Справа № 308/18457/24
25 лютого 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , власника майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024070000000105 від 12.07.2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 114-1 КК України про накладення арешту на майно,-
Прокурор Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024070000000105 від 12.07.2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 114-1 КК України звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.
В обгрунтування вимог клопотання прокурор посилається на те, що Ужгородською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до ЄРДР № 22024070000000105 від 12.07.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 114-1 Кримінального кодексу України.
Здійснення досудового розслідування у вказаному провадженні доручено слідчим відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань став рапорт
Відповідно до матеріалів, встановлено, що ОСОБА_6 перебуваючи на посаді доцента кафедри Античності, Середньовіччя та історії України домодерної доби Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», в порушення Закону України «Про державну службу» та Положення про організацію освітнього процесу в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет», листа Міністерства освіти і науки України від 17.05.2024 року № 1/8722-24 «Про підготовку до початку та особливості організації освітнього процесу в 2024/2025 та статуту Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», Законів України «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність» з метою особистого незаконного збагачення, сприяла з прийняттям до навчального закладу осіб чоловічої статті віком від 25 до 60 років з метою подальшого оформлення відстрочки у зв'язку з навчанням, однак такі особи не складали екзамени особисто та не були присутні під час навчального процесу.
Згідно з відомостями, що надійшли від 2 сектору 2 відділу ГВ ЗНД УСБУ в Закарпатській області встановлено, що ОСОБА_6 залучила до зазначеної протиправної діяльності адвоката ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , моб.тел. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , який являється адвокатом та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 в будинку який офіційно не ведено в експлуатацію, фактично розташований на земельних ділянках зареєстрованих за кадастровими номерами 2124886300:11:024:0305 та 2124886300:11:024:0304, за місцем проживання якого можуть зберігатися речі та документи які мають доказове значення у кримінальному провадженні та співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , моб.тел. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 . До обов'язків вищевказаних осіб входить надання сприяння «клієнтам» - військовозобов'язаним особам, які відмовляються проходити військову службу та ухиляються від мобілізації у виготовлені військово-облікових документів, вклеювання штрихкоду, оновлення даних, проходженні військово-лікарської комісії, а також вплив на пришвидшене прийняття комісією ТЦК та СП рішень про надання відстрочки від мобілізації особам призовного віку.
Окрім того, встановлено, що ОСОБА_4 працюючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_4 ) готував документи після отримання на свій особистий номер телефону повідомлення від ОСОБА_7 , які надають право на відстрочку особам, які «нібито» навчаються в ДВНЗ «УжНУ».
У ході проведення огляду особистого мобільного телефону марки «Iphone» підозрюваної ОСОБА_6 було виявлено в застосунку «WhatsApp» листування з особою з обліковим записом « ОСОБА_8 », моб.тел. НОМЕР_5 , яке містить підтверджуючі відомості щодо здійснення ОСОБА_6 протиправної діяльності, а також підтримання ОСОБА_9 зв'язку з особою на ім?я ОСОБА_10 , який працює в ІНФОРМАЦІЯ_5 та який надає сприяння ОСОБА_6 та ОСОБА_11 в оформленні відстрочки особам призовного віку. Було встановлено, що зокрема ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . ОСОБА_7 було підготовлено документи з метою уникнення мобілізації в період військового стану.
Прокурор зазначає, що 14 лютого 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайого суду в Закарпатській області ОСОБА_16 по справі № 308/126/25 1-кс/308/853/25 від 12 лютого 2024 року по місцю фактичного проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_5 під час обшуку було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Iphone» моделі 13, IMEI1: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 , з карткою абоненського зв'язку «Київстар» № НОМЕР_8 , упаковано в спец. пакет з логотипом «НПУ» PSP 1470080.
Вказує, що відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Прокурор зазначає, що вищевказане майно відповідно до статті 98 КПК України є речовим доказом даного кримінального провадження, а тому в органу досудового розслідування виникла необхідність у накладанні арешту на вилучене майно.
На даний час існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищевказана річ - мобільний телефон марки «Iphone» є доказом у кримінальному провадженні, адже вона відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (вони є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження). У зв'язку із цим є необхідність у накладенні арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів.
