Справа № 477/1780/24
Провадження № 2-а/477/12/25
(повний текст)
18 лютого 2025 року м. Миколаїв
Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - судді Полішко В.В., з секретарем - Крошніною А.М.,
з участю:
представника позивача - Попова О.В.,
представника відповідача - Позивайла І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жовтневого районного суду Миколаївської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного штрафу і визнання її протиправною,
08 липня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить скасувати та визнати протиправною постанову від 17 червня 2024 року № 420 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Стягнути з відповідача на його користь судовий збір.
В обґрунтування позову позивач вказав, що постановою № 420 від 17 червня 2024 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_3 , він був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме: у порушенні законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію і на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн.
Вважає постанову необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню посилаючись на те, що інформація на підставі якій вона складена перекручена, не доведена і не відповідає дійсності.
Так, вказав, що 11 червня 2024 рокувін їхав на автомобілі зі знайомим ОСОБА_4 у справах.Їх було зупинено поліцейськими, з якими були військові працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 перевіряли документи і вимагали вийти з машини для того щоб пересісти в їхній мікроавтобус та їхати в ІНФОРМАЦІЯ_3 на військово - лікарську комісію. Він відмовився, посилаючись на те, що приписаний за місцем реєстрації свого місця проживання до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Повідомив, що від цього ТЦК та СП має військово-обліковий документ,про те що хворіє тромбофлебітом і має підтверджуючі документи. Медичні документи надав співробітникам ТЦК. Просив викликати для участі у цій ситуації адвоката з центру безоплатною правової допомоги. Вони не відпускали позивача і тоді, як альтернативу, запропонували проїхати з ними для швидкого складання формального протоколу в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Він погодився. Там військові склали адміністративний протокол про нібито відсутність у нього військово-облікового документа. Він заперечував, показував його наявність. Але йому пояснили, що відповідно до вимог нового Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військово-обліковий документ у нього не оновлений і не оформлений належним чином, а тому його фактично не має. На нього ТЦК було складено адміністративний протокол № 420 від 11червня 2024року про порушення ним вимог закону, передбаченого частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ознайомившись зі змістом вказаного закону, він зрозумів, що його вели в оману. Оскільки відповідно до вимог цього закону він був зобов'язаний мати при собі просто військово-обліковий документ, а чи оновлений він, чи ні, про це у частині 6 статті 22 Законунічого взагалі не сказано. Крім того, як виявилосяу нього був час до 16липня 2024року для звернення до ТЦК для йогооновлення. Тобто, протокол, а в подальшому і постанова були складені передчасно.
Його повідомили, про те, що розгляд справи призначений на 17 червня 2024 року. 14 червня 2024 року ним до ІНФОРМАЦІЯ_5 рекомендованим листом була направлена заява про відкладення розгляду справи, оскільки знаходився на лікуванні. Водночас, не враховуючи його клопотання щодо нього було винесено постанову.
Вважає, що відповідач, не маючи жодних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, притягнув його до адміністративної відповідальності, не виконавши вимоги статей 251, 252 КУпАП. Звертає увагу, що оскільки жодних доказів вини немає, а отже відсутня суб'єктивна сторона і відповідно відсутній склад правопорушення.
Ухвалою судді від 09 липня 2024 року постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову через його безпідставність та необґрунтованість. Вказував, що постанова складена відповідно до вимог законодавства. Зазначив, що жодних військово-облікових документів під час перевірки наявності відповідних документів позивач при собі не мав, про що свідчить зокрема рапорт начальника адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11 червня 2024 року капітана ОСОБА_5 .
Окрім того, після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 для складення протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 також при собі військово-облікового документу не мав, що вказано у тексті самого протоколу.
Зазначення у позовній заяві про те, що позивач нібито показував військово-обліковий документ не відповідає дійсності з огляду на наступне.
Відповідно до протоколу № 420 про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП від 11 червня 2024 року позивачу було доведено вимоги статті 63 Конституції України та статей 256, 268 КУпАП.
