Провадження № 11-кп/803/1236/25 Справа № 203/3146/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 лютого 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді -доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041390001091 від 21 грудня 2023 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с.Саф'яни Ізмаїльського району Одеської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.113 КК України,
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено зокрема стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 03 квітня 2025 року включно.
Своє рішення суд мотивував тим, що на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вказані ризики є обґрунтованими та виправдовують необхідність продовження відносно обвинуваченої строку тримання під вартою. На переконання суду першої інстанції лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою взмозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачена просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати до неї запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги обвинувачена посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою. Наголошує на тому, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України. При цьому, прокурором не було доведено, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник та обвинувачена підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, захисник та обвинувачена не заперечували проти розгляду апеляційної скарги без участі прокурора, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності прокурора.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та її захисника, які просили задовольнити вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених
ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів справи в провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.113 КК України.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , мотивуючи свою позицію тим, що ризики, які були враховані судом при обранні їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не змінились, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченої не з'явилось.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 .
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшились й виправдовують тримання обвинуваченої під вартою.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, що виразилося у вчиненні з метою ослаблення держави підпалу, спрямованого на зруйнування та пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське значення, вчинене в умовах воєнного стану, за попередньо змовою групою осіб, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічного позбавлення волі. Таким чином, з огляду на покарання, яке може бути призначене ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою, суд дійшов висновку про існування реальних ризиків того, що вона може здійснити спроби переховування від суду, вчинити інше аналогічне кримінальне правопорушення.
Крім того, обвинувачена ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки остання спілкувалася із замовниками диверсії за допомогою месенджеру “Telegram», доступ до аккаунту якого є тільки у неї.
При цьому, зазначені ризики об'єктивно збільшуються з урахуванням введення в Україні військового стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, крім даних про суворість покарання, передбаченого за злочин, в якому обвинувачують ОСОБА_6 , та даних про особу обвинуваченої, а саме раніше не судимої, офіційно не працевлаштованої, не маючої утриманців, взяв до уваги і інші обставини кримінального провадження, а саме підвищений рівень суспільної небезпечності вчиненого злочину, що в сукупності є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику її переховування від суду, можливості знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше аналогічне кримінальне правопорушення.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, та в апеляційній скарзі не доведені.
Доводи обвинуваченого про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_6 , встановлена наявність ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Відомостей щодо протипоказань для перебування обвинуваченої в умовах слідчого ізолятора не було надано, як під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги, апеляційним переглядом не встановлено.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченої, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Приписами ч.4 ст.183 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора судом дотримані в повному обсязі.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, апеляційний суд вважає необхідним ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченої - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
________________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4