Позиція сторін :
В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав з підстав зазначених у клопотанні. Наголосив на тому, що вилучений під час обшуку мобільний телефон вважається тимчасово вилученим майном. Вказав, що під час огляду мобільного телефону було виявлено видалену інформацію та відповідно є необхідність проведення експертизи з метою її відновлення. Мобільний термінал системи зв'язку разом з інформацією, що на ній міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження. Вказав, що постановою слідчого від 21.02.2025 року в даному кримінальному провадженні призначено судову комп'ютерно-технічну експертизу для проведення якої залучено судових експертів. Просив слідчого суддю клопотання задовольнити.
Власник майна ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях, які подав до суду.
Зокрема зазначив, що слідчим судею при винесенні ухвали про надання дозволу на проведення обшуку було конкретизовано, які саме речі та документи можуть мати значення у кримінальному провадженні.
Вказав, що саме щодо мобільних пристроїв, планшетів, ноутбуків, комп?ютерів, електронних накопичувачів пам?яті будь-якого формату, якщо такі предмети містять у своїй пам?яті інформацію, графічні фото та відеоматеріали які стосуються питання відстрочки осіб чоловічої статі вікової категорії від 25 до 60 років у зв?язку: навчанням в ДВНЗ «УжНУ» в період 2024-2025 років, ухвалою судді, стороні обвинувачення не було надано дозволу щодо виявлення, вилучення чи вішукання. Також просив звернути увагу, що під час обшуку ним було зроблено зауваження, яке зафіксовано на відеозаписі ходу проведення обшуку, щодо відсутності в ухвалі суду дозволу на виявлення, вилучення чи відшукування мобільних пристроїв та іншої комп?ютерної техніки. Більше того, на вимогу оперативного співробітника УСБУ у Закарпатській області ОСОБА_17 надати мобільний телефон для огляду, ним було надано «IPHONE 13», а також доступ з введенням паролів доступу та систем логічного захисту до всіх програм, месенджерів, особистих фото, відео та документів. Вказаним вище співробітником СБУ протягом близько 40 хвилин оглядався даний мобільний пристрій, однак визначених в ухвалі суду документів чи інших відомостей не виявлено, про що свідчить протокол обшуку від 14.02.2025 року, у якому відсутні будь-які записи щодо виявлення таких документів чи відомостей які би вказували на необхідність експертного дослідження, або що мобільний телефон отриманий в результаті вчинення кримінального правопорушення чи с засобом або знаряддям його вчинення, а також наведені факти підтверджує відеозапис ходу проведення обшуку. Відповідне зауваження було викладено захисником ОСОБА_18 у протоколі обшуку.
З посиланням на викладене просив слідчого суддю відмовити у задоволенні клопотання.
В судовому засіданні представник власника майна ОСОБА_18 проти задоволення клопотання прокурора заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях.Зокрема зазначив, що в ухвалі про надання обшуку слідчим суддею не було надано дозвіл на відшукання та вилучення мобільних пристроїв.. Також наголосив на тому, що прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту з пропуском процесуального строку, передбаченого КПК України. Після оголошеної перерви в судовому засіданні, в наступне судове засідання не з'явився.
Перевіривши докази, якими обґрунтовується клопотання, заслухавши доводи сторін, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що Ужгородським РУП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 12.07.2024 року внесені до ЄРДР за №22024070000000105, попередня правова кваліфікація ч. 3 ст. 368, ч.1 ст. 114-1 КК України.
Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 12.02.2025 року надано дозвіл на проведення обшуку квартири АДРЕСА_6 , яка на праві приватної власності належать ОСОБА_4 , та являється фактичним місцем проживання ОСОБА_4 , з метою виявлення, вилучення та відшукування:
- оригіналів /копій/, що посвідчують або надають право відстрочки в Україні на період дії воєнного стану студентам ДВНЗ «УжНУ» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у період 2024-2025 роки;
- оригіналів /копій/ заяв, листів, запрошень, звернень з усіма додатками, поданих до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стали підставою для оформлення відстрочки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у зв?язку із навчанням в ДВНЗ «УжНУ» у період 2024-2025 роках;
- оригіналів або за їх відсутності копій наказів, розпоряджень, листів, підписаних керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 або іншими службовими особами вище зазначеного органу, які посвідчують право на відстрочку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у зв?язку з навчанням в ДВНЗ «УжНУ» у періоді 2024-2025 роках;
- рішень ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яких розглядалися відстрочки ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у зв'язку з навчанням в ДВНЗ «УжНУ» в період 2024-2025 роках. В іншій частині клопотання відмовлено.
