Справа № 308/3784/24
28 лютого 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Данко В.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ткаченко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжяпро поділ спільного майна подружжя
в с та н о в и в:
І. Стислий виклад позицій учасників справи
1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від адвоката Радя Івана Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивачка), надійшла позовна заява до ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - відповідач), у якій позивачка просить суд:
1.1.стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину коштів, що є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме - 2 229 800 грн.
2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період шлюбу між сторонами цієї справи відповідач уклав в інтересах сім'ї попередній договір, на виконання якого передав грошові коштів у розмірі 120 000 доларів США, що еквівалентно 4 599 600 гривень. Після того, як сторони припинили ведення спільного господарства у вересні-жовтні 2023 року відповідач розірвав укладений попередній договір та отримав назад сплачені за ним грошові кошти. За таких обставин представник позивачки вказує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки в порядку поділу спільного майна подружжя половини суми грошових коштів, які були передані на виконання попереднього договору, а потім повернуті назад відповідачу.
3.До суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому він проти позову заперечив. Відзив обґрунтований таким:
3.1.у матеріалах справи відсутні відомості про те, що сторони не ведуть спільного господарства з вересня-жовтня 2023 року. Шлюб було розірвано пізніше в судовому порядку. До набуття рішенням законної сили сторони намагалися врегулювати спори та зберегти родину;
3.2.обставина щодо сплати 120 000 доларів США не відповідає дійсності та жодним доказом не підтверджується;
3.3.статтею 71 СК України не передбачено такого способу поділу майна подружжя як стягнення грошових коштів з відповідача.
4.До суду від представника позивачки надійшли додаткові пояснення, у яких він позовні вимоги підтримав та додатково навів розрахунок грошових вимог позивачки.
5.17.02.2025 до суду від третьої особи надійшло клопотання про долучення доказів, витребуваних за ухвалою суду від 25.01.2025, у якому третя особа вказала про те, що грошові кошти, окрім 36 570 грн., у рахунок забезпечувального платежу за попереднім договором не отримувалися.
6.У судове засідання учасники процесу не з'явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, від представників сторін надійшли заяви про розгляд справи без участі.
ІІ. Рух справи
7.Ухвалою від 29.02.2024 суддя залишив позовну заяву без руху та надав строк для усунення недоліків.
8.Ухвалою від 11.03.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
9.Ухвалою від 20.03.2024 суд відмовив у задоволенні заяви представника позивачки про вжиття заходів забезпечення позову.
10.Ухвалою від 24.04.2024 суд задовольнив клопотання представника позивачки про забезпечення доказів шляхом їх витребування.
11.Ухвалою від 13.11.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
12.Ухвалою від 18.12.2024 суд повернувся до стадії підготовчого провадження.
13.Ухвалою від 27.12.2024 суд залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
14.Ухвалою від 24.01.2025 суд задовольнив клопотання представника позивачки про витребування додаткових доказів.
15.Ухвалою від 24.01.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивачки про письмове опитування свідка.
16.Ухвалою від 19.02.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом
17.Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
18.18.09.2010 між сторонами зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 від 18.09.2010, актовий запис №156.
19.Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2024 по справі №308/18530/23, яке набрало законної сили 14.05.2024, шлюб між сторонами розірвано.
20.25.07.2022 між відповідачем та ОСОБА_3 укладено попередній договір №585 (далі - Договір №585 або Попередній договір).
21.Згідно з підпунктом 1.1. цього Договору сторони зобов'язуються у строк до 15 серпня 2024 року укласти та належним чином оформити договори купівлі-продажу: житлового будинку, загальною планованою площею 147 кв.м., який буде розташований за адресою АДРЕСА_2 та земельної ділянки, площею 0,0181 га за кадастровим номером 2110100000:49:001:0487, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , які стануть власністю продавця в майбутньому.
21.1.Підпунктом 1.1.1. Попереднього договору передбачено, що сторони домовились, що ціна продажу нерухомого майна за основними договорами визначається у розмірі 161 700 доларів США за курсом, що складеться на міжбанківській валютній біржі на день здійснення оплати. Зафіксована сторонами вартість нерухомого майна в еквіваленті іноземної валюти може бути змінена виключно за письмовою згодою сторін.
