Справа №214/1242/24 провадження № 2/403/118/25
27 лютого 2025 року с-ще Устинівка
Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Атаманової С.Ю.,
при секретарі судового засідання Муляві В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого між ними 19 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Устинівського районного управління юстиції Кіровоградської області, актовий запис №17, та стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання двох дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Позовна вимога про розірвання шлюбу обгрунтовується тим, що внаслідок образ з боку відповідача, як чоловіка, відсутності у нього поваги до позивача, як жінки, часті сварки та несумісність характерів сімейні відносини сторін поступово погіршувались, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. За вказаних обставин, позивач вважає, що подальше спільне життя та збереження шлюбу з відповідачем є неможливим і суперечить її інтересам. При цьому вжиття заходів щодо примирення подружжя не виправить стан шлюбних відносин, оскільки спроби примирення між сторонами в минулому не принесли жодних результатів. Позовна вимога про стягнення з відповідача аліментів на утриманя двох дітей обгрунтовується тим, що відповідач зобов'язаний їх утримувати, вииконуючи свої батьківські обов'язки та надаючи матеріальну допомогу на потреби дітей (нормальне харчування, придбання одягу, лікування, витрат на іграшки), за умови, що позивач самостійно не здатна в повній мірі цього забезпечити.
Позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась. Про місце, день і час розгляду справи повідомлялась у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України. Згідно письмової заяви, наданої до суду до початку розгляду справи по суті, прохала суд розглянути справу без її участі та задоволити позовні вимоги. Судові витрати прохає з відповідача не стягувати. Після розірвання шлюбу прохає залишити прізвище « ОСОБА_6 » (а.с.48).
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився. Про місце, день і час розгляду справи повідомлявся у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України. Згідно письмової заяви, наданої до суду до початку розгляду справи по суті, прохав суд розглянути справу без його участі. Позовні вимоги визнає в повному обсязі, проти розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_5 не заперечує. Відзив на позовну заяву подавати не буде. Питання про судовий збір прохає вирішити відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.46).
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось (ч.2 ст.247 ЦПК України).
Відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України, з огляду на письмові заяви сторін, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутності, та, з урахуванням визнання відповідачем позову, вирішення питання про ухвалення судового рішення в першому судовому засіданні.
Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом по справі встановлено, що між сторонами по справі 19 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Устинівського районного управління юстиції Кіровоградської області було зареєстровано шлюб за актовим записом №17 (а.с.9, 27).
Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10, 11).
Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова від 21 грудня 2007 року №11) проголошена Конституцією охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
У відповідності до ст.112 Сімейного кодексу України (далі - СК України) суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З письмових пояснень позивача ОСОБА_1 , викладених в позовній заяві, судом встановлено, що спільне сімейне життя сторін фактично припинилося і вони не мають наміру зберегти свою родину.
Відповідач по справі ОСОБА_2 , з урахуванням наявних взаємовідносин між сторонами, не надав суду доказів існування виключних обставин, за наявності яких виправданим було б збереження шлюбу за відсутності волевиявлення на це позивача.
Судом встановлено, що за час, що минув з дня прийняття позовної заяви до розгляду та призначення першого судового засідання, сторони по справі не вживали жодних дій щодо примирення та збереження сім'ї з огляду на відсутність поданих ними суду відповідних письмових заяв з цього приводу.
Наявності спірних питань щодо поділу майна, як спільної сумісної власності подружжя, та місця проживання дітей, за відсутності відповідних заяв сторін, судом під час судового провадження також не встановлено.
Відповідно до п.10 Постанови від 21 грудня 2007 року №11 передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
З урахуванням викладеного, судом зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач ОСОБА_1 не згодна на примирення, оскільки вважає, що шлюб між нею та відповідачем по справі припинив своє існування. Відповідач по справі ОСОБА_2 згідно наданої до суду письмової заяви не заперечує проти задоволення позовних вимог, внаслідок чого суд приходить до висновку про наявність згоди кожного з подружжя на розірвання укладеного між ними шлюбу та недоцільність вжиття судом заходів, спрямованих на примирення сторін, що відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України є підставою для вирішення судом справи за наявними матеріалами.
За змістом ч.ч.1, 4 ст.206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги письмову заяву відповідача, суд приходить до висновку про те, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову в частині розірвання шлюбу здійснено у процесуальній формі та порядку, що відповідають вказаним вище вимогам ч.1 ст.206 ЦПК України.
Щодо наявності законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.
З огляду на викладене, дослідивши зміст позовної заяви та інших матеріалів справи, суд приходить до висновку, що викладені в них обставини свідчать про: дійсну волю сторін, як подружжя, на розірвання укладеного між ними шлюбу; неможливість подальшого спільного сімейного життя сторін, як подружжя, а також наявність підстав вважати, що збереження шлюбу суперечитиме особистим інтересам сторін.
Крім того, зі змісту ч.1 ст.21, ч.1 ст.24 СК України слідує, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч.1 ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 10 грудня 1948 року, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
З огляду на зазначені вище правові норми, враховуючи, що добровільність шлюбу є однією з основних його засад, а визначення законодавцем шлюбу «як сімейного союзу» засвідчує, що шлюб створює сім'ю та передбачає його договірну природу, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивач по справі ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач ОСОБА_2 не надав суду заперечень проти задоволення позовних вимог і сторони по справі, як подружжя, не змогли налагодити відносини як до моменту подання позовної заяви до суду, так і під час судового провадження, то відмова суду в задоволенні позову про розірвання шлюбу буде примушенням позивача до шлюбу та шлюбним відносинам, що не відповідає моральним засадам суспільства та є неприпустимим.
На підставі викладеного, встановивши обставини, якими обґрунтовується позов, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, суд, приймаючи до уваги визнання відповідачем ОСОБА_2 позову, дійшов висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
При цьому судом не встановлено обставин, за яких визнання відповідачем позову суперечить вимогам закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Після розірвання шлюбу позивачу, за її заявою, слід залишити прізвище « ОСОБА_6 », що відповідає приписам ч.1 ст.113 СК України, якою закріплено право особи, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання двох дітей, суд приходить до наступного висновку.
Згідно положень ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч.1, п.2 ч.2 ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. При цьому способом захисту сімейних прав та інтересів є, крім іншого, примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
На дату розгляду судом справи по суті наявності між сторонами домовленості щодо способу утримання їх спільних дітей: малолітньої дочки ОСОБА_4 та неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , за відсутності наданих ними відповідних письмових заяв з цього приводу, судом не встановлено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що звернення позивача по справі ОСОБА_1 , як матері двох дітей, з якою вони проживають, до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , як батька цих дітей, про стягнення з нього аліментів на їх утримання, здійснено у спосіб, передбачений законом, а тому порушене право дітей на матеріальне утримання з боку батька підлягає судовому захисту.
Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст.183 СК України).
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч.1 ст.184 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
За змістом ст.ст.3, 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, ким вони здійснюються, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач по справі є фізичною особою працездатного віку. Належних доказів на підтвердження стану здоров'я, наявності грошових зобов'язань перед іншими особами, а також тяжкого матеріального становища, які б унеможливлювали чи істотно впливали на виконання ним обов'язку щодо утримання своїх дітей, відповідачем суду надано не було, а тому суд, з урахуванням відсутності заяви позивача ОСОБА_1 про визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, приходить до висновку про спроможність відповідача брати участь в утриманні дітей шляхом сплати аліментів в частині від його заробітку (доходу).
Відповідно до ч.2 ст.183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Згідно положень ч.9 ст.7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За змістом ч.1 ст.10 СК України, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до ч.5 ст.183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
З урахуванням наведених правових норм, приймаючи до уваги предмет позову - стягнення аліментів на утримання двох дітей, які проживають разом з матір?ю - позивачем по справі ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин в частині визначення розміру частки від заробітку (доходу) відповідача ОСОБА_2 , яка підлягає стягненню на користь позивача, положень ч.5 ст.183 СК України, що регулюють подібні аліментні відносини.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На підставі викладеного, враховуючи законодавчо визначений розмір аліментів на утримання двох дітей та не подання відповідачем доказів неможливості надавати позивачу матеріальну допомогу на утримання їх спільних дочок в такому розмірі, суд вважає за можливе визначити розмір аліментів на утримання дітей: малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які підлягають стягненню з відповідача по справі ОСОБА_2 на користь позивача по справі ОСОБА_1 , в розмірі 1/3 (однієї третини) його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, у зв?язку з чим позовна вимога про стягнення аліментів на утримання дітей у визначеному позивачем розмірі - в частині від заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подання позову, підлягає до задоволення.
Разом з тим, за змістом ч.ч.2, 3 ст.183 СК України у разі стягнення аліментів на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. При цьому, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Таким чином, закон прямо передбачає визначення судом єдиної частки від заробітку (доходу) платника аліментів, яка буде стягуватись з нього на утримання двох і більше дітей, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
В даному випадку ч.3 ст.183 СК України імперативно регламентує порядок стягнення аліментів на іншу дитину після досягнення найстаршою дитиною повноліття шляхом звернення матері, батька з відповідним позовом до суду, а за відсутності такого - продовження стягнення аліментів за вирахуванням тієї частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №904/5726/19.
З огляду на викладене, встановивши зміст правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначивши правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч.2 ст.183 СК України), суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги позивача в частині стягнення на її користь аліментів в розмірі 1/3 (однієї третини) від заробітку (доходу) відповідача саме до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» згідно з ч.3 ст.181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст.184 СК) і виплачуються щомісячно.
Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Таким чином, з урахуванням обставин, якими обґрунтовується позов, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення із відповідача по справі ОСОБА_2 аліментів на утримання двох дочок: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 07 лютого 2024 року (день пред'явлення позову до суду) і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Ухвалюючи таке рішення, суд виходить із вимог діючого законодавства України та необхідності захисту інтересів дитини, що має першочергове значення.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд вважає на необхідне допустити негайне виконання рішення щодо стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.133, ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.2, ч.1 ст.13 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства належить диспозитивність, згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається зі змісту письмової заяви, позивач ОСОБА_1 не бажає стягувати з відповідача ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп. за позовну вимогу про розірвання шлюбу (а.с.1, 48).
З огляду на викладене, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, судом не вирішується питання про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, сплаченого останньою за подання до суду позовної вимоги про розірвання шлюбу в порядку розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України.
Разом з тим, згідно положень п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.
За змістом ч.1, п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду. За подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028 грн. 00 коп..
Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті в першому судовому засіданні, призначеному на 27 лютого 2025 року, була подана письмова заява про визнання ним позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів та визнання позову відповідачем ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті, у відповідності до ч.1 ст.142 ЦПК України, з відповідача по справі ОСОБА_2 на користь держави підлягають стягненню судові витрати у виді 50 відсотків судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп., а 50 відсотків сплаченого судового збору, що складає суму 605 грн. 60 коп., підлягають компенсуванню за рахунок держави.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, відсутні.
Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей задоволити повністю.
Розірвати шлюб, зареєстрований 19 липня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Устинівського районного управління юстиції Кіровоградської області за актовим записом №17, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, як платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи із 07 лютого 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 50% відсотків судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) за наступними реквізитами: код класифікації доходів бюджету: 22030106; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001.
Судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп. компенсувати за рахунок держави.
Судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 у виді сплаченого нею судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу у розмірі 1211 грн. 20 коп., відшкодуванню за заявою позивача не підлягають.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання даного рішення суду щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до Долинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Повне ім'я та найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначена в позовній заяві адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.Ю.Атаманова