, суд доходить висновку, що податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №1544600-2417-0414-UA1280090000039979 від 25.06.2024 є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню, а позовні вимоги - не підлягають задоволенню.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст. 139 КАС України не відшкодовуються.
Керуючись статтями 9, 73-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро вул.Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський