06.02.2025 Справа №607/21490/24 Провадження №2/607/191/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Кунець Н.Р.
за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Брикси Х.І.
представника відповідача адвоката Собчука В.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, - ВСТАНОВИВ:
03.10.2024 позивач ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона з 23.05.2009 перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20.11.2017 розірвано. У даному шлюбі у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі нею з відповідачем за спільні кошти придбано земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області розміром 614 м. кв., з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676, право власності на яку за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24.06.2011 зареєстрованим в реєстрі за № 1066 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 .
При цьому при посвідчені Договору - купівлі продажу нею, як дружиною покупця - відповідача ОСОБА_3 , була надана згода на купівлю, останнім вищевказаної земельної ділянки, а Договір укладався відповідачем в інтересах сім'ї і відповідав їх спільному з відповідачем волевиявленню. Таким чином, на переконання позивача вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, у період шлюбу на вищезазначеній земельній ділянці було побудовано садовий будинок загальною площею 232,1 кв.м., якому присвоєно адресу АДРЕСА_1 . Будівництво садового будинку за спільні кошти у інтересах сім?ї завершено до 09.04.2015 у період шлюбу, оскільки 06.06.2024 відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано декларацію про готовність об'єкта за амністією (дозвільний документ реєстраційний номер НОМЕР_1 ) й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймався до експлуатації і право власності на нього не оформлялося з вини відповідача.
Позивач вказує, що довіряючи відповідачу вона помилково вважала, що право власності на спірний об'єкт нерухомості оформлене у період шлюбу, оскільки знала про замовлення та виготовлення технічної документації, необхідних довідок, оцінки вартості об'єкту нерухомості. Водночас, права власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне» на ім'я відповідача ОСОБА_3 зареєстровано 28.08.2024, про що вона дізналась 05.09.2024.
На переконання позивача проведення технічної інвентаризації садового будинку загальною площею 232,1 кв.м., якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 у 2013 році має результатом його експлуатації, яке відбулось у період шлюбу, а відтак вказаний об'єкт нерухомості прийнятий до експлуатації є спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач зауважує, що вона облаштувала вказаний будинок та мешкає у ньому разом з донькою протягом кількох років. Поряд з цим, у серпні 2024 року до неї звернулась мати відповідача - ОСОБА_6 , з вимогою підписати заяву про згоду на укладення договору дарування їй цілої земельної ділянки розміром 614 кв.м., з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676, на що вона відмовилась. У свою чергу відповідач ОСОБА_3 та його матір почали погрожувати їй виселенням разом з донькою із садового будинку за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне».
Водночас, з лютого 2022 року відповідач ОСОБА_3 знаходиться поза межами України та не користується спірним майном, так само мати відповідача - ОСОБА_6 , одружена з іноземцем та тривалий період часу проживає закордоном, проте, приїхала на кілька тижнів для вирішення майнових питань сина.
З огляду на викладене позивач просить суд: визнати земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області розміром 614 м. кв. з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 та садовий будинок загальною площею 232,1 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на: частину земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області розміром 614 м. кв., з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676; частину садового будинку загальною площею 232,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.10.2024 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, витребувано у Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області завірену копію матеріалів реєстраційної справи на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , які подані та на підставі яких здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2997383061040.
06.11.2024 судом зареєстровано відзив на позовну заяву поданий представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Собчуком В.К. через систему «Електронний суд», згідно якого відповідач не визнає позовні вимоги, оскільки позивач надає суду завідомо неправдиві відомості, щодо придбання земельної ділянки та будівництва садового будинку за спільні кошти, а також те, що вона дізналася про порушення своїх майнових прав саме 05.09.2024. Так, відповідач вказує, що на момент укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки позивач разом з ним проживала у будинку своїх батьків, за адресою: АДРЕСА_2 , а земельна ділянка знаходилась через дорогу від їхнього місця проживання, тому продавець запропонував йому купити ділянку за суму у 5200 євро. Разом з тим, так як він працював охоронцем на складі, і його доходів вистачало тільки на проживання сім'ї, а позивач не працювала і не мала власних доходів, він звернувся з проханням про допомогу з купівлею земельної ділянки до своєї матері - ОСОБА_6 , яка з 2002 року проживає та працює в Республіці Сан Маріно, а з 2005 року перебуває у шлюбі з громадянином Республіки Сан ОСОБА_7 . Відтак його матір мала змогу допомогти йому, подарувавши 5200 євро, за які і була куплена спірна земельна ділянка. В подальшому будівництво садового будинку здійснювались також за кошти його матері та її чоловіка ОСОБА_8 , підтвердженням чого є записи, які вела ОСОБА_6 в блокноті, про кошти, які передавала йому для будівництва будинку. У свою чергу відповідач, а також її батьки не приймали участі у будівництві будинку, також не допомагали ні матеріально, ні матеріалами. Відповідач звертає увагу, що після розірвання шлюбу позивач ОСОБА_1 разом з дочкою переїхала проживати знову до своїх батьків, а 10.07.2022 після сварки зі своєю матір'ю, позивач надіслала його матері - ОСОБА_6 три голосових повідомлень у месенджері Viber, з проханням на два місяці пожити у спірному садовому будинку, на що його мати врахувавши складну життєву ситуацію позивачки погодилась. У голосових повідомленнях та відеозаписах позивач знаючи, що куплена земельна ділянка та побудований на ній садовий будинок не є спільною власністю подружжя, а тому просила саме його матір - ОСОБА_6 пожити там. Таким чином, відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка та садовий будинок є його особистою власністю, який був збудований за подаровані кошти його матір'ю ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_8 та не підлягає поділу, про що завжди було відомо позивачу. Вказані обставини на думку відповідача спростовують викладені в позовні заяві доводи про те, що спірне нерухоме майно набуте в період шлюбу за спільні кошти подружжя, а також що позивачка дізналась про порушення своїх майнових прав саме 05.09.2024. Відтак відповідач вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності, оскільки остання знала про порушення її прав ще з дати розірвання шлюбу - 20.11.2017, однак до суду вона звернулась з позовом лише в жовтні 2024 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
14.11.2024 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Брикса Х.І., подала відповідь на відзив, у якому остання вказує, що у відзиві з додатками немає належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про пропуск позивачем строку позовної давності. Водночас, про порушення майнових прав позивач дізналася саме після вимоги підписати заяву згоду на укладення договору дарування матері відповідача - ОСОБА_6 , цілої земельної ділянки розміром 614 кв.м., з кадастровим номером: 6125284500:01:001:06763 та звернення за правничою допомогою адвоката 05.09.2024. Крім того, представник відповідача зауважує, що копії скріншотів, фотокопія збережених відео на планшеті, копії голосових повідомлень не можуть вважатись електронним документом, в розумінні положень частини першої статтей 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не можуть вважатися належними та допустимими доказами, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення. Поряд з цим, позивач сумнівається у достовірності доданих до відзиву копій скріншотів, фотокопії відео, копій голосових повідомлень та допускає можливий монтаж, редагування та маніпуляції. Крім того із доданих матеріалів неможливо встановити час записів, ідентифікувати коло осіб та об'єкти щодо яких ведеться мова. Представник позивача вказує, що після одруження, на момент купівлі спірної земельної ділянки і до завершення будівництва спірного об'єкту нерухомості позивач з відповідач дійсно проживали у її батьків та вели спільне господарство, після завершення будівництва спірного об'єкту нерухомості, народження дитини вони, як сім'я, переїхали у збудований будинок. Об'єкт нерухомості зводили спільними зусиллями. Водночас, записи в блокноті матері відповідача, як заінтересованої особи, не є належним доказом, на підтвердження факту фінансування купівлі земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області розміром 614 м. кв., з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 та будівництва садового будинку загальною площею 232, 1 кв. м., за адресою АДРЕСА_1 (надалі - об'єкт нерухомості), оскільки не мають реквізитів платіжних документів з чітко визначеним призначенням платежу. Таким чином на думку сторони позивача, подані відповідачем докази є недопустимими. На підставі викладеного представник позивача просить, відмовити у застосуванні позовної давності та не брати до уваги копії електронних доказів долучених відповідачем до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 05.12.2024 постановленою в судовому засіданні із занесенням до протоколу судового засідання без виходу в нарадчу кімнату закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Брикса Х.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Собчук В.К. у судовому засіданні заперечив з приводу позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві на позов.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду повідомила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 2009 по 2017 рік. За час шлюбу у них народилась донька ОСОБА_9 . До 2016 року вони проживали у її батьків, а з 2016 року проживали у спірному садовому будинку. Вказала, що у 2011 році вони з відповідачем за спільні кошти придбали земельну ділянку. При цьому ці кошти були подаровані їм батьками, зокрема 2500 Євро дали її батьки та 2500 Євро дали батьки відповідача. Також за спільні кошти їх батьків вони будували на придбаній земельній ділянці спірний садовий будинок. Крім того її батько фізично допомагав під час будівництва будинку. Відповідач ОСОБА_3 в цей час працював на роботі офіційно, проте доходу не мав, оскільки мав ігрову залежність, а усі його борги допомагала погашати його мама. В подальшому у 2017 році після розірвання шлюбу вони з відповідачем роз'їхались, а саме вона поїхала до жити до своїх батьків, а відповідач до співмешканки, оскільки у будинку, який побудований із бруса завівся жук короїд та відповідно потрібно було проводити роботи з дезенсекції. Водночас з початком війни вона знову переїхала у спірний садовий будинок, оскільки він потребував догляду. Вказала, що вона 1 раз поміняла замки у будинку, так як загубила ключі, проте примірник нового ключа вона дала свекрусі. Також зауважила, що жодних домовленостей про купівлю земельної ділянки та будівництво будинку на ім'я свекрухи ОСОБА_6 не було.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що вона є матір'ю відповідача ОСОБА_3 . Зазначила, що у 2011 році її син ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 придбали земельну ділянку. Водночас вказана земельна ділянка була придбана сином саме для неї за її кошти у сумі 5100 Євро, які вона дала сину. Також вона постійно через шофера автобусом або Western union передавала сину кошти на будівництво садового будинку, який будувався для неї. При цьому син не мав своїх коштів на будівництво. Також син завжди знав, що земельна ділянка купувалась та садовий будинок будувався для неї. Коштів на купівлю земельної ділянки і на будівництв будинку вона синові та невістці не дарувала та не позичала. Вона фінансово допомагала сину та його сім'ї, купувала їм подарунки та передавала передачі. Також їм допомагала свекруха грошами та продуктами, проте на будівництво будинку вона коштів не давала, оскільки сама не мала. Вказала, що її син ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 проживали у спірному садовому будинку з 2015 по 2016 роки. В подальшому вони розлучились та ОСОБА_1 переїхала. Однак у 2022 році вона на прохання ОСОБА_1 дозволила останній пожити у спірному будинку. Разом з тим, коли вона приїхала в Україну то не змогла зайти у свій будинок, оскільки ОСОБА_1 поміняла замки. Також вказала, що комунальні послуги за будинок сплачувала ОСОБА_1 , так як вона там проживала. У 2024 році вона приїхала в Україні для того, щоб оформити земельну ділянку та пішла до нотаріуса, який переконував її, що потрібно зареєструвати будинок. Відтак вона звернулась до ОСОБА_1 , при цьому остання спочатку повідомила, що перепише земельну ділянку на неї, проте в подальшому відмовилась, та сказала, що половина земельної ділянки належить їй. Також свідок зазначила, що вона по довіреності від сина у 2024 році зареєструвала спірний житловий будинок на ім'я сина, з метою подальшого укладення договору дарування земельної ділянки та будинку на її ім'я. Крім того зауважила, що нею не ставилося питання про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.06.2011 на ім'я її сина.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:
Судом встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ТР № 02412 виданого 21.07.1994 Лозівською сільською Радою народних депутатів та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 274, ОСОБА_10 на підставі рішення Лозівської сільської Ради народних депутатів № 80 від 29.01.1994, передано у приватну власність земельну ділянку площею 614 кв.м., яка розташована на території Лозівської сільської ради, для садово - городницьких робіт.
24.06.2011 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 1066, Договір купівлі - продажу земельної ділянки, за умовами якого Продавець ОСОБА_10 продав, а Покупець ОСОБА_3 купив належну Продавцеві на праві приватної власності вільну від будь - яких будівель та споруд земельну ділянку розміром 614 кв.м., що розташована на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, з цільовим призначенням - для введення садівництва.
