вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/3310/24
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп»
до фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни
про стягнення 21 806, 17 грн
Без виклику учасників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни про стягнення 21 806, 17 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 5/05-2019 від 22.05.2019 в частині оплати поставленого товару. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 8 864, 30 грн основного боргу, 12 941, 87 грн неустойки.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3310/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, але не пізніше 15.01.2025 постановлено надати суду відзив на позов.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до відомостей про наявність зареєстрованого «Електронного» кабінету ЄСІТС, фізична особа-підприємець Ситник Вікторія Валеріївна не має зареєстрованого «Електронного кабінету» в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.
Згідно з ч. 4 ст. 89 ЦК України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, з урахуванням того, що у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в окремій підсистемі «Електронного суду» ЄСІТС, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.12.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Космонавтів, буд. 17, м. Боярка, Фастівський р-н, Київська обл., 08154.
Однак зазначене поштове відправлення повернулось на адресу Господарського суду Київської області 17.01.2025 із відміткою працівника поштової установи на довідці про причини повернення/досилання (Ф.20) «за закінченням терміну зберігання».
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
З урахуванням зазначеного вище, Господарський суд Київської області зазначає, що судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.12.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
15.01.2025 на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 14.01.2025 (вх. № суду 367/25).
17.01.2025 на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 14.01.2025 (вх. № суду 453/25).
21.01.2025 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх. № суду 528/25.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2025 у справі № 911/3310/24 відзив на позовну заяву фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни за вх. № суду 367/25 від 15.01.2025 та відзив за вх. № суду 453/25 від 17.01.2025 залишено без розгляду у зв'язку із тим, що останні не підписані кваліфікованим електронним підписом відповідача або його представника, крім того, до відзивів не долучено доказів їх направлення на адресу позивача. Відзив на позовну заяву за вх. № суду 528/25 від 21.01.2025 залишено без розгляду у зв'язку із тим, що вказаний відзив поданий до суду із порушенням процесуального строку на його подання, він не містить клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзив, а також до відзиву не додано доказів його направлення на адресу позивача.
Крім того вказаною вище ухвалою від 29.01.2025, з огляду на те, що в зазначених вище відзивах відповідач стверджував, що ним здійсненна часткова сплата заборгованості, що є предметом даної позовної заяви, зобов'язано ТОВ «Ветмаркет Груп» надати суду письмові пояснення з відповідними підтверджуючими документами (платіжні інструкції, банківські виписки, тощо) щодо здійснення часткових оплат боргу відповідачем.
Ухвала суду від 29.01.2025 була доставлена позивачу в його електронний кабінет 29.01.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа. Відповідачу вказана ухвала суду була направлена на його адресу-місцезнаходження.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2025 у справі № 911/3310/24 повторно зобов'язано ТОВ «Ветмаркет Груп» надати суду письмові пояснення з відповідними підтверджуючими документами (платіжні інструкції, банківські виписки, тощо) щодо здійснення часткових оплат боргу відповідачем. Встановлено позивачу строк на подання витребуваних доказів протягом 10 днів з дня одержання цієї ухвали та попереджено про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Ухвала суду від 19.02.2025 була доставлена позивачу в його електронний кабінет 19.02.2025 о 20.25, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
20.02.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2025, до якого позивачем долучено платіжну інструкцію № 6 від 14.01.2025 на суму 8 864, 30 грн. У поданій заяві на виконання вимог ухвали суду позивач зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, яке виникло на підставі договору № 5/05-2019 від 22.05.2019, що підтверджується платіжною інструкцією № 6 від 14.01.2025 на суму 8 864, 30 грн. Як зазначив позивач, умовами п. 7.1 договору передбачено, що у випадку прострочення оплати покупець сплачує продавцю за користування чужими грошовими коштами 1 % від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, а у випадку прострочення оплати товару понад 30 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 100% від суми боргу. Згідно пояснень позивача, з урахуванням вказаних положень договору починаючи з 10.10.2024 відповідач зобов'язаний сплатити позивачу окрім основної суми боргу також і грошові кошти у розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення оплати.
За ствердженням позивача, за вказаний період пройшло 97 календарних днів, у зв'язку із чим загальний розмір неустойки за цей період складає 8 598, 37 грн. Також як зазначив позивач, оскільки станом на 24.11.2024 минуло понад 30 днів від крайньої дати виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару, відповідач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100 % від суми боргу, що складає 8 864, 30 грн. Враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості за вказаним договором, за ствердженням позивача, сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з відповідача складає 17 462, 67 грн та складається із 8 598, 37 грн неустойки за 97 календарних днів прострочення та 8 864, 30 грн штрафу у розмірі 100 % від суми боргу.
На підставі викладеного, позивач просив суд врахувати зазначені доводи та задовольнити позов з урахуванням вже сплаченої відповідачем суми заборгованості.
Дослідивши зміст заяви позивача від 20.02.2025, поданої на виконання вимог ухвали суду, судом встановлено, що позивачем фактично збільшено заявлений до стягнення розмір неустойки.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач у позові зазначив (а.с. 4 позовної заяви), що виходячи з того, що з 10.10.2024 по 24.11.2024 пройшло 46 днів, загальний розмір неустойки складає 4 077, 57 грн (8864,30*0,01*46). Також, оскільки станом на 24.11.2024 минуло понад 30 днів від крайньої дати виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару, останній зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100% від суми боргу, що складає 8 864, 30 грн. За таких обставин, відповідно до змісту позовної заяви, загальна сума заборгованості, яку повинен сплатити відповідач на користь позивача становить 21 806, 17 грн (8 864, 30 грн*2 + 4 077,57 грн).
Водночас у заяві на виконання вимог ухвали суду позивач зазