Сторожинецький районний суд Чернівецької області
Справа № 723/856/25
Провадження № 2-з/723/1800/25
26 лютого 2025 року м.Сторожинець
Сторожинецький районний суд Чернівецької області в складі головуючої судді Дедик Н.П., розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Тимчій Анна Михайлівна, про забезпечення позову,
встановив:
24 лютого 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Тимчій Анна Михайлівна, про забезпечення позову до подачі позовної заяви.
Зазначає, що ОСОБА_1 готує для подачі до суду позовну заяву до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком.
Посилається на те, що перебуває з ОСОБА_2 в шлюбі. Дружина з 2018 року виїхала за кордон і з того часу вони крім нетривалих періодів практично не проживають. Натомість їхній син ОСОБА_4 проживав з батьком, який самостійно займався вихрванням, лікуванням, навчанням дитини.
Подружні стосунки заявника та ОСОБА_2 погіршилися, тому 31.01.2025 року подано позов про розірвання шлюбу. Після цього 13.02.2025 р. дружина з'явилася в помешкання заявника та силоміць забрала сина всупереч бажанню дитини. Крім того, під час сварок дружина висловлювала своє бажання забрати сина за кордон.
Після 13.02.2025 р. ОСОБА_5 школу та танцювальний гурток не відвідує. Дружина не повідомляє про місце перебування з дитиною, не дає змоги спілкуватися з ним по телефону.
Вказує, що син проживав із заявником з двох років, тому примусове відібрання негативно впливає на психологічний стан дитини, відсутність стабільних контактів заявника з сином, зміна сталого та звичного місця проживання створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дитини з батьком, що в подальшому може призвести до психічного розладу.
Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову з врахуванням віку дитини та зміни сталого, звичного режиму життя може призвести до фактичної неможлвості виконання рішення суду з причин повного (остаточного) розриву психологічних та емоційних зв'язків між батьком та сином.
Просить вжити заходів забезпечення позову шляхом повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його попереднього проживання (до 13.02.2025 року) разом з батьком ОСОБА_1 з моменту постановлення ухвали і до набрання рішенням у справі законної сили, а також обмежити право виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заборонити у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України без згоди батька ОСОБА_1 до ухвалення судом рішення по справі.
Відповідно до ч.1 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з наведених процесуальних норм розгляд заяви про забезпечення позову здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Щодо забезпечення позову шляхом повернення дитини за місцем його попереднього проживання (до 13.02.2025 року) разом з батьком.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Заявником не наведено обставин та доказів на їх підтвердження, які б обґрунтовували необхідність повернення дитини за місцем його попереднього проживання з батьком як заходу забезпечення позову. Зокрема заявником не доведено, проживання дитини з матір'ю становить неблагополучне для неї середовище чи призводить до порушення прав та інтересів дитини.
Крім того, такий спосіб забезпечення фактично за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог про визначення місця проживання дитини, які має намір заявити подачею відповідного позову.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що вимога про забезпечення позову шляхом повернення дитини за місцем його попереднього проживання (до 13.02.2025 року) разом з батьком, задоволенню не підлягає.
Щодо забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду дитини за межі України.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.
У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що правові підстави для обмеження права виїзду неповнолітнього ОСОБА_3 за межі України як заходу забезпечення позову, відсутні.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-158 ЦПК України, суд
постановив:
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Тимчій Анна Михайлівна, про забезпечення позову відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня її вручення.