За умовами п. 6 Договору купівлі - продажу земельної ділянки, дружиною Покупця ОСОБА_1 дана згода на купівлю її чоловіком ОСОБА_3 земельної ділянки, що є предметом цього Договору.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. 24.06.2011 за реєстровим № 1064, ОСОБА_1 дала свою згоду на укладання договору про купівлю її чоловіком ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення садівництва розміром 614 кв.м., що знаходиться на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, що є спільною сумісною власністю. При цьому ствердила, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається її чоловіком в інтересах їхньої сім'ї та відповідає їхньому спільному волевиявленню. Шлюб зареєстрований Тернопільським м/в РАЦС 23.05.2009.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 393693701 від 05.09.2024, державним реєстратором Підгороднянської сільської ради Шпендак Ю.Р. 28.08.2024 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,0614 га на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки, серія та номер: 1066, виданий 24.06.2011 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. та державного акту на право приватної власності на землю серія та номер: ТР №02412, виданий 21.07.1994 Лозівською сільською Радою народних депутатів.
Згідно з довідкою № 88 від 23.10.2012 виданої Садово - городним товариством «Сонячне» ОСОБА_3 члену садівницького товариства «Сонячне» с. Лозова Тернопільського району Тернопільської області, по вул. Барвистій № 142 на площі земельної ділянки 614 кв.м. збудовано будинок. Ділянка обробляється. Земельний податок сплачено.
10.07.2023 Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації на замовлення ОСОБА_3 виготовлено Технічний паспорт на садовий будинок в садівничому товаристві «Сонячне» № 142 вул. Барвиста, с. Лозова, відповідно до якого садовий будинок, цокольний поверх та мансарда побудовано у 2011 році та останній має загальну площу 232,1 кв.м., допоміжну - 183,7 кв.м.
30.12.2013 ВАТ «Меридіан» ім. С.П. Корольова, було виготовлено лічильник активної електричної енергії однофазний електронний «Меридіан» СОЄ-1.02/5КРТД, заводський номер 13122509.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 261 від 19.09.2015, ОСОБА_3 оплатив Товариству «Сонячне» 200 грн за дозвіл підключення електричної енергії.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.11.2017 у справі № 607/12270/17, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 23.05.2009, актовий запис №552 Відділу реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції.
Згідно з довідкою від 22.07.2024 виданої Садово - городним товариством «Сонячне» ОСОБА_3 члену садівницького товариства «Сонячне» с. Лозова Тернопільського району Тернопільської області, по АДРЕСА_1 на площі земельної ділянки 614 кв.м. за ним рахується садовий будинок. Земельний податок сплачено.
Як вбачається з технічної документації виготовленої 29.07.2024 ФОП ОСОБА_11 на замовлення ОСОБА_3 на нове будівництво садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, зазначених у п. 9 Розділу V «Прикінцеві положення» ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», вказаний садовий будинок побудовано 01.12.2011, на земельній ділянці з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 0,0614 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, та такий має загальну площу 232,1 кв.м.
Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва реєстраційний номер ІУ161240806375, Державною інспекцією архітектури та містобудування України, 06.08.2024 здійснено реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об'єкта за амністією, а саме, нового будівництва садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м., який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 0,0614 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва. Будівництво будинку розпочато - 24.06.2011, завершено 01.12.2011.
Наказом Відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 134 від 09.08.2024 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна», присвоєно садовому будинку, розташованому в садівницькому товаристві «Сонячне», в селі Лозова земельній ділянці із кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, адресу: АДРЕСА_1 . Вказане також вбачається із витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 12.08.2024.
28.08.2024 ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 звернулась до Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, Тернопільська області із заявою за реєстраційним номером 62673371 про державну реєстрацію права власності на закінчений будівництвом садовий будинок, загальною площею 232,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням про державну реєстрацію прав № 74828865 від 30.08.2024, державним реєстратором прав на нерухоме майно Підгороднянської сільської ради Тернопільського району, Тернопільська області Шпендак Ю.Р. розглянувши заяву від 28.08.2024 за реєстраційним номером 62673371, проведено державну реєстрацію прав за заявою.
