ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про відмову у відкритті апеляційного провадження
27 лютого 2025 року м. ОдесаСправа № 915/530/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Колоколова С.І.,
перевіривши матеріали апеляційної скарги, клопотання про звільнення від сплати судового збору та про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз»
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області про повернення зустрічної позовної заяви
від 06 грудня 2024 року (повний текст складено 06.12.2024)
у справі № 915/530/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
до відповідача: Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз»
про стягнення заборгованості
та
за зустрічним позовом Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
про визнання недійсним пункту договору з моменту укладення,-
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23 (суддя Мавродієва М.В.) зустрічну позовну заяву б/н від 04.12.2024 (вхід.№15320/24 від 04.12.2024) повернуто Акціонерному товариству “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз».
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» звернулось 23.12.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23 та постановити нову ухвалу, якою прийняти до спільного розгляду зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» про визнання недійсним пункту 13.5 Договору транспортування природного газу №2002000111 від 04.02.2020 з моменту укладення.
Разом з апеляційною скаргою апелянтом заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, яке обумовлено тим, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено дату її підписання, що унеможливлює правильно встановити початок перебігу строків на апеляційне оскарження. Зазначене, за твердженням скаржника, є підставою стверджувати, що причини пропуску строків є поважними.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 13.01.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Миколаївської області матеріалів справи №915/530/23 до суду апеляційної інстанції.
24.01.2025 матеріали справи №915/530/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
У зв'язку із тим, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23 були визнані неповажними, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції із зазначенням інших підстав для поновлення строку, та надання доказів сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн. протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Вказана ухвала суду апеляційної інстанції від 10.02.2025 в електронному вигляді була надіслана апелянту в його електронний кабінет та доставлена останньому 11.02.2025 о 02:20 год, про що свідчить наявна у матеріалах справи відповідна Довідка про доставку електронного листа.
21.02.2025 від скаржника до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій апелянт просить:
- поновити йому строк для подачі апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23;
- звільнити Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а у разі відмови у звільнені від сплати судового збору, продовжити Акціонерному товариству “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
У клопотанні про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 на усій території України було запроваджено воєнний стан, який призвів до складних умов господарської діяльності АТ “Оператор ГРМ». Виникла дебіторська заборгованість, через наявний дефіцит коштів пов'язаний із систематичними неплатежами за спожиті послуги з боку населення та юридичних осіб, які знаходяться під захистом критичної інфраструктури під час воєнного стану, а саме: підприємства, що здійснюють діяльність з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», діяльність з водопостачання та водовідведення», діяльність з вирощування сільськогосподарських культур, тваринництва, виробництва харчових продуктів, підприємства оборонно-промислового комплексу, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входить до складу Збройних Сил України, підприємства залізничного транспорту. При цьому, апелянт вказує, що єдиним джерелом надходження коштів на рахунок АТ “Оператор ГРМ» є оплата споживачами заборгованості за послуги розподілу природного газу, яка на сьогодні є надзвичайно низькою та стягується Товариством в судовому порядку. З побутових споживачів заборгованість у примусовому порядку протягом 2022-2024 років не стягувалась, оскільки тимчасово, на період дії воєнного стану на території України забороняється примусове виконання рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги. Тому АТ “Оператор ГРМ», як стягувач, у цих правовідносинах знаходиться у нерівному стані, оскільки як стягувач має обмеження, а боржники мають послаблення в силу Закону України «Про виконавче провадження», перехідні положення.
Також скаржник зазначає, що кредиторська заборгованість утворилась через затвердження Регулятором тарифів на розподіл природного газу для АТ “Оператор ГРМ» на економічно необґрунтованому рівні, який не дозволяв підприємству покривати обґрунтовані витрати протягом 2014-2023 років, що призвело до збитковості відповідної діяльності та накопичення боргів перед зазначеними кредиторами. Крім того, АТ “Оператор ГРМ» має заборгованість щодо повернення надміру сплачених сум за розподіл природного газу як побутовими так і непобутовими споживачами, що оплачується товариством по мірі надходження коштів в першу чергу. Станом на сьогоднішній день, всі фінансові надходження направляються на погашення кредиторської заборгованості та виплату заробітної плати, сплату податків та зборів. Разом з тим, платоспроможність АТ “Оператор ГРМ» зменшується, надходження коштів на рахунки підприємства знаходяться на низькому рівні, що призводить до великих труднощів розраховуватися з працівниками підприємства (фонд оплати праці), а також здійснювати закупівлі енергоносіїв, паливно-мастильних матеріалів, придбавати необхідні матеріали та обладнання, тощо, без чого неможливо забезпечити проведення аварійно-відновлювальних робіт, а також належне та безперервне надання послуг з розподілу природного газу на які розраховує український Уряд в умовах воєнного стану.