14.02.2025 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_5 було вилучено мобільний телефон марки «Iphone» моделі 13, IMEI1: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 , з карткою абоненського зв'язку «Київстар» № НОМЕР_8 .
Постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_19 від 14.02.2025 року який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні мобільний телефон марки «Iphone» моделі 13, IMEI1: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 , з карткою абоненського зв'язку «Київстар» № НОМЕР_8 , який було виявлено та вилучено 14.02.2025, під час проведення обшуку визнано речовим доказом .
Слідчим суддею встановлено, що постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_19 від 21.02.2025 року в даному кримінальному провадженні призначено судову комп'ютерно-технічну експертизу для проведення якої залучено судових експертів Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, що за адресою: м. Ужгород, Слов'янська набережна, 25.
Мотиви суду
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до частини 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Таким чином арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів ( в тому числі цінних паперів , грошей (у будь якій валюті готівкою або безготівковому вигляді), на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права.
Згідно положень ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 ст. 170 КПК України встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК).
Застосовуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК слідчий суддя зауважує, що стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого у даній ситуації передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
При цьому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Отже, чинним КПК не заборонено з метою збереження речових доказів накладати арешт на майно у кримінальному провадженні, коли у ньому нікому, в тому числі й тим, на чиє майно накладається арешт, не повідомлено про підозру.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно ч.10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст.173 КПК України).
Щодо відповідності майна ознакам речового доказу
Надаючи оцінку тому чи майно, на яке просить прокурор накласти арешт, відповідає ознакам речового доказу, слідчим суддею ураховуються зміст поняття «речові докази» та обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п. п. 1, 2, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК).
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК).
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК)
Застосовуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК слідчий суддя зауважує, що стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого у даній ситуації передбачає ч. 3 ст. 170 КПК, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Водночас, на переконання слідчого судді, вилучений під час обшуку мобільний телефон відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Отже, накладаючи арешт на майно особи, яка не має статусу підозрюваного у конкретному кримінальному провадженні, слідчий суддя, ураховуючи положення ст. 132 КПК України, має переконатися у тому, що на даному етапі досудового розслідування існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, а майно, про арешт якого ставиться питання, відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, безвідносно до того, чи має особа, на майно якої накладається арешт, безпосереднє відношення до вчинення злочину.
Щодо строку звернення з клопотанням
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
У відповідності до ст. 116 КПК України процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту .
З матеріалів судової справи слідує, що 14.02.2025 слідчими Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області на підставі ухвали слідчого судді проведено обшук квартири АДРЕСА_6 та 15.02.2025 засобами поштового зв'язку направлено до суду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна з додатками.
Отже, клопотання прокурора про арешт майна подано у визначений абз. 2 ст. 5 ст. 171 КПК України строк.
Власник майна оспорює законність вилучення мобільного телефону, а тому слідчий суддя вважає за необхідне надати цьому оцінку.
Відповідно до абз.3 ч.2 ст. 168 КПК тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, забороняється, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При цьому, згідно з ч.7 ст. 236 КПК під час обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження, тобто необмежений виключно тим обсягом майна, яке передбачене ухвалою слідчого судді.
Під час проведення обшуку, як зазначає прокурор, слідчими було встановлено наявність важливих для слідства відомостей на телефоні ОСОБА_4 , а також наявність видалених повідомлень, що дало підстави слідчим для висновку про необхідність проведення експертного дослідження, яке було призначено постановою від 21.02.2025 року.
Таким чином, слідчий суддя не встановив підстав для висновків про порушення ухвали суду чи гарантій ОСОБА_4 , обшук був проведений із дотриманням вимог КПК України, а не зазначення мобільного телефону останнього в ухвалі суду не може автоматично забороняти вилучати належне йому майно.
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого Антикорупційного суду від 26.09.2024 року у справі № 991/8644/24.
