20.02.2025 Справа № 363/2191/23
20.02.2025 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Котлярової І.Ю.,
за участі секретаря Дрозд В.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Воронова Є.Є.,,
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та зобов'язання здійснити погашення частини залишку боргу за кредитним договором, -
До Вишгородського районного суду Київської області за підписом представника позивача адвоката Воронова Є.Є., надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.10.1999 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів громадянського стану виконкому Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, актовий запис 262. Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування у шлюбі ними було набуто спільне майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 3221886001:02:120:0030, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 74, 2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки «Citroen C-TL YSEE», 2013 року випуску, який зареєстрований за відповідачем та не є предметом цього спору. Будинок та прилеглі до нього споруди сторонами придбані через заощадження грошей у ОСОБА_3 . Сума боргу сторонами вже погашена та документ, що підтверджує погашення заборгованості перебуває у відповідача. Відтак, позивач вважає, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу відповідно до ч. 1 ст.70 СК України на рівні частки. Враховуючи, що сторони в добровільному порядку згоди щодо поділу майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності не дійшли, позивач вимушена звернутись до суду та просить суд розділити майно, що є спільною сумісною власністю сторін шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку площею 0,0301 га, кадастровий номер 3221886001:02:120:0030, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 74, 2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також просить судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15.06.2023 року дану справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі і призначено до підготовчого судового засідання.
22.08.2023 року до суду за підписом представника відповідача адвоката Горщар С.В. надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та зобов'язання здійснити погашення частини залишку боргу за кредитним договором. В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначив, що сторони дійсно перебувають у зареєстрованому шлюбі, однак на даний час припинили вести спільне господарство та разом не проживають. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було ускладнено договір позики від 23.01.2006 року згідно умов якого ОСОБА_1 отримав позику в сумі 27 720,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 139 986,00 гривень для цілей придбання 1/2 частини будинку спірного будинку. ОСОБА_1 надана згода на укладання даного договору, про що наявна відповідна відмітка яка засвідчена власноручним її підписом. Отримані грошові кошти було витрачено на придбання 1/2 частини спірного будинку, а також для цілей проведення ремонту та облаштування. За цим договором позики відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом розрахувався 17.06.2013 року про, що третьою особою було складено відповідну розписку. Однак частина грошових коштів у сумі 11 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 55 550,00 гривень 24.08.2007 року була сплачена третій особі матір'ю відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 . 22.08.2007 року батьки відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом відчужили належну їм квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за 24 380,00 гривень, а також до цих коштів батьками долучені власні заощадження та у загальній сумі 11000, 00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 55 550,00 гривень було передано позикодавцю ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості на придбання частини будинку, про що останнім складено відповідну розписку. Окрім того, 09.08.2007 року між третьою особою та ОСОБА_1 було укладено договір позики згідно умов якого останній отримав позику в сумі 40 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 202 000,00 гривень для цілей придбання іншої 1/2 частини спірного будинку. Бессараб О.В надана згода на укладання даного договору. Відповідно до додаткової угоди від 03.04.2023 року до договору позики від 09.08.2007 року строк позики продовжено до 03.04.2024 року в частині залишку у сумі 13 800,00 гривень, що за курсом НБУ який був дійсним на день укладання вказаного договору позики становить 2 732,57 доларів США. Відтак, відповідно до договорів купівлі-продажу від 25.01.2006 року та від 24.05.2007 року ОСОБА_1 придбано 1/2 частину спірного будинку за ціною 76 500, 00 гривень, а іншу 1/2 частину спірного будинку за ціною 200 800,00 гривень. Також, зазначив, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за договорами позики було укладено договір іпотеки та накладено заборону на відчуження спірного будинку. Вважає, що залишок заборгованості, що підлягає сплаті позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом після розділення майна подружжя становить 13 800,00 гривень, що за курсом НБУ який був дійсним на день укладання договору позики становить 2 732,57 доларів США, а також коштів у сумі 11 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 55 550,00 гривень, які є власними коштами відповідача за зустрічним позовом та надані йому його батьками. ОСОБА_1 вважає, що його частина спірного будинку у складі вартості майна подружжя складає 5/8 частин, у той час, як частина позивача за первісним позовом становить 3/8 та пропонував останній здійснити поділ майна саме на таких умовах. Після пред'явлення ОСОБА_1 позовних вимог, що є предметом розгляду первісного позову, ОСОБА_1 дізнався, що позивач за первісним позовом просить поділити майно подружжя без врахування сплачених ним коштів, що були подаровані йому батьками та без врахування залишку заборгованості за позикою, а тому вважає, що позивач за первісним позовом зобов'язана компенсувати йому половину витрачених ним власних грошових коштів на погашення кредитних зобов'язань подружжя у сумі 11000,00 доларів США, а також взяти на себе сплату половини залишку наявної заборгованості за кредитними зобов'язаннями. На підставі викладеного просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 частину суми, сплаченої в рахунок погашення кредитних зобов'язань за договором позики від 23.01.2006 року в сумі 5 500,00 доларів США; визнати борг за договором позики від 09.08.2007 року спільним боргом подружжя, та зобов'язати ОСОБА_1 здійснити погашення 1/2 частини залишку боргу ОСОБА_3 за додатковою угодою від 03.04.2023 року до договору позики від 09.08.2007 року.