Як слідує із витягу з Державного реєстру речових прав № 393058434 від 30.08.2024, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на закінчений будівництвом садовий будинок, загальною площею 232,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки виданої 23.09.2024 Садівницьким товариством «Сонячне», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , садівницьке товариство «Сонячне» та до складу її сім'ї входить донька ОСОБА_5 , яка перебуває на утриманні ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 здійснювала оплати Садівницькому товариству «Сонячне» за світло та членські внески, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера від 07.08.2022, 14.11.2022, 28.01.2023, 26.03.2023, 07.06.2023, 09.08.2023, 30.08.2023, 10.10.2023, 09.01.2024, 10.02.2024, 01.04.2024, 16.04.2024, 21.05.2024, 26.08.2024.
Згідно з актовим записом про народження № 1832, отриманим через за стосунок «Дія», ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Тернопіль та його батьками є: батько - ОСОБА_12 , мати - ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 з 10.03.2011 по 17.07.2019 мала право на проживання в Італійській Республіці, що підтверджується відомостями із паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 виданого 17.05.2010 органом 6110, дійсним до 17.05.2020.
Як слідує із долученого відповідачем ОСОБА_3 до матеріалів справи документів, ОСОБА_6 , за період з 2010 по 2011 роки отримувала дохід у вигляді заробітної плати у Італійській Республіці. Крім того, з виписок з банківських рахунків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вбачається неодноразове виведення (зняття) коштів з банківських рахунків за період з 2011 по 2016 роки.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого повторно 13.10.2009 Відділом реєстрації актів цивільного стану Збаразького районного управління юстиції Тернопільської, ОСОБА_15 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Доброводи Збаразького району Тернопільської області, та її батьками є: батько - ОСОБА_16 , мати - ОСОБА_17 .
Позивачем ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи довідки національного інституту соціального забезпечення Італійської Республіки про нарахування її матері ОСОБА_17 пенсії за 2024 рік на основі внесків від трудової діяльності за період з 2002 по 2024 роки, з перекладом з італійської мови на українську.
Згідно відповіді відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2017 року, ОСОБА_3 отримував наступні доходи: у період з 1 кварталу 2009 року по 02 квартал 2013 року заробітну плату від ТОВ «ТЕРКО АВТО», ТзОВ «МАТЕРА», ТОВ «ТЄФІЯ» середній розмір якої становив 2715,19 грн в квартал; у період з 3 кварталу 2012 року по 3 квартал 2014 року соціальну допомогу, а саме, у 3 кварталі 2012 року - 10 698,34 грн, надалі по 2292,51 грн кожного кварталу та у 3 кварталі 2014 - 764,17; за період з 4 кварталу 2013 року по 1 квартал 2015 року дохід виплачений самозайнятій особі у середньому розмірі 5956 грн в квартал. Інформація про ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2017 року відсутня.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно роз'яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Суд зауважує, що особистими коштами є кошти, які були отримані одним з подружжя до реєстрації шлюбу, або ж отримані у спадок, подарунок, а також страхові виплати. Це має підтверджуватися доказами, а отже, джерело походження коштів на придбання спірного майна має бути повністю розкрите. Наприклад, суду слід надати договір купівлі-продажу майна, яке належало одному з подружжя до реєстрації шлюбу та було продане в подальшому для придбання іншого майна або реєстрації підприємства, а також виписку з банківського рахунку, яка підтверджує наявність коштів на момент купівлі та їх рух.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Так, матеріалами справи підтверджено, що у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі, 24.06.2011 ними була придбана земельна ділянка, площею 614 кв.м., що розташована на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, з цільовим призначенням - для введення садівництва, що підтверджується Договором купівлі - продажу земельної ділянки посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. та зареєстрованим за № 1066.
При цьому за змістом п. 6 вказаного Договору, дружиною Покупця ОСОБА_1 дана згода на купівлю її чоловіком ОСОБА_3 земельної ділянки, що є предметом цього Договору.