Слідчим суддею встановлено, що постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_19 від 21.02.2025 року в даному кримінальному провадженні призначено судову комп'ютерно-технічну експертизу, предметом дослідження якої є вилучений у ОСОБА_4 , мобільний телефон, який містить інформацію та переписку з іншим контактним номером .
З огляду на зазначене, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора про наявність об'єктивних обставин, які унеможливили здійснення повного копіювання вмісту мобільного телефону за час його перебування у розпорядженні органу досудового розслідування, навіть з врахуванням того, що попередньо телефон оглядався на слідчій дії. Так, зокрема, слідчий суддя приймає до уваги пояснення прокурора, що технічні характеристики вилученого мобільного телефона не дозволяють здійснення повного копіювання їх змісту шляхом створення єдиного файлового образу, що значно ускладнює та уповільнює процес виявлення та дослідження наявних на ньому даних.
При цьому, враховуючи описані у клопотанні обставини розслідуваних злочинів, механізм їх вчинення та діяльність ймовірно причетних осіб, слідчий суддя доходить переконання, що вказані відомості, які попередньо виявлені на вилученому телефоні, можуть використовуватися як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Відповідно мобільний телефон, як матеріальний носій цих відомостей, також має ознаки речового доказу і може бути використаний сторонами кримінального провадження як таке процесуальне джерело доказів.
Враховуючи зазначені відомості, та беручи до уваги обставини розслідуваних кримінальних правопорушень, слідчий суддя вважає, що вказаний телефон дійсно містить інформацію, яка має суттєве значення для цього кримінального провадження.
Постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_19 від 14.02.2025 року який здійснює досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні мобільний телефон марки «Iphone» моделі 13, IMEI1: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 , з карткою абоненського зв'язку «Київстар» № НОМЕР_8 , який було виявлено та вилучено 14.02.2025, під час проведення обшуку визнано речовим доказом .
У зв'язку з цим, слідчий суддя вважає, що наразі у контексті потреб досудового розслідування існує необхідність проведення детального огляду мобільного телефону в т.ч. експертом у ході експертного дослідження, яке дозволить у повному обсязі скопіювати як вже наявні на ньому файли, так і видалені.
За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що існує можливість використання вилученого майна як доказу у кримінальному провадженні і воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
На переконання слідчого судді, наведені обставини, які були зафіксовані у протоколі обшуку можуть свідчити про те, що мобільний телефон, який належить ОСОБА_4 , може містити важливі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема, щодо інформації про переписку з особами, які можуть бути причетні до вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на це, орган досудового розслідування має виправдану потребу у подальшому утриманні такого мобільного пристрою для подальшого розкриття змісту інформації та відомостей, що у ньому може міститися, в тому числі й видалених, що може бути реалізовано шляхом проведення його експертного дослідження.
Слідчий суддя накладаючи арешт на вилучений слідчим мобільний телефон, виходив з того, що існує необхідність проведення його детального огляду, у тому числі із залученням спеціаліста та використанням спеціальної техніки, експертного дослідження на предмет відновлення видаленої інформації, що дозволить у подальшому скопіювати як наявні, так і ймовірно видалені файли.
Зважаючи на обставини, зазначені у клопотанні та встановлені в ході судового розгляду , аргументи прокурора , слідчий суддя приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що на вилученому в ході обшуку мобільному телефоні наявні відомості, які можуть бути використані для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
За допомогою арешту буде досягнуто завдань, для виконання яких прокурор звертається із клопотанням.
Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Зокрема, зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, характер діяльності ймовірно причетних осіб, зафіксовані випадки видалення інформації, обізнаність ймовірно причетних осіб із ходом проведення досудового розслідування, обґрунтованим є твердження про наявність ризику знищення, спотворення, приховування чи зміна відомостей, наявних на вилучених телефонах. Враховуючи виявлення таких відомостей на технічному засобі, які мають істотне значення для цього кримінального провадження, існує загроза їх знищення, зокрема, видалення листування, адресатів, телефонних дзвінків, документів, програм, а також приховування чи знищення самого пристрою.
Наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження. У цьому контексті слідчий суддя враховує, серед іншого, суспільну небезпеку ймовірно вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, ймовірну причетність до його вчинення особи, яка є власником вилученого майна, а також виявлення на відповідному майні відомостей, що мають істотне значення для розслідування відповідних злочинів. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов'язані із накладенням арешту обмеження не є невиправдано обтяжливими для власника такого майна.
