25 лютого 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянув в судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на ухвалу Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30.01.2025 року, стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України,
-якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30.03.2025 року включно.
Учасники судового провадження:
обвинувачений: ОСОБА_5
захисник: ОСОБА_6
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційних скаргах апелянти просять скасувати ухвалу суду, постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді мінімальної застави. Обвинувачений ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі також зазначає, що бажає продовжити службу в лавах ЗСУ та просить поновити строк на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки строк ним було порушено з поважних причин.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 30.03.2025 року включно.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
Апелянти вважають, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необгрунтованою.
Зазначають, що прокурор Солом'янської окружної прокуратури м. Києва, що подав клопотання про продовження строку дії обвинуваченому ОСОБА_5 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є неуповноваженим здійснювати підтримання державного обвинувачення.
Стверджують, що направлена суду першої інстанції Постанова про визначення (зміну) групи прокурорів від 06.01.2025року не відповідає вимогам ст. 36,37 КПК України та складена з грубими порушеннями, а суд першої інстанції не звернув на це уваги.
Вважають, що прокурором в судовому засіданні не було доведено існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а наведені ним ризики суттєво зменшились.
На думку апелянтів, наразі наявна можливість застосування іншого, більш м'якого, запобіжного заходу, який може забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_5 обов'язків передбачених кримінально-процесуальним законодавством та запобігти зазначеним в клопотанні ризикам.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 зазначає, що в нього погіршився стан здоров'я.
Апелянти також зазначають, що обвинувачений ОСОБА_5 бажає продовжити службу в ЗСУ.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Березнегуватського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України та ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 та ч.1 ст.263 КК України.
Ухвалою судді від 25 жовтня 2023 року у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, ухвалою суду від 10 листопада 2023 року дане кримінальне провадження призначене до судового розгляду. В подальшому ухвалами суду обвинуваченим неодноразово було продовжено строк тримання під вартою. Ухвалою суду від 06.12.2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк тримання під вартою до 03.02.2025 року включно.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії обвинуваченому ОСОБА_5 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що продовжують існувати ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , тому наразі запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою не видається за можливе, оскільки судовий розгляд продовжується.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
За змістом ч. 1 ст. 117 КПК України, строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду, якщо він пропущений з поважних причин. При цьому, законом не визначено переліку підстав, при наявності яких строк на оскарження підлягає поновленню, і це питання має вирішуватися судом, з урахуванням всіх встановлених обставин справи.
Згідно з вимогами п.1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України, ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення рішення по суті, може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала за результатами клопотання прокурора була постановлена 30.01.2025 року, апеляційну скаргу до суду обвинуваченим ОСОБА_5 подано 14.02.2025 року, тобто з пропуском, встановленого ст. 395 КПК України, п'ятиденного строку на оскарження ухвали суду.
Згідно матеріалів судового провадження обвинувачений перебуває в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», в своїй апеляційній скарзі він наполягає на тому, що повний текст ухвали ним було отримано тільки 14.02.2025 року, отримавши повний текст ухвали він в той же день подав апеляційну скаргу.
За таких обставин, з метою дотримання права на доступ до суду, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити клопотання обвинуваченого щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, визнати поважними причини пропуску строку та поновити йому процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30.01.2025 року.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Березнегуватського районного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд, пославшись на відомості, що характеризують особу обвинуваченого, який офіційно не працює, не має стабільного джерела доходу, якому органом досудового розслідування поставлено у вину вчинення трьох епізодів особливо тяжкого корисливого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, у складі організованої групи, прийшов до висновку, що заявлені раніше ризики не зменшилися, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватись від суду.
Слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Також наявним є ризик того, що ОСОБА_5 може незаконно впливати на свідків з метою зміни показань, наданих на досудовому розслідуванні, оскільки знайомий з ними та протягом строку досудового розслідування вже впливав на них, що і стало підставою для зміни йому запобіжного заходу та звернення застави в дохід держави.
Так, відповідно до матеріалів провадження протягом досудового розслідування ОСОБА_5 впливав на свідка у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 з метою зміни раніше наданих показань, тому ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2023 року, запобіжний захід ОСОБА_5 було змінено на тримання під вартою до 30 жовтня 2023 року, а внесена раніше застава звернута в дохід держави.
Судом першої інстанції також було враховано, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, пов'язаного зі збутом особливо небезпечних психотропних речовин військовослужбовцям Збройних сил України, які залучені до захисту суверенітету і територіальної цілісності України, що передбачає наявність корисливого мотиву в його діях, дає підстави вважати, що він може продовжити свою злочинну діяльність та вчиняти інші кримінальні правопорушення пов'язані з незаконним обігом особливо небезпечних психотропних речовин.
Вищенаведене вказує на існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме наявність ризиків переховування обвинуваченим від суду, незаконного впливу на свідків у вказаному кримінальному провадженні. Також існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки перебуваючи на волі обвинувачений може вчинити інші злочини, тобто продовжити свою злочинну діяльність.
Тому не є слушними доводи апелянтів, щодо того, що наразі відсутні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Беручи до уваги доведеність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 статті 177 КПК України, а також серйозність висунутого ОСОБА_5 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни обраного запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід, як того просять апелянти.
Застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не є доцільним, оскільки наявність позитивних характеристик за місцем проживання та за місцем проходження військової служби обвинуваченого не є тими визначальними обставинами, які б давали можливість обрати останньому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою і суттєво не впливає на існуючі ризики.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо того, що незадовільний стан його здоров'я є підставою для зміни йому запобіжного заходу не є слушними, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 гл. 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 р. № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», ст. ст. 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10.02.2012 р. № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 р. №1348/5/572.
Відповідно до п.3 гл.2 розділу X зазначеного Наказу, у слідчому ізоляторі здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Надання медичної допомоги особам, взятим під варту, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 р. №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах слідчого ізолятору (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво слідчого ізолятору забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини слідчого ізолятору закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини слідчого ізолятору закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Отже, лікування обвинуваченого, у разі наявності у нього захворювань, можливе в умовах слідчого ізолятора та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зазначене апелянтами, що в постанові про визначення (зміну) групи прокурорів від 06.01.2025 року не вірно зазначено стадію кримінального провадження, помилково вказано посаду ст. групи прокурорів, не є тими визначальними обставинами, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Твердження апелянтів про те, що прокурор, що подав клопотання про продовження строку дії обвинуваченому ОСОБА_5 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є неуповноваженим спростовується матеріалами судового провадження, а саме постановою про визначення (зміну) групи прокурорів від 06.01.2025 року.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити, поновити строк ОСОБА_5 на апеляційне оскарження ухвали Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30.01.2025 року.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30.01.2025 року, якою стосовно ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: