смт. Новомиколаївка
про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою
28 лютого 2025 року Справа № 322/233/25 Провадження № 1-кп/322/156/25
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
розглядаючи у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Івано-Франківськ, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
встановив:
26.02.2025 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.06.2023 за № 62023080020000268.
27.02.2025 судом отримано клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, в якому просив продовжити строк дії запобіжного заходу строком на 60 днів.
В обґрунтування клопотання прокурором зазначено таке.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 189 від 01.08.2022 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду електрика-моториста відділення інженерних конструкцій інженерно-технічного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_1 та він вважається таким, що посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, починаючи з 28.12.2022 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я» та був виписаний 10.01.2023.
У зв'язку з закінченням лікування ОСОБА_4 був зобов'язаний 11.01.2023 прибути до місця служби, а саме до місця тимчасової дислокації інженерної роти військової частини НОМЕР_1 , яка, на той час, розташовувалась у АДРЕСА_2 .
Однак, будучи обізнаним про цей обов'язок, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не з'явився до вказаного місця служби у визначену дату.
Таким чином, у період з 11.01.2023 по 25.01.2023 солдат ОСОБА_4 , обов'язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця несення військової служби до 25.01.2023.
12 листопада 2024 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільному залишенні військової частини, вчиненому в умовах воєнного стану.
В ході досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, відповідальність за який передбачено покарання у вигляді позбавлені волі від п'яти до десяти років, існує ризик, що обвинувачений ОСОБА_4 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, продовжить переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки ОСОБА_4 , не має стійких соціальних зв'язків та не має офіційного джерела доходу, що може сприяти нез'явленню ОСОБА_4 за викликом до суду;
- продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки обвинувачений, вчиняючи злочин, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати завдання, що тягне за собою перекладення його обов'язків на інших військовослужбовців, збільшення навантаження на них та посилення загрози їхньому життю. З огляду на це, а також те, що обвинуваченому загрожує покарання до 10 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість продовження вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заходи будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Визначення застави як альтернативного запобіжного заходу прокурор вважає недоцільним.
Виходячи з наведеного, прокурор підтримав клопотання у підготовчому судовому засіданні.
Обвинувачений у підготовчому судовому засіданні не заперечив проти продовження строку обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора, суд виходить з такого.
За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України про його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Положеннями ст.ст. 132, 183 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Про ризик переховування від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України насамперед свідчить той факт, що ОСОБА_4 усвідомлює суворість покарання, яке йому загрожує, в разі доведення його вини.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, та у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З огляду на зміст обвинувачення, з існуванням ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, безпосередньо пов'язаний і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, адже у разі переховування від суду обвинувачений фактично продовжить вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.
Отже, існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Вирішуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , дані про його особу, вік, стан здоров'я.
Вищезазначені обставини, наряду із існуванням високого ступеня ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід (застава), не зможе ефективно запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду.
Отже, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розмір застави не визначає.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Вислухавши пояснення учасників судового провадження, суд визнає клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки відсутні будь-які дані, підтверджені доказами, які б свідчили про істотне зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, порівняно з тим, коли ОСОБА_4 обирався даний запобіжний захід під час досудового розслідування.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 176 - 178, 183, 194, 197, 315, 369 - 372, 392, 532 КПК України, суд
ухвалив:
1. Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
2. Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 28 квітня 2025 року.
3. Копію ухвали направити прокурору, обвинуваченому, та уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
4. Повний текст цієї ухвали оголошено судом 28 лютого 2025 року о 15год. 00хв.
Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1