При цьому, у ході розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено негативних наслідків арешту майна для третіх осіб.
З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту на даному етапі досудового розслідування у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження і переслідує легітимну мету.
Слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на відповідний технічний пристрій не є припиненням права власності на них або невідворотнім позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей щодо відповідного майна, однак такий захід є тимчасовим.
У цьому контексті слідчий суддя відзначає, що доказове значення у цьому кримінальному провадженні мають не самі по собі матеріальні носії інформації, а наявні на них електронні файли і відомості.
На виконання вимог ч.1 ст.173 КПК України прокурор довів слідчому судді необхідність арешту майна на вилучений в ході проведення обшуку від 14.02.2025 року мобільний телефон з метою збереження речових доказів та наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, а тому клопотання підлягає до задоволення.
Метою накладення арешту на це майно, слідчим суддею є забезпечення кримінального провадження у частині збереження речових доказів.
Так, слідчий суддя дійшов висновку, що вилучений автомобіль містить відомості, які можуть бути використані як докази фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Одночасно, слідчий суддя вважає, що прокурором дотримано вимог ст.ст. 170,171 КПК України і в клопотанні прокурора наявне обґрунтування необхідності арешту речей виявлених під час обшуку та конкретизовано підстави та мета накладення на них арешту.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Тимчасове накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого слідчий суддя погоджується, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.
Слідчим суддею встановлена безумовна переконливість щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки у разі його не застосуванні може призвести до зникнення та навіть втрати слідів, предметів як речових доказів, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, окрім того вилучення майна проведено згідно встановленої процедури, враховуючи правову підставу для арешту майна та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини та положення ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, при цьому позбавлення цього права відбувається в суворому додержанні як національного, так і міжнародного законів, щоб не призводити до свавілля з боку правоохоронних органів не втручання в право власності, враховує можливість використання його як доказу у даному кримінальному провадженні, оскільки за його допомогою може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з'ясування всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, тому слідчий суддя вважає, що клопотання обґрунтоване й підлягає до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Незастосування арешту майна може призвести до його зникнення, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а тому наявні правові підстави для арешту майна шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування .
За таких обставин слідчий суддя при розгляді даного клопотання вбачає потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження в разі відмови у накладенні арешту та повернення вилученого майна.
Така шкода може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше провадження досудового розслідування та встановленню істини у справі, що очевидно переважає над відсутністю в даний час повідомленої підозри винуватій у вчиненні злочинів особі, а також неможливістю власником (володільцем) тимчасово володіти, розпоряджатися та користуватися вказаним майном. Крім того, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потре-би досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, тому підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження слідчий суддя не вбачає.
Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, у тому числі і арешт майна, є втручанням у права і свободи особи, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, обов'язковою ж умовою для такого втручання має бути встановлення обставин, які б не допустили до порушення принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.
З огляду на викладене, враховуючи норми ч. 3 ст. 170 КПК України, якими передбачено можливість арешту майна, якщо воно відповідає визначеним у ст. 98 цього Кодексу критеріям, а також на мобільні термінали систем звязку у разі, якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, слідчий суддя дійшов висновку, що прокурор у клопотанні та в ході судового розгляду довів необхідність арешту мобільного телефона, вилученого під час обшуку у житлі за місцем проживання ОСОБА_4 , з метою забезпечення збереження речових доказів.
Розяснити, що згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Таким чином, клопотання прокурора підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.170-173,309 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024070000000105 від 12.07.2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною першою статті 114-1 КК України про накладення арешту на майно- задовольнити.
Накласти арешт на майно, яке вилучене 14.02.2025 в ході проведення обшуку, а саме:
-мобільний телефон марки «Iphone» моделі 13, IMEI1: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 , з карткою абоненського зв'язку «Київстар» № НОМЕР_8 , упаковано в спец. пакет з логотипом «НПУ» PSP 1470080 - шляхом тимчасового обмеження права на відчуження, користування та розпорядження.
Копію ухвали вручити прокурору, а іншим учасникам направити не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Дата оголошення повного тексту ухвали- 28.02.2025 року о 16 год. 05 хв.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1