21.2.Відповідно до підпункту 1.1.3. Договору №585 у забезпечення виконання свого зобов'язання покупці передають продавцю забезпечувальний платіж таким чином:
-до підписання цього Договору продавець одержав від покупця грошові кошти в сумі 36 570,00 грн., що за курсом НБУ на день укладення Попереднього договору складає 1 000 доларів США;
-до 26.07.2022 - грошові кошти в гривнях в розмірі, що буде 74 000 доларів США за курсом продажу, що складеться на міжбанківській валютній біржі на день передачі забезпечувального платежу;
-у період із 15.09.2022 до 15.08.2024 - грошові кошти в розмірі, що буде еквівалентним сумі 86 700 доларів США, за курсом, що складеться на міжбанківській валютній біржі на день передачі забезпечувального платежу 24 щомісячними внесками, кожен у розмірі, еквівалентному сумі 3 612,50 доларів США у строк до 15 числа відповідного місяця.
21.3.Забезпечувальний платіж у фактично внесеному розмірі підлягає поверненню покупцю в день підписання основних договорів або зараховується в якості оплати вартості нерухомого майна за основними договорами.
21.4.Підпунктом 2.1.1. Попереднього договору встановлено обов'язок покупця своєчасно вносити забезпечувальний платіж в терміни та в розмірах, встановлених даним договором.
21.5.За змістом підпунктів 3.1. та 3.2. Попереднього договору у разі, якщо продавець по своїй вині порушить своє зобов'язання щодо укладення основних договорів купівлі-продажу із покупцем, то він зобов'язаний повернути покупцю суму фактично одержаного забезпечувального платежу за курсом продажу, що складеться на міжбанківській валютній біржі на день повернення платежу. У разі, якщо покупець відмовиться від укладення основних договорів, а також у випадку несплати більш, ніж 2 (двох) передбачених цим договором платежів поспіль (за відсутності письмової згоди на таку несплату продавця) сума фактично одержаного забезпечувального платежу за цим договором залишається у власності продавця, а зобов'язання сторін за цим договором вважаються припиненими.
21.6.Згідно з підпунктом 5.2. Попереднього договору відповідний договір укладається за згодою позивачки, яка викладена у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Тиводар Н.І. 25.07.2022 за реєстровим №584.
21.7.За змістом заяви №584 від 25.07.2022 позивачкою надано згоду відповідачу на підписання Попереднього договору та передачі суми забезпечувального платежу для купівлі житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 та земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0487, розташованої за цією ж адресою, та підписання договорів купівлі-продажу, дарування, будь-яких змін та доповнень до вказаних договорів, розірвання вказаних договорів на умовах на власний розсуд відповідача.
22.22.09.2023 приватним нотаріусом посвідчено договір №884 про розірвання Попереднього договору.
23.На момент розірвання Попереднього договору сторони справи, що розглядається спільне господарство не вели.
24.Виходячи з наявності підстав для стягнення з відповідача 1/2 суми грошових коштів, переданих за Попереднім договором, позивачка, вважаючи такі кошти об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, звернулася до суду з цим позовом.
ІV. Позиція суду
25.Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
26.Згідно з частиною 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
27.Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
28.За приписами частин 1 та 3 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
29.Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
30.Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
31.За правилами статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
32.Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
33.Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
34.Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
35.Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
36.Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є виплати (страхові виплати та виплати викупних сум), одержані за договорами страхування життя та здоров'я.
37.Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
38.Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
39.Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 по справі № 466/7242/22 зазначав про те, що у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності права власності на майно подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
40.Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
41.Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім'я одного з подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)).
42.Сутність презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, полягає в тому, що на певний об'єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року у справі № 742/3129/21 (провадження № 61-9704св22)).
43.Частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
44.Згідно з частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
45.За правилами статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
46.Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
47.Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
48.Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
49.Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
50.Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
51.Суд зазначає про те, що у справі, яка розглядається, спір виник щодо стягнення грошових коштів, переданих на виконання Попереднього договору в рахунок забезпечувального платежу.
52.Суд з'ясував, що між сторонами 18.09.2010 було зареєстровано шлюб, який у подальшому розірвано за рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2024 по справі №308/18530/23, що набрало законної сили 14.05.2024.
53.Попередній договір укладено 25.07.2022, а розірвано 22.09.2023, тобто в період зареєстрованого шлюбу.
54.Із урахуванням дати розірвання Попереднього договору слід констатувати, що обсягом майна, з приводу якого виник спір, являється сума грошових коштів, переданих на виконання Попереднього договору до його розірвання 22.09.2023.
55.У цьому контексті суд вказує на те, що за умовами Попереднього договору сторони фактично погодили здійснення розрахунків у гривні з прив'язкою до еквіваленту в іноземній валюті (долар США).
56.Суд встановив, що до підписання Попереднього договору продавець одержав від покупця грошові кошти в сумі 36 570,00 грн., що за курсом НБУ на день укладення Попереднього договору складає 1 000 доларів США.
57.Крім того, сторони попереднього договору визначили, що до 26.07.2022 на виконання Попереднього договору мають бути сплачені грошові кошти в гривнях у розмірі 74 000 доларів США за курсом продажу, що складеться на міжбанківській валютній біржі на день передачі забезпечувального платежу.
58.Суд встановив, що за умовами Попереднього договору у період із 15.09.2022 до 15.08.2024 відповідач мав сплатити грошові кошти в розмірі, що буде еквівалентним сумі 86 700 доларів США, за курсом, що складеться на міжбанківській валютній біржі на день передачі забезпечувального платежу 24 щомісячними внесками, кожен у розмірі, еквівалентному сумі 3 612,50 доларів США у строк до 15 числа відповідного місяця.
59.За обставин цієї справи факт передачі грошових коштів у розмірі 36 570,00 грн. підтверджується змістом самого Попереднього договору.
60.Доказів сплати грошових коштів у рахунок забезпечувального платежу у більшому розмірі позивачем не надано.
61.Таким чином, суд доходить до переконання про те, що у вимірі фактичних правовідносин відповідач на виконання Попереднього договору сплатив 36 570,00 грн. і саме ця сума повинна братися до уваги для вирішення питання про стягнення з відповідача грошових коштів у порядку поділу майна, оскільки позивач не підтвердив, що сума переданих коштів є більшою.
62.Суд вважає, що сума в розмірі 36 570,00 грн. грн. є тим обсягом коштів, який був переданий за умовами Попереднього договору, тоді як доказів на підтвердження того, що фактично грошові кошти передавалися в інший спосіб чи в інших розмірах, аніж це передбачено умовами Попереднього договору, матеріали справи не містять.
63.Резюмуючи, суд вказує на те, що грошові кошти в розмірі 36 570,00 грн. були спільним майном подружжя.
64.Як встановив суд, Попередній договір укладено 25.07.2022, а розірвано 22.09.2023, тобто в період зареєстрованого шлюбу.
65.Тобто грошові кошти в рахунок забезпечувального платежу передано на виконання договору, укладеного в період шлюбу.
66.У матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява №584 від 25.07.2022, за змістом якої позивачкою надано згоду відповідачу на підписання Попереднього договору та передачі суми забезпечувального платежу для купівлі житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 та земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:49:001:0487, розташованої за цією ж адресою, та підписання договорів купівлі-продажу, дарування, будь-яких змін та доповнень до вказаних договорів, розірвання вказаних договорів на умовах на власний розсуд відповідача.
67.Відповідно до частин 1-3 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
68.Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
69.Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
69.1.суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
69.2.такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди тощо.
70.Згода - одностороннє волевиявлення суб'єкта права. Вчинення згоди - односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить це можливим для інших осіб здійснити своє право. Згода може бути, зокрема, передумовою для встановлення правовідносин між особою, яка надала цю згоду, та адресатом згоди або між останнім та іншими особами.
71.Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
72.Суд вказує на те, що правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення.
73.По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином.
74.Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
75.Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
76.Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
77.Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
78.Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 по справі №712/3590/22.
79.Із урахуванням наведеного копія нотаріально посвідченої заяви №584 від 25.07.2022, якою позивачка надала відповідачу згоду на передання суми забезпечувального платежу для придбання житлового будинку, укладення Попереднього договору та підписання договорів купівлі-продажу, дарування, їх розірвання на умовах на власний розсуд відповідача, є належним підтвердження того, що передані у рахунок забезпечувального платежу кошти є спільною сумісною власністю подружжя.
80.Доказів на підтвердження того, що грошові кошти за Попереднім договором сплачувалися за рахунок особистих коштів відповідача його представником не подано.
81.Суд вважає, що за обставин цієї справи окремо слід прокоментувати аргументи сторін щодо часу, з якого вони, як стверджується у заявах по суті спору, перестали вести спільне господарство.
82.Так, у поданій позовній заяві представник позивачки вказує на те, що сторони з вересня-жовтня 2023 року фактично спільне господарство не ведуть.
83.Натомість представник відповідача зазначає про те, що ці обставини не відповідають дійсності, зважаючи на те, що шлюб у судовому порядку був розірваний пізніше, а до набуття рішенням законної сили сторони намагалися врегулювати спір та зберегти родину.