Також з Позивачем було узгоджено дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Про вищезазначене Позивач у вищевказаному протоколі поставив власний підпис на підтвердження ознайомлення з протоколом про адміністративне правопорушення, правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та узгодженням дати та часу розгляду справи.
Разом з тим, позивач, будучи дієздатною особою віком старше 18 років, ознайомившись зі змістом протоколу не відмовлявся його підписувати, зауважень чи заперечень щодо його змісту не заявляв, будь-яких клопотань під час складення протоколу також не заявляв. Жодних пояснень чи зауважень з приводу нібито протиправних дій співробітників ТЦК таСП (психологічний, фізичний примус тощо) позивач не заявляв. Жодних пояснень щодо наявності в нього при собі «застарілого» військово-облікового документа також не вказував.
Навпаки, в письмових поясненнях до протоколу ОСОБА_1 зазначив, що бажає залучити адвоката, хворіє на захворювання: «тромбофлебіт». Окрім цього повідомив, що був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_6 не за місцем реєстрації.
Тобто, зазначені Позивачем пояснення в протоколі про адміністративне правопорушення стосуються будь-чого, окрім інкримінуємого адміністративного правопорушення, а саме відсутність при собі військово-облікового документа у період проведення мобілізації, в особливий період, що є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Також зазначив, що пояснення позивача, щодо наданого законодавцем часу для оновлення військово-облікових документів до 16 липня 2024 року, не стосуються інкримінуємого адміністративного правопорушення, оскільки обов'язок громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років мати при собі військово-обліковий документ виник з 18 травня 2024 року внесеними ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (закон 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року) змінами до статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та жодним чином не пов'язаний з процедурою оновлення персональних даних чи військово-облікових документів.
Щодо надісланого клопотання про відкладення розгляду справи, то останнє надійшло після фактичного розгляду справи та не могло бути взято до уваги.
Пояснення Позивача про те, що останній вказував військовим про їх право перевірити інформацію відносно нього в інших державних реєстрах також не стосується інкримінуємого адміністративного правопорушення і не виключає обов'язок мати при собі військово-облікові документи під час проведення мобілізації, як не виключає і факт вчинення адміністративного правопорушення.
Пояснення Позивача стосовно того, що останній хворіє тромбофлебітом також по своїй суті не стосуються інкримінуємого правопорушення та не заслуговують на увагу в рамках розгляду справи.
01 серпня 2024 року позивачем направлена відповідь на відзив, в якому зазначив, що не погоджується з обставинами викладеними відповідачем. Не згоден з рішенням ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_3 , бо вважаю себе невинуватим, його постанову № 420 від 17 червня 2024 року необґрунтованою і незаконною та такою, що підлягає скасуванню в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи.
Згідно з пунктом 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До того ж, пояснював військовим, що вони мають право перевірити інформацію відносно мене в інших державних реєстрах - міграційної служби, сервісних центрів, податкової служби, обліку призовників і військовозобов'язаних, а також інших реєстрах, згідно роз'яснень заступниці Міністра оборони України, і тоді штрафувати мене тим більше не треба. Але працівники ТЦК на це зауваження уваги також не звернули.
Судом за клопотанням представника позивача з ІНФОРМАЦІЯ_6 витребовувався для огляду у судовому засіданні відеозапис зроблений співробітниками ТЦК та СП під час зупинки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яке мало місце 11 червня 2024 року приблизно о 15-40 годині в Центральному районі м. Миколаєва в районі АЗС «АNP», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас, на час розгляду справи відеозапис відповідачем суду не наданий.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити позов з підстав викладених у позовній заяві.
Представник позивача у судовому засіданні не знав заявлені позовні вимоги та просив відмовити у їх задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що 11 червня 2024 року він разом з ОСОБА_1 їхав на автомобілі з Варварівки. Їх зупинили співробітники поліції та попросили припаркуватися. Вони виконали вказівку патрульного. Потім до них під'їхали працівники ТЦК та попросили позивача пред'явити паспорт та військовий квиток. Посилаючись на те, що у ОСОБА_6 військовий квиток старого зразка, а тому він недійсний, запропонували проїхати з ними до РТЦК. Відеозйомка співробітниками поліції не проводилася.