Того ж дня, представником відповідача адвокатом Горщар С.В. до суду подано відзив на первісну позовну заяву, в якому зазначено аналогічні доводи викладеним у зустрічній позовній заяві в частині порядку придбання спірного житлового будинку, сплати коштів та компенсації частини сплаченої заборгованості, а також зобов'язання здійснення погашення частини залишку боргу. Окрім того, в частині поділу земельної ділянки наголосив, що ОСОБА_1 така земельна ділянка була одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, а тому є його особистою власністю та не підлягає розподілу між подружжям. У задоволенні первісного позову просив відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13.10.2023 року прийнято до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та зобов'язання здійснити погашення частини залишку боргу за кредитним договором.
18.12.2023 року від представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому заначив, що ОСОБА_1 не надано суду підтвердження його власної обдарованості його матір'ю або заборгованості для того, що вважати можливо надані кошти власне йому, але не на його родину, у складі 4 осіб. ОСОБА_1 не надано суду підтвердження згоди його дружини на отримання у борг грошової суми за можливою додатковою угодою від 03.04.2023 року. Окрім того, зазначив, що копія розписки ОСОБА_3 від 14.05.2007 року про прийняття грошових коштів від матері ОСОБА_1 не містить ознак власного майна ОСОБА_1 , а тому у задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити.
21.12.2023 року від представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом до суду надійшла заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «Citroen C-TL YSEE», 2013 року випуску, об'єм двигуна 1 560, см. куб.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом та її представник у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі, щодо задоволення зустрічних позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні з підстав необґрунтованості та недоведеності.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом та його представник первісні позовні вимоги визнали частково, а саме не заперечують щодо розподілу між подружжям транспортного засобу, а в частині розподілу житлового будинку та земельної ділянки заперечують та просять відмовити. Крім того, представник зазначив, що поділ майна у спільну часткову власність, як просить позивач за первісним позовом, є винятком із загального правила для застосування якого необхідно одночасне існування двох обставин: перша - неподільність майна, друга - відсутність домовленості про грошову компенсацію одному з подружжя. При прийнятті рішень у такій категорії справ, суди встановлюють чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом. Як встановлено під час розгляду справи, спірний будинок складається з двох частин, які в технічному паспорті визначені як «квартира АДРЕСА_3 » та «квартира АДРЕСА_4 », є подільним, виділ позивачу за первісним позовом належної частки в натурі є можливим, що виключає поділ майна в ідеальних частках. У даній конкретній ситуації, розподіл будинку можливий лише виключно шляхом виділу його в натурі, а не шляхом розподілу у спільну часткову власність як просить позивач за первісним позовом. Земельна ділянка є особистою власністю відповідача, одержана ним із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Експлікацією земельних угідь до спірної земельної ділянки, підтверджено, що під житловою забудовою одно- та двоповерховою знаходяться 0,0126 Га спірної земельної ділянки, а решта 0,0175 Га складають сади. Таким чином, більша частина земельної ділянки не призначена для обслуговування розташованого будинку і розподілу між подружжям не підлягає. Щодо зустрічного позову, зазначив, що письмовими доказами які наявні в матеріалах справи, поясненнями сторін позову, у тому числі третьої особи, показами свідків підтверджено, що часткове погашення позики отриманої на придбання будинку в розмірі 11 000 доларів США здійснив позивач за зустрічним позовом за рахунок подарованих його матір'ю коштів. Також зазначив, що борг перед кредитодавцем (третьою особою) станом на даний час є не сплаченим повністю.
Третя особа в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності. Крім того, до суду подав письмові пояснення в яких зазначив, що між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики від 23.01.2006 року згідно умов якого він надав ОСОБА_1 позику в сумі 27 720,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 139 986,00 гривень для цілей придбання 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також для цілей проведення ремонту у цій частині будинку. Як забезпечення зобов'язань за цим договором позики було укладено договір іпотеки та накладено заборону на відчуження вказаної 1/2 частини будівлі. За договором позики ОСОБА_1 з ним розрахувався повністю 17.06.2013 року. При цьому, зазначив, що частину грошових коштів за ОСОБА_1 у сумі 11 000,00 доларів США що за курсом НБУ на день укладання становило 55 550,00 гри. йому сплатила 24.08.2007 матір ОСОБА_1 - ОСОБА_6 зі своїх власних коштів, як подарунок для свого сина (наскільки йому відомо вона продала свою квартиру у м. Жовті Води), що вважає суттєвим та має бути враховано судом при розподілі будинку між подружжям. Також, між ним та відповідачем було укладено договір позики від 09.08.2007 року, згідно умов якого він надав відповідачу позику в сумі 40 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладання становило 202 000,00 гривень для цілей придбання іншої 1/2 частини спірного будинку. З метою забезпечення зобов'язань за другим договором позики було також укладено договір іпотеки та накладено заборону на відчуження будівлі. Станом на час розгляду справи ОСОБА_1 за договором позики від 09.08.2007 року з ним не розрахувався повністю, тому невиконана частина зобов'язань становить 13 800,00 грн., яка за домовленістю між ними має бути сплачена до 03.04.2024 року. Наявність несплаченої заборгованості вважає також суттєвою обставиною, яку просить суд врахувати при вирішенні справи. Також зазначив, що на даний час перебуває в край важкому стані, після операції видалення лівої легені, на лікуванні рака та не має можливості бути присутнім на судових засіданнях, а тому просив справу розглядати за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 09.10.1999 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, актовий запис № 262.
23.01.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передає, а позичальник приймає на певний строк у користування 139 986, 00 гривень, в порядку та на умовах, викладених у цьому договорі.
Згідно підпункту 2.1.1. пункту 1.1. договору, позикодавець зобов'язується протягом 6 (шести) днів з моменту укладення цього договору терміном до 11 (одинадцяти) років або 132 (сто тридцять двох) місяців надати позичальнику позику в розмірі еквівалентному 27 720 (двадцять сім тисяч сімсот двадцять) доларів США, що складає 139 986, 00 грн. готівкою за курсом НБУ на день підписання цього договору.
Згідно підпунктів 2.2.1.- 2.2.5 пункту 1.2. договору, позичальник зобов'язується негайно прийняти позику від позикодавця в розмірі еквівалентному 27 720 (двадцять сім тисяч сімсот двадцять) доларів США, що складає 139 986, 00 грн. готівкою за курсом НБУ на день підписання цього договору та надати йому розписку написану власноруч; повертати позику позикодавцю рівними частинами щомісячно та в порядку встановленому даним договором; частину позики використати на придбання частини житлового будинку та відповідних частин будівель і споруд АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_7 на праві приватної власності, а іншу частину позики - за власним розсудом; на протязі 10 днів з моменту реєстрації в БТІ права власності на частину житлового будинку та відповідних частин будівель і споруд АДРЕСА_1 застрахувати такі частини будівлі і споруд та оформити їх у заставу в забезпечення виконання зобов'язань з повернення позики за цим договором; до моменту повернення позики в повному об'ємі зобов'язується не вчинювати будь-яких реєстрацій відносно себе та/чи членів своєї родини по місцю знаходження будинку АДРЕСА_1 як місця проживання без відповідної на те згоди позикодавця.
Відповідно до п. 3.1. договору зазначену суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 27.01.2017 року. Позика повертається частинами, в розмірі еквівалентному 210 доларів США за курсом НБУ, що встановлений на день повернення частинами позики.
З договору вбачається, що вказаний договір позики укладено ОСОБА_1 зі згоди його дружини ОСОБА_1 .
25.01.2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 370, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти одну другу частину житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити за нього обговорену грошову суму. Відповідно до п. 2 цього договору продаж вчинено за 76 500, 00 грн., які продавець одержав повністю від покупця під час підписання цього договору.
24.05.2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 4322, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти одну другу частину житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити за нього обговорену грошову суму. Відповідно до п. 2 цього договору продаж вчинено за 200 800 грн., з яких 40 160 грн. продавець одержала від покупця під час підписання цього договору, а решту 160 640 грн., покупець зобов'язується сплатити повність продавцю до першого серпня дві тисячі сьомого року.
Як вбачається з цього ж договору, 09.08.2007 року ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_1 решту грошей в сумі 160640 грн., про, що засвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстровано в реєстрі за № 6609 та 6610.
09.08.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передає, а позичальник приймає на певний строк у користування 202 000 (двісті дві тисячі) гривень, в порядку та на умовах, викладених у цьому договорі.
Згідно підпункту 2.1.1. пункту 1.1. договору, позикодавець зобов'язується протягом 2 (двох) днів з моменту укладення цього договору терміном до 10 вересня 2007 року надати позичальнику позику в розмірі еквівалентному 40 000 (сорок тисяч) доларів США, що складає 202 000 (двісті дві тисячі) грн. готівкою за курсом НБУ на день підписання цього договору.
Згідно підпунктів 2.2.1.- 2.2.5 пункту 1.2. договору, позичальник зобов'язується негайно прийняти позику від позикодавця в розмірі еквівалентному 40 000 (сорок тисяч) доларів США, що складає 202 000 (двісті дві тисячі) грн. готівкою за курсом НБУ на день підписання цього договору та надати йому розписку написану власноруч; зобов'язується повернути позику позикодавцю в порядку встановленому даним договором, але не пізніше «10» вересня 2007 року; зобов'язується частину позики використати на придбання частини житлового будинку та відповідних частин будівель і споруд АДРЕСА_1 , що належить іншому співвласнику на праві спільної власності, а іншу частину позики - за власним розсудом; зобов'язується на протязі 10 днів з моменту реєстрації в БТІ права власності на частину житлового будинку та відповідних частин будівель і споруд АДРЕСА_1 застрахувати такі частини будівлі і споруд та оформити їх у заставу в забезпечення виконання зобов'язань з повернення позики за цим договором; до моменту повернення позики в повному об'ємі зобов'язується не вчиняти будь- яких реєстрацій відносно себе та/чи членів своєї родини по місцю знаходження будинку АДРЕСА_1 , як місця проживання без відповідної на те згоди позикодавця.
Відповідно до п. 3.1. договору зазначену суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 10.09.2007 року. Позика повертається в повному розмірі, але може повертатися частинами на розсуд позичальника.
З договору вбачається, що вказаний договір позики укладено ОСОБА_1 зі згоди його дружини ОСОБА_1 .
Згідно розписки від 24.08.2007 року складеної ОСОБА_3 , про те, що він отримав від ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу за ОСОБА_1 за договором позики від 23.01.2006 року (в частині, що призначена для придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) суму 11 000, 00 (одинадцять тисяч) доларів США, що становить 55 550, 00 гривень за курсом НБУ 5,05 за 1 долар США, в чому і розписався.
З посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дударєвою І.Ю. 17.06.2013 року та зареєстрованої в реєстрі за № 484 заяви ОСОБА_3 вбачається, що йому повернуто позику у розмірі 139 986 гривень 00 копійок, що складає 27 720 доларів США, у відповідності до договору позики від 23.01.2006 року укладеного між ним та ОСОБА_1 . У зв'язку із припиненням основного зобов'язання, просив зняти заборону накладену приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., 30.05.2006 року за № 5454 в зв'язку із посвідченням 30.05.2006 року за реєстровим № 5453 договору іпотеки частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
03.04.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору позики від 09.08.2007 року, за якою позичальник та позикодавець визнають, що станом на день укладання даної додаткової угоди непогашена заборгованість позичальника перед позикодавцем за договором позики від 09.08.2007 року становить 13 800,00 (тринадцять тисяч вісімсот) гривень, що за курсом НБУ який був дійсним на день укладання вищевказаного договору позики становить 2 732,57 (дві тисячі сімсот тридцять два) долари США. Позичальник має здійснити погашення вказаної суми протягом одного року з дня укладання даної додаткової угоди, в гривнях, що зараховується до долару США за курсом НБУ який був дійсним на день укладання вказаного договору позики та у зв'язку з чим строк позики та дії договору продовжується до 03 квітня 2024 року. Інші положення договору позики від 09.08.2007 року залишено без змін.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 316405901 від 30.11.2022 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 13.08.2007 року, на підставі договорів купівлі-продажу від 25.01.2006 року посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 370 та від 24.05.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 4322.
З листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області № 31/4-150аз від 01.11.2022 року встановлено, що в період часу з 09.10.1999 року по 30.10.2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано транспортний засіб марки «Citroen C-TL YSEE», 2013 року випуску, об'єм двигуна 1 560, см. куб.
Згідно державного акту серії ЯЖ № 050630 ОСОБА_1 , на підставі рішення 4 сесії V скликання Новопетрівської сільської ради № 72 від 01.07.2006 року є власником земельної ділянки площею 0,0301 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер земельної ділянки 3221886001:02:120:0030.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
За ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України), ч. 3 ст.ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
В постанові від 13.03.2024 року у справі № 713/2101/18 Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: "Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім'ї. Отже, будь-які правочини чи дії, спрямовані на отримання майна, зокрема, коштів, вчинені одним із подружжя під час шлюбу вважаються такими, шо вчинені в інтересах подружжя і сім'ї.
Судом з матеріалів справи встановлено, та не заперечувалося сторонами під час розгляду даної справи у суді, що спірний житловий будинок був придбаний за час перебування сторін у шлюбі, про що і безпосередньо свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 316405901 від 30.11.2022 року, а тому в силу викладених вимог Закону вона вважається спільним сумісним майном подружжя. Однак сторони не змогли домовитися і дійти спільної згоди про порядок поділу спільної житлового будинку.
Спірне майно є неподільним і, враховуючи зміст позовних вимог, за кожною із сторін слід визнати право на рівну частку в ньому, залишивши таке майно в їх спільній власності.
При вирішенні спору суд, згідно роз'яснень даних в п. 25 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності.
ОСОБА_1 звертаючись до суду із позовом посилалася на те, що спірний житловий будинок є спільним майном подружжя та при поділі їх частки є рівними.
ОСОБА_1 заперечує, що при поділі спірного житлового будинку частки сторін є рівними, оскільки позивач за первісним позовом просить поділити майно подружжя без врахування сплачених ним особистих коштів, які були подаровані йому батьками та без врахування залишку заборгованості за позикою, а тому вважає, що позивач за первісним позовом зобов'язана компенсувати йому половину витрачених ним власних грошових коштів на погашення кредитних зобов'язань подружжя у сумі 11000,00 доларів США, а також взяти на себе сплату половини залишку наявної заборгованості за кредитними зобов'язаннями.
Згідно ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Подібні правові висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц та у постановах Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 473/4520/18 (провадження № 61-13722св21), від 19 липня 2022 року у справі № 752/20382/15-ц (провадження № 61-13892св21).
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Так, з наявної в матеріалах справи розписки від 24.08.2007 року складеної ОСОБА_3 , вбачається, що останній отримав від ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу за ОСОБА_1 за договором позики від 23.01.2006 року (в частині, що призначена для придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) суму 11 000, 00 (одинадцять тисяч) доларів США, що становить 55 550, 00 гривень за курсом НБУ 5,05 за 1 долар США, в чому і розписався.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 , суду пояснила, що ОСОБА_1 є її сином, а ОСОБА_1 є її невісткою. Зазначила, що син звернувся до неї та батька та повідомив, що йому потрібні кошти на погашення кредиту, який він взяв на купівлю першої половини будинку, у зв'язку із чим нею з чоловіком було відчужено належну їм трикімнатну квартиру, які вони з чоловіком приватизували та кошти від продажу квартири, а також власні заощадження, що в загальному розмірі становили 11 000 тисяч доларів подарували сину для придбання першої половини будинку. Син ОСОБА_9 забрав кошти та віддав їх ОСОБА_3 , який надав йому розписку в якій зазначив, що отримав кошти від сина ОСОБА_9 .