Крім того, у своєму клопотанні, апелянт просить суд врахувати, що листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року, вих. №2024/02.0-7.1 військову агресію Російської Федерації проти України визнано форс-мажорними обставинами з 24.02.2022 року і в Україні із зазначеної дати введено воєнний стан, що додатково призводить до фінансових витрат через ракетні обстріли підприємств енергетичної інфраструктури, забезпечення потреб Збройних Сил України шляхом надання безоплатно паливно мастильних матеріалів, що призводить до витрат, які в умовах мирного часу були б використані Товариством для забезпечення власних потреб в господарській діяльності та погашення заборгованості перед кредиторами.
Ознайомившись з доводами наданого клопотанням про звільнення Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Таким законом є Закон України “Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до ст. 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульовані ст. 8 Закону України “Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Зокрема, ст. 8 Закону України “Про судовий збір» встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд може, зокрема, звільнити заявника від сплати судового збору.
Насамперед варто зауважити, що Законом України “Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у ст. 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та норм чинного законодавства, Акціонерне товариство “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» не звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
З аналізу ж ст. 8 Закону України “Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію “суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених ст. 8, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про судовий збір», можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про судовий збір», то законодавець, застосувавши слово “або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, а саме: лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Окремо слід зазначити, що встановлений ст. 8 Закону України “Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Зазначеної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 у справі № 940/2276/18.
У даному випадку предметом спору у справі №915/530/23 є вимога Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» про визнання недійсним пункту договору з моменту укладення.
Відтак, предметом цієї справи не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Отже, скаржник не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні визначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v Ukraine) від 20.05.2010, заява № 24402/02, § 27)).
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, № 28249/95, § 60)).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання апеляційної скарги певних дій, в тому числі щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені. Суд позбавлений права прийняти апеляційну скаргу до розгляду, а потім зобов'язувати скаржника усувати виявлені недоліки.
У статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, всіх учасників справи поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Саме по собі посилання скаржника на неможливість сплатити судовий збір по причині відсутності коштів не є підставою для звільнення від сплати судового збору в силу приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Крім того, судова колегія зауважує, що апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження фінансового становища скаржника, зокрема, даних щодо відсутності у апелянта грошових котів на рахунках.
Щодо посилання апелянта на лист Торгово-промислової палати України (ТПП) №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, то судова колегія звертає увагу, що він не є підставою для звільнення сторони у справі від сплати судового збору, у відповідності до вищевказаних вимог Закону України «Про судовий збір». Крім того, лист ТПП України не є сертифікатом, що засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) безпосередньо для окремої особи, згідно з вимогами статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» та Регламенту ТПП.
За таких обставин, оскільки за суб'єктним та предметним критерієм підстави для застосування до клопотання скаржника приписів ст. 8 Закону України “Про судовий збір» відсутні, колегія суддів дійшла висновку про відмову скаржнику в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Щодо клопотання про продовження строку на усунення недоліків.
Згідно з ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
В обґрунтування свого клопотання апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.10.2023 у справі №910/10939/22, відповідно до яких одночасна відмова у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги, чи іншого процесуального звернення, є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд може продовжити строк заявнику для сплати судового збору, враховуючи те, що подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що очевидно надає їй підстави не сплачувати судовий збір.
З цього приводу судова колегія вказує, що дійсно, при розгляді Великою Палатою Верховного Суду касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Іванцової Марини Валеріївни на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 у справі №910/10939/22 виникло питання про те, чи має суд застосувати положення статті 119 Господарського процесуального кодексу України у такому випадку:
1) заявниця апеляційної скарги не виконала вимог процесуального закону, вказаних у статті 258 Господарського процесуального кодексу України, не додала до апеляційної скарги доказів сплати судового збору та не заявила в апеляційній скарзі клопотання про звільнення її від сплати судового збору;
2) після залишення судом апеляційної скарги без руху у зв'язку з несплатою судового збору заявниця подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору;
3) якщо суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання, чи має він у цьому випадку продовжити строк на усунення недоліків апеляційної скарги?
У справі №910/10939/22 апеляційний суд одночасно постановив ухвалу про відмову позивачці в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги. Внаслідок цього, позивачка була позбавлена можливості дізнатись про те, що їй відмовили у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору, та відповідно не змогла сплатити судовий збір і усунути недоліки апеляційної скарги.
Однак, апеляційна колегія зауважує, що обставини, які досліджувались Великою Палатою Верховного Суду є суттєво відмінними від тих які наявні у даному випадку, зокрема: Велика Палата Верховного Суду вказала, що апеляційний суд отримав заяву позивачки про звільнення від сплати судового збору, коли до кінця строку на усунення недоліків залишалось чотири дні. Тому, якщо б позивачка дізналась про відмову їй у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору раніше, ніж дати, коли була винесена ухвала про одночасну відмову апелянту в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги, в нього була б можливість сплатити судовий збір та подати суду відповідні докази в межах установленого строку або клопотати про його поновлення.
Однак, у цієї справі - №915/530/23, як зазначалось вище, ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, якою апелянту, у відповідності до положень ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, було встановлено максимальний - 10-ти денний строк для надання доказів сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн., АТ “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» отримало 11.02.2025.
Відповідно, з урахуванням правил обчислення строків, останнім днем встановленого судом строку для усунення недоліків апеляційної скарги є 21.02.2025.
Судова колегія звертає увагу на те, що саме 21.02.2025 скаржник надіслав через підсистему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції заяву про звільнення АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а у разі відмови у звільнені від сплати судового збору, - продовження апелянту строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Тобто, у даному випадку строку на можливе усунення недоліків апеляційної скарги, у разі відмови судом у задоволенні заяви скаржника про звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги та повідомлення про це окремою ухвалою АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», у останнього не залишилось взагалі, враховуючи положення ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Крім того, у справі №910/10939/22 Велика Палата Верховного Суду врахувала, що місцевий суд звільнив позивачку від сплати судового збору на підставі того ж доказу, який був нею доданий до заяви про звільнення від сплати судового збору в апеляційному провадженні. Оскільки місцевий суд визнав цей доказ достатнім для звільнення позивачки від сплати судового збору, вона могла очікувати, що цього доказу буде достатньо і для апеляційного суду. А відтак, апеляційний суд, прийнявши рішення про відмову у звільненні позивачки від сплати судового збору, мав постановити відповідну ухвалу, направити її позивачці та переконатись, що вона отримала цю ухвалу і має розумний строк для сплати судового збору та подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору. Відповідно до ч. 6 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України такий строк не повинен перевищувати п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Проте, у даному випадку апелянт взагалі не сплачу судовий збір, розмір якого дорівнює 2 422,40 грн. При цьому, посилаючись на своє скрутне фінансове становище, апелянт навіть будь-яким доказом не підтверджує зазначеного.
Окремо судова колегія звертає увагу на те, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», будучи обізнаним з неможливістю сплати ним судового збору, відповідну вимогу про звільнення або відстрочення такої сплати при подачі апеляційної скарги не наводило, окремого клопотання разом з апеляційною скаргою не заявляло.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, встановлюються судом.
Процесуальний строк, виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених Господарського процесуального кодексу України часових рамках.
З огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків.
Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Згідно з частинами 2, 3, 5, 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії, навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.
Слід зазначити, що строк на усунення недоліків апеляційної скарги у цій справі, встановлений в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
При цьому, у випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, суд не наділений повноваженнями продовжити строк понад встановлений процесуальним законом строк.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.
Верховний Суд зазначає про те, що у частині 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України імперативно закріплений процесуальний строк на усунення недоліків заяви (скарги), що становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви (скарги) без руху. При цьому, зазначений строк є строком, встановленим законом, відповідно не може бути продовженим судом відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, оскільки його максимальна межа визначена Законом - Господарським процесуальним кодексом України, а може бути поновлений судом лише за заявою учасника, якщо суд визнає причини його пропуску поважними. Строк, встановлений законом, не може бути поновлений судом з власної ініціативи.
Подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 08.02.2023 року у справі №908/2087/21, від 05.10.2023 року у справі №907/20/23, від 29.02.2024 року у справі №914/2450/22 (914/2413/23), від 21.10.2024 у справі №923/1188/21.
Ураховуючи наведене та те, що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 було надано скаржникові максимальний десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги, передбачений приписами Господарського процесуального кодексу України, який є строком, встановленим Законом та не може бути продовженим судом відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, подане клопотання про продовження цього строку є безпідставним, тому суд відмовляє у його задоволенні.
Разом цим, як зазначалось вище, апелянт, на виконання ухвали суду від 10.02.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначаючи в якості інших підстав саме відсутність коштів на рахунках АТ “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз», що позбавило останнього сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги, у зв'язку з чим, відповідна апеляційна скарга до суду вчасно подана не була.
При цьому, з огляду на те, що АТ «Оператор ГРМ» не могло своєчасно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги та не має такої можливості зараз через наведені вище обставини, апелянт вважає, що є підстави стверджувати, що причини пропуску строків є поважними.
У цьому контексті колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, відповідно до якої введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання про поновлення процесуального строку має містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було жодної можливості.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку апеляційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.
Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Сам лише факт подання стороною заяви про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк, оскільки заява про поновлення строку для подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 119 Господарського процесуального кодексу України має містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, однак, судова колегія наголошує, що несплата апелянтом судового збору через відсутність у Товариства для цього коштів не є обставинами, які можна визнати непереборними та поважними.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що відсутність у юридичної особи - учасника судового процесу коштів для своєчасної сплати судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").
Також суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 (Провадження №11-24апп21), що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Як органи державної влади, так і суб'єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним господарюючим суб'єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим (подібний висновок наведений в ухвалі Верховного Суду від 06 квітня 2023 року по справі №904/454/22).
Отже, судова колегія дійшла висновку, що у своєму клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявником не зазначено обставин, які можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовили пропуск строку, встановленого на апеляційне оскарження. Навпаки, обставини, викладені в обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку не можуть об'єктивно свідчити про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою та залежали виключно від волевиявлення апелянта, що свідчить про неповажність причин пропуску скаржником строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що наведені апелянтом обставини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23 не є поважними та об'єктивно непереборними, а залежали виключно від суб'єктивної поведінки та волевиявлення скаржника.
Ураховуючи все вищевикладене, судова колегія: не вбачає підстав для задоволення клопотання Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» про звільнення останнього від сплати судового збору, клопотання про продовження строку на сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Станом на 27.02.2025 апелянтом вказані в ухвалі недоліки апеляційної скарги не були усунуті.
Відповідно до частини 2 статті 260 та частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається та повертається судом апеляційної інстанції, якщо особа не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, в установлений судом строк.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи неповажність підстав пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, а також те, що апелянтом не наведено інших об'єктивних обставин щодо поважності причин пропуску строку на оскарження, судова колегія приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23 та, відповідно, про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз».
Відповідно до ч. 4 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 242 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Керуючись статтями 234, 258, 260, 261 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,
1. У задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» про звільнення від сплати судового збору у справі №915/530/23 - відмовити.
2. У задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги - відмовити.
3 У задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23 - відмовити.
4. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Миколаївгаз» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2024 у справі №915/530/23.
5. Матеріали справи №915/530/23 направити до Господарського суду Миколаївської області.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Верховного суду у 20-денний строк.
Апеляційна скарга та додані до неї матеріали скаржнику не надсилаються поштою, у зв'язку з її поданням засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд».
Головуючий суддя Я.Ф. Савицький
Суддя Г.І. Діброва
Суддя С.І. Колоколов