При цьому зазначив, що позивач просив викликати адвоката, водночас йому в цьому було відмовлено. До військкомату вони приїхали близько 09-00 години - 09-30 години. Він залишився в машині. ОСОБА_1 у військоматі знаходився приблизно до 12 години. Позивач повідомив йому що відносно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення. Крім цього, йому зі слів останнього відомо, що він просив співробітників РТЦК викликати йому адвоката, але йому знов відмовили.
Вислухавши представника позивача, та представника відповідача, допитавши свідка ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, розглядаючи справу у межах заявлених вимог та на підставі поданих доказів, судом дійшов наступного висновку.
Відповідно до статей 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, з якого вбачається, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що 11 червня 2024 року відповідальним виконавцем адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_8 старшим солдатом Позивайлом І.С. був складений протокол про адміністративне правопорушення за №420 щодо ОСОБА_1 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
З огляду на зміст вказаного протоколу 11 червня 2024 року близько 15-40 години в Центральному районі м. Миколаєва в районі АЗС «ANP», що знаходиться за адресою: Одеське шосе, 92, виявлено адміністративне правопорушення, вчинене громадянином ОСОБА_1 , а саме: в особливий період, в порушення частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у період проведення мобілізації не мав при собі військово-облікового документа, під час складання протоколу також не мав, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Крім того, у протоколі містить підпис позивача про те що йому роз'яснено зміст статті 63 Конституції України, а також права і обов'язки передбачені статтею 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12-00 годині 17 червня 2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 кабінету №7.
В графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності» зазначено, що бажає запросити адвоката. Хворіє на «тромбофлібіт». Копію епікрізу додав до протоколу про адміністративне правопорушення. Зазначив, що був доставлений до ТЦК та СП 11 червня 2024 року не за місцем реєстрації.
Також в протоколі міститься підпис позивача про отримання другого примірника протоколу. Позивач особисто розписався в графі протоколу після роз'яснення прав та щодо повідомлення про дату розгляду справи та особисто отримав другий примірник протоколу.
Згідно з рапортом начальника адміністративного відділення капітана ОСОБА_5 до ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 під час проведення заходів оповіщення о 15-40 годині 11 червня 2024 року в районі АСЗ «ANP», на виїзді з мікрорайону « ІНФОРМАЦІЯ_9 » було виявлено громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який у період проведення мобілізації, в особливий період, не мав при собі військово-облікових документів, що є порушенням частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та є підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Вказаний громадянин прослідував для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
17 червня 2024 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 розглянуті матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме у порушенні законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн., про що винесено відповідну постанову за № 420.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Розгляд справи здійснено без особи, що притягується до адміністративної відповідальності.
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, на час розгляду адміністративної справи, а саме 17 червня 2024 року будь-яких заяв чи клопотань від позивача до ІНФОРМАЦІЯ_6 не надходило.
Позивачем в якості доказу звернення до відповідача з заявою про відкладення розгляду справи долучена копія конверту з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, з огляду на які вбачається, що поштове повідомлення було отримано відповідальною особою ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 17 червня 2024 року, водночас без вказівки часу отримання. Вказане позбавляє суд можливості перевірити, чи отримано поштове повідомлення відповідачем до розгляду справи, призначеної на 12-00 годину 17 червня 2024 року.
З огляду на зміст заяви від 14 червня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 на причину перенесення розгляду адміністративної справи ОСОБА_1 посилається на погіршення стану здоров'я, водночас будь-яких доказів звернення до лікаря, чи перебування на стаціонарному чи амбулаторному лікування до заяви не долучено. Не додані докази які підтверджують інші обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу з'явитись за викликом до РТЦК саме 17 червня 2024 року.
Позивачем не надано такі документи (про перебування на лікуванні станом на 17 червня 2024 року) до того і до позовної заяви.
Матеріали справи містять лише виписку із медичної карти стаціонарного пацієнта №5195 КНП ММР Міська лікарня № 3 про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у період з 21 травня 2024 року по 29 травня 2024 року (а.с. 13) та епікриз відділення судинної хірургії КНП ММР Міської лікарні №3 про проходження лікування у період 05 липня 2012 року та 13 липня 2012 року. Вказані докази підтверджують наявність у позивача захворювання, однак періоди перебування на лікуванні не збігаються з датою розгляду щодо нього вказаної адміністративної справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Диспозицією частини 3 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Визначення «особливого періоду» передбачено в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, у якому зазначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд в своєму листі від 13 липня 2018 року № 60-1543/0/2-18 роз'яснив, що особливий період в державі діє і на сьогодні.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України 24 лютого 2022 року був постановлений Указ Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Наразі воєнний стан у країні продовжений та є чинним дотепер.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема, мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Аналізуючи обставини справи та досліджені матеріали, суд погоджується з висновком відповідача про наявність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки він є особою чоловічої статі у віці 38 років, та в порушення описаних вище норм законодавства України про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період не пред'явив на вимогу працівника поліції військово-обліковий документ.
Отже, позивач як військовозобов'язана особа під час введення військового стану зобов'язаний був мати при собі військово-обліковий документ. Цього обов'язку він не виконав, що підтверджується наявними у справі доказами.
Суд критично сприймає доводи представника позивача, що тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 (замість військового квитка) видане 22.07.2008 року про те, що позивач прийнятий на тимчасовий облік запасу ЗСУ за ВОС № 837037-А та яке дійсне до отримання військового квитка є належним військово-обліковий документом.
Водночас, як було з'ясовано під час розгляду справи відповідачем було порушено право позивача на захист, тобто порушено процедуру складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Таким чином, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення можливе лише після розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, серед яких: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Таким чином, приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час складання протоколу та розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1,2, 3 статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У відповідності до вимог статті 9 Конституції України та Закону України «Про ратифікацію Конвенції» від 17 липня 1997 року, Конвенція про захист прав людини та основних свобод та протокол до неї, є частиною національного законодавства України. Вимогами статті 6 ЄКПЛ та статей 2- 4 Протоколу № 7 до Конвенції, які застосовуються і при розгляді справ про адміністративне правопорушення, закріплено право особи на справедливий суд, що включає в себе право на доступ до матеріалів справи, право на захист та юридичну допомогу, право на надання доказів, проведення експертизи та залучення свідків, право бути повідомленим про час та місце слухання справи та присутнім при розгляді його справи судом. Та основне те, що особа має право бути негайно і детально проінформована зрозумілою для нього мовою компетентним органом державної влади про характер та причини обвинувачення, мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту та захищати себе особисто чи використовувати захисника.
У даному випадку судом встановлено, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення співробітниками РТЦК було порушено право ОСОБА_1 на захист. Вказаний факт підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 11 червня 2024 року №420, в якому позивач зазначив, що має бажання скористатися правом на адвоката, до того ж як пояснив свідок під час допиту у судовому засіданні позивач на місці зупинки просив викликати йому адвоката, водночас його прохання було проігноровано співробітника РТЦК.
Під час розгляду вищезазначеного протоколу також був допущений надмірний формалізм, оскільки не з'ясувавши причину неявки особи, не вислухавши її пояснення було винесено постанову, якою позивача було притягнуто до відповідальності та накладено стягнення у виді штрафу.
За таких обставин, оскільки право на захист є основоположним правом особи,яке гарантовано як Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, так і національним законодавством,суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи положення статті 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 241-243, 286 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення від 17 червня 2024 року №420 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та накладання адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гри. 00 коп. - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду безпосередньо або через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складене та підписане 28 лютого 2025 року.
Суддя В.В.Полішко