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 суду пояснила, що перша половина будинку була придбана у 2006 році, розраховувалися валютою яку позичив ОСОБА_3 . При укладанні договору купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у приватного нотаріуса Голуб Л.А., також була присутньою при розрахунку і наданні завдатку за будинок та надавала згоду на укладення такого договору. ОСОБА_3 був підприємцем у якого працював її чоловік ОСОБА_1 . Зазначила, що вся родина приймала участь при купівлі будинку, в якому не було жодних комунікацій, земельна ділянка не була приватизованою, було лише тільки світло. Також наголосила, що приймала участь в погашенні боргу, оскільки працює 9 років касиром (в будні дні) та старшим лаборантом (у вихідні). При підписанні договору купівлі-продажу іншої частини спірного будинку також була присутньою та надавала згоду на його укладення. Кошти для придбання ОСОБА_1 позичав у ОСОБА_3 у розмірі 40 000 тисяч доларів.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 суду пояснив, що йому його батьки подарували 11 000 доларів США для придбання частини спірного житлового будинку, які він передав ОСОБА_3 . Кошти, які йому подарували батьки були отримані ними від продажу трикімнатної квартири та власних їх заощаджень. Також зазначив, що не заперечує щодо поділу житлового будинку при компенсації йому половини витрачених ним власних грошових коштів на погашення кредитних зобов'язань подружжя у сумі 11000,00 доларів США, а також сплати ОСОБА_10 половини залишку наявної заборгованості за кредитними зобов'язаннями.
Водночас, сам по собі можливий факт надання цих коштів родичами одного із подружжя не може бути підставою для визнання цих коштів особистою приватною власністю цього подружжя. Навіть якщо ці кошти надавались для придбання частини спірного житлового будинку, то вважається, що набувалась для сім'ї, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі.
Окрім того, договір дарування між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не посвідчувався, а тому не є дарунком в силу закону, а відтак кошти у розмірі 11 000 доларів США не є його особистою приватною власністю. Належними доказами цей висновок суду не спростований.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що всі кошти, які існують в сім'ї на час шлюбу за відсутності належних та допустимих доказів того, що вони належать одному із подружжя на праві особистої приватної власності - є спільними сумісними коштами подружжя, а майно яке придбане за рахунок таких коштів є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідачем за первісним позовом не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно (житловий будинок), придбаний в період, коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що є його процесуальним обов'язком, суд вважає про доведеність обставин, на які посилався позивач в первісному позові, щодо належності даного майна до спільної сумісної власності подружжя та необхідності поділу цього майна між сторонами.
Відтак, враховуючи наведене та встановивши, що спірний житловий будинок був придбаний сторонами під час шлюбу, суд приходить до висновку, що наявні підстави для поділу цього майна як об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання права власності за кожним на його частину.
У той же час, щодо доводів відповідача за первісним позовом та його представника щодо того, що у даній справі, розподіл будинку можливий лише виключно шляхом виділу його в натурі, а не шляхом розподілу у спільну часткову власність як просить позивач за первісним позовом, суд зазначає, що вимога про виділ будинку в натурі в цій справі не заявлялася, коли суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог і не в праві вийти за ці межі.
Вирішуючи первісний позов в частині поділу транспортного засобу марки «Citroen C-TL YSEE», 2013 року випуску, об'єм двигуна 1 560, см. куб., суд враховуючи, що транспортний засіб набутий сторонами у шлюбі та щодо його поділу сторонами не заперечується, приходить до висновку що наявні підстави для поділу цього майна як об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, шляхом визнання права власності за кожним на його частину.
Щодо вимог первісного позову в частині розподілу земельної ділянки, шляхом визнання за кожним із подружжя по її частині, судом зазначається наступне.
Так, з державного акту серії ЯЖ № 050630 вбачається, що ОСОБА_1 , на підставі рішення 4 сесії V скликання Новопетрівської сільської ради № 72 від 01.07.2006 року є власником земельної ділянки площею 0,0301 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер земельної ділянки 3221886001:02:120:0030.
Згідно із п.5 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду справи, позивач за первісним позовом просить здійснити розподіл спільної сумісної власності, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка належить відповідачу за первісним позовом на праві приватної особистої власності, яку отримав він із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.
Таким чином, суд вважає, що позивач за первісним позовом, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, не має права на спірну земельну ділянку, яка є предметом її позовних вимог, тобто таке майно взагалі не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 судом зазначається наступне.
Так, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 частини суми, сплаченої в рахунок погашення кредитних зобов'язань за договором позики від 23.01.2006 року в сумі 5 500,00 доларів США суд наголошує, їм дана оцінка та суд прийшов до висновку, що вони не є особистою приватною власністю ОСОБА_1 ., а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
В частині зустрічних позовних вимог про визнання боргу за договором позики від 09.08.2007 року спільним боргом подружжя, та зобов'язання ОСОБА_1 здійснити погашення 1/2 частини залишку боргу ОСОБА_3 за додатковою угодою від 03.04.2023 року до договору позики від 09.08.2007 року судом зазначається наступне.
09.08.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передає, а позичальник приймає на певний строк у користування 202 000 (двісті дві тисячі) гривень, в порядку та на умовах, викладених у цьому договорі.
Згідно підпункту 2.1.1. пункту 1.1. договору, позикодавець зобов'язується протягом 2 (двох) днів з моменту укладення цього договору терміном до 10 вересня 2007 року надати позичальнику позику в розмірі еквівалентному 40 000 (сорок тисяч) доларів США, що складає 202 000 (двісті дві тисячі) грн. готівкою за курсом НБУ на день підписання цього договору.
Згідно підпункту 2.2.2. пункту 1.2. договору, позичальник зобов'язується повернути позику позикодавцю в порядку встановленому даним договором, але не пізніше «10» вересня 2007 року.
Відповідно до п. 3.1. договору зазначену суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 10.09.2007 року. Позика повертається в повному розмірі, але може повертатися частинами на розсуд позичальника.
З договору вбачається, що вказаний договір позики укладено ОСОБА_1 зі згоди його дружини ОСОБА_1 .
03.04.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору позики від 09.08.2007 року, за якою позичальник та позикодавець визнають, що станом на день укладання даної додаткової угоди непогашена заборгованість позичальника перед позикодавцем за договором позики від 09.08.2007 року становить 13 800,00 (тринадцять тисяч вісімсот) гривень, що за курсом НБУ який був дійсним на день укладання вищевказаного договору позики становить 2 732,57 (дві тисячі сімсот тридцять два) долари США. Позичальник має здійснити погашення вказаної суми протягом одного року з дня укладання даної додаткової угоди, в гривнях, що зараховується до долару США за курсом НБУ який був дійсним на день укладання вказаного договору позики та у зв'язку з чим строк позики та дії договору продовжується до 03 квітня 2024 року. Інші положення договору позики від 09.08.2007 року залишено без змін.
Як встановлено судом і сторонами не оспорюється, що грошові кошти, які були предметом договору позики від 09.08.2007 року отримувалися для придбання частини спірного житлового будинку.
Договором позики від 09.08.2007 року були визначені строки повернення коштів, отримані за цим договором, а саме до 10.09.2007 року. В подальшому в період з 10.09.2007 року до 03.04.2023 року будь-які додаткові угоди до договору позики від 09.08.2007 року не укладалися, а лише була укладена 03.04.2023 року.
При цьому, додаткова угода від 03.04.2023 року укладена без згоди дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_10 , в той час як сам договір позики був укладений з її згоди.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів існування боргу за договором позики від 09.08.2007 року, враховуючи те, що з часу його укладення минуло більше сімнадцяти років, а укладення додаткової угоди 03.04.2023 року без згоди дружини у повному обсязі не підтверджує про наявність таких зобов'язань.
В той же час, доводи представника позивача за зустрічним позовом про те, що саме він є позичальником за договором позики, а тому виключно з ним мала укладатися додаткова угода, суд оцінює критично, враховуючи основний договір передбачав надання такої згоди.
Окрім того, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач за первісними позовними вимогами, як на підставу для задоволення позову, частково знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 доведені належними і допустимими доказами, тому її позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи викладене, оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням зазначених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом слід стягнути судовий збір в розмірі 4 414 грн. 50 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічних позовних вимог питання розподілу судових витрат за зустрічним позовом судом не вирішується.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60,70,72 СК України, ст.ст. 1-13, 76- 83, 88, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 74, 2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 74, 2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «Citroen C-TL YSEE», 2013 року випуску, об'єм двигуна 1 560, см. куб.
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «Citroen C-TL YSEE», 2013 року випуску, об'єм двигуна 1 560, см. куб.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 414 (чотири тисячі чотириста чотирнадцять) гривень 50 копійок.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та зобов'язання здійснити погашення частини залишку боргу за кредитним договором - відмовити.
Повний текст рішення суду складений 28 лютого 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 ).
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві, 29.07.1999 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 ).
Третя особа за первісним та зустрічним позовами): ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_8 ).
Суддя І.Ю. Котлярова