Як вбачається із заяви ОСОБА_1 справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Кашанською М.І. 24.06.2011 за реєстровим № 1064, ОСОБА_1 дала свою згоду на укладання договору про купівлю її чоловіком ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення садівництва розміром 614 кв.м., що знаходиться на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, що є спільною сумісною власністю. При цьому ствердила, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається її чоловіком в інтересах їхньої сім'ї та відповідає їхньому спільному волевиявленню.
Так, згідно ч. 1, 2, 3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
Такий висновок Верховного суду викладений у постанові від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22, у якій Об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.07.2020 у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.05.2019 у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що земельна ділянка, площею 614 кв.м., що розташована на території Лозівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, з цільовим призначенням - для введення садівництва була придбана за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність, про що свідчить наявність письмової згоди ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, яка зафіксована у такому договорі.
Окрім цього, судом встановлено, що за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі на земельній ділянці з кадастровим номером 6125284500:01:001:0676, площею 0,0614 га був побудований садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м.
Вказане підтверджується відомостями зазначеними у Технічних паспортах виготовлених 10.07.2023 Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації та 29.07.2024 ФОП ОСОБА_11 , а також декларацією про готовність до експлуатації об'єкта за амністією, зареєстрованою Державною інспекцією архітектури та містобудування України 06.08.2024, з яких вбачається, що садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м. завершений будівництвом 01.12.2011.
Однак у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вищевказаний садовий будинок офіційно не введено в експлуатацію і право власності на нього не було зареєстровано, натомість право власності на нього за відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , а саме 28.08.2024.
Поряд з цим суд зауважує, що майно, що збудоване у шлюбі, але введене в експлуатацію одним із подружжя після його розірвання, підлягає поділу як нерухоме майно, оскільки сам по собі факт розірвання шлюбу не впливає на правовий статус такого майна, оскільки його будівництво закінчено до розірвання шлюбу.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК Україниправо власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Тобто під час шлюбу сторони створили майно - збудували будинок, а введення його в експлуатацію - це вимога закону, як і державна реєстрація, що необхідна для юридичного оформлення права власності на цей об'єкт нерухомості.
Введення об'єкта в експлуатацію - це завершальний етап зведення об'єкта, що дозволяє отримати право власності і надає можливість підключення до інженерних мереж (обов'язкових для його повноцінного функціонування). Готовим до введення в експлуатацію вважається об'єкт архітектури або інженерна споруда, щодо якого закінчені всі роботи (будівельно-монтажні, оздоблювальні, пуско-налагоджувальні) і підготовлена (оформлена) належним чином вся виконавча документація.
За змістом частини першої статті 376 ЦК Українисамочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов. Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 28.08.2024 проведено державну реєстрацію права власності на спірний садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 232,1 кв.м. на підставі, зокрема, Витягу з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: ІУ 161240806375, видавник: ЄДЕССБ, Документу, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об?єкту адреси, серія та номер: AR01:0669-0459-2856-0050, виданого 12.08.2024, видавник: ЄДЕССБ, довідки про членство особи в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі, серія та номер: б/н, виданої 22.07.2024, видавник: Садівниче товариство «Сонячне»; Інформації від ЄДЕССБ, серія та номер: б/н, виданої 28.08.2024, видавник: ЄДЕССБ, що свідчить про узаконення будівництва спірного будинку та унеможливлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Зазначене свідчить про те, що садовий будинок не є самочинним будівництвом, його введено в експлуатацію, а тому воно може бути об'єктом поділу між подружжям.
Отже, введений в експлуатацію після розірвання шлюбу будинок, але побудований за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя і підлягає поділу як будинок між колишнім подружжям.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 372/2118/16-ц (провадження № 61-21171св21) та від 04 грудня 2023 року у справі № 635/6423/18 (провадження № 61-11677св23).
На переконання суду сторона відповідача не спростувала презумпцію спільності сумісної власності подружжя земельної ділянки з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 площею 614 кв.м з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та садового будинку загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне».
Так, суд не бере до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 з приводу того, що спірні земельна ділянка та садовий будинок були придбані за його особисті кошти передані йому в дар від матері ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_18 , оскільки такі не підтвердженні жодними доказами.
Зокрема, долучені відповідачем до матеріалів справи фотокопії виписки з блокноту ОСОБА_6 , як на підтвердження факту дарування коштів особисто відповідачу ОСОБА_3 суд відхиляє, оскільки такі не є належними доказами в розумінні ст. ст. 76-80 ЦПК України.
Так само суд вважає, що документи про отримання ОСОБА_6 доходу у вигляді заробітної плати у Італійській Республіці за період з 2010 по 2011 роки та виписки з банківських рахунків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 згідно яких останні за період з 2011 по 2016 роки неодноразово виводили кошти, не підтверджують обставин, на які посилається сторона відповідача, оскільки з них не вбачається, що вказані кошти будь - яким чином були перераховані на рахунок відповідача ОСОБА_3 , чи переказані останньому в інший спосіб.
При цьому сам факт отримання матір'ю відповідача за період з 2010 по 2011 роки доходу у Італійській Республіці та наявність на її банківському рахунку та її чоловіка коштів не підтверджує факту дарування таких коштів особисто відповідачу для придбання спірних земельної ділянки та побудови садового будинку.
Також, на переконання суду, надані відповідачем ОСОБА_3 аудіозаписи та відеозапис не підтверджують факту придбання земельної ділянки з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 площею 614 кв.м з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та садового будинку загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне» за кошти особисті кошти відповідача, так як такі не містять інформації щодо предмета доказування та із їх змісту не можливо достовірно встановити, про які конкретно об'єкти нерухомо майна у них йде мова.
З приводу показів ОСОБА_6 наданих у судовому засіданні в якості свідка, то суд зауважує, що свідок заперечує факт передачі в дар синові коштів на придбання спірних земельної ділянки та побудови садового будинку та стверджує про те, що земельна ділянка та будинок належить саме їй, оскільки син за усною домовленістю мав придбати земельну ділянку саме на її ім'я та побудувати їй садовий будинок, однак про недійсність правочину придбання земельної ділянки на ім'я сина ОСОБА_6 питання нею не ставиться та вона по довіреності здійснила державну реєстрацію права власності на спірний садовий будинок на ім'я сина.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, враховуючи встановлені у ході розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 площею 614 кв.м з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та садовий будинок загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки набуті сторонами у шлюбі, в інтересах сім'ї, а відтак підлягають поділу між ними.
Доказів на спростування вказаних обставин в процесі розгляду справи суду подано не було.
З приводу заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (близька за змістом позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 площею 614 кв.м з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та садовий будиноку загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне» була здійснена 28.08.2024 та спір, щодо цього майна між сторонами виник вже після здійснення такої державної реєстрації, про яку позивач дізналась 05.09.2024 з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 393693701.
Таким чином, оскільки позивач дізналась про порушення свого права на спірне нерухоме майно 05.09.2024, відтак на переконання суду, саме з цього часу слід відраховувати позовну давність на звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права.
Позивач звернулась із зазначеним позовом до суду у 03.10.2024, тобто в межах строку позовної давності, а тому суд відмовляє відповідачу у застосуванні строку позовної давності.
При вирішенні спору, суд, згідно роз'яснень даних в п. 25 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності, виходячи із засад рівності часток подружжя та у спільно нажитому майні, відповідно до положень ст. 70 СК України.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
Таким чином, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення, шляхом визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 розміром 614 кв.м. з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та садовий будинок загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , припинення режиму спільної сумісної власності та визнання за ОСОБА_1 право власності на: частку земельної ділянки кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 площею 614 кв.м з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та частку садового будинку загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне».
Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю, суд вважає, що судовий збір в сумі 9084, 06 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом слід стягнути з відповідача ОСОБА_3 .
Керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 розміром 614 кв.м. з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області та садовий будинок загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне».
В порядку поділу спільного майна подружжя припинити режим спільної сумісної власності та визнати за ОСОБА_1 право власності на:
- частку земельної ділянки кадастровим номером: 6125284500:01:001:0676 площею 614 кв.м з цільовим призначенням для ведення садівництва у с. Лозова, Тернопільського району Тернопільської області;
- частку садового будинку загальною площею 232,1 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 садівницьке товариство «Сонячне».
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) гривні 06 (шість) копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 24.02.2025.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_3 .
Головуючий суддяН. Р. Кунець