84.Суд бере до уваги, що представник відповідача не навів конкретного моменту в часі, з якого між сторонами припинилися фактичні шлюбні відносини.
85.Не встановлювався такий момент і в рішенні суду, яким шлюб між сторонами розірвано.
86.У вимірі фактичних обставин справи суд не вбачає підстав самостійно обґрунтовувати обставини щодо припинення між сторонами фактичних шлюбних відносин, оскільки їх представники не були обмежені в доведенні цієї обставини для обґрунтування своїх процесуальних позицій.
87.Водночас суд зауважує про те, що дата розірвання Попереднього договору (23.09.2023) охоплюється проміжком часу, коли, за твердженнями представника позивачки, сторони фактично спільне господарство припинили (вересень-жовтень 2023 року).
88.Утім. доказів на підтвердження того, що сторони станом на 23.09.2023 вели спільне господарство матеріали справи не містять.
89.При цьому, на переконання суду, з огляду на те, що представник позивачки покликався на «негативний факт», тобто відсутність певної обставини, то представник відповідача не був позбавлений надати докази існування цих обставин.
90.Посилання представника відповідача на те, що сторони намагалися врегулювати особисті конфлікти з тим, щоб зберегти родину, суд оцінює критично, позаяк жодних доказів з цього приводу суду не представлено.
91.Твердження представника відповідача про те, що розірвання шлюбу мало місце хронологічно пізніше, аніж вересень-жовтень 2023 року є непереконливими, зважаючи на те, що перебування у зареєстрованому шлюбі не є тієї обставиною, яка безумовно підтверджує спільне проживання чоловіка й жінки, їх пов'язаність спільним побутом та наявність взаємних прав і обов'язків.
92.Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 по справі №158/2229/16-ц звертав увагу на таке: «Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі».
93.Звідси, грошові кошти, які передавалися на виконання Попереднього договору в рахунок забезпечувального платежу з метою подальшого придбання житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 слід враховувати при поділі, вирішуючи цей спір між сторонами.
94.З огляду на те, що положення сімейного законодавства передбачають рівність часток чоловіка та дружини у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд зазначає про те, що 1/2 частки від коштів, переданих на виконання Попереднього договору, за обставин цієї справи становить 18 285 грн. (36 570,00 грн. * 1/2).
95.Відповідач не надав доказів повернення наведеної суми коштів позивачці або використання таких коштів у інтересах сім'ї та на її потреби, хоча в даному випадку саме на нього покладається тягар доказування цих обставин, позаяк на момент розірвання Попереднього договору спільного господарства учасники спору не вели, відомості про видачу позивачкою заяв, за якими вона надавала згоду відповідачу на розпорядження спільного коштами з іншою метою, відсутні.
96.Окрім цього, відповідач не надав доказів того, що грошові кошти, сплачені на виконання Попереднього договору, йому не повернуті.
97.Суд не погоджується із доводами представника відповідача про неналежність обраного позивачкою способу поділу майна, зважаючи на таке.
98.Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
99.Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
100.Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
101.Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
102.Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
103.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
104.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
105.Обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
106.Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
107.Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). (пункт 24).
108.Отже, суд має встановити належність особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також дослідити ефективність обраного позивачем способу захисту, з'ясувавши, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
109.На переконання суду, обраний позивачкою спосіб захисту узгоджується із актуальною судовою практикою, на яку містяться посилання у судовому рішенні, не суперечить правовій регламентації спірних відносин та відповідає змісту порушеного права.
V. Висновки за результатами розгляду справи
110.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
111.Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
112.Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
113.Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
VІ. Судові витрати
114.Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
115.Подаючи позовну заяву, представник позивачки стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину коштів, що є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме - 2 229 800 грн.
116.За обставин цієї справи суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути 1/2 від 36 570,00 грн., тобто 18 285 грн., що становить 0,82% ((36 570,00 грн. : 2 229 800) * 100%).
117.За подання цього позову сплачено 15 140 грн., що підтверджується квитанцією №8ХСН-МС5-3722-9С17 від 01.03.2024.
118.У зв'язку з частковим задоволення позову на користь позивачки слід стягнути судовий збір у розмірі 124,19 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
позов задовольнити частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 грошові кошти в розмірі 18 285 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 сплачений судовий збір у розмірі 124 (сто двадцять чотири) грн. 19 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення суду складено та підписано 28 лютого 2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: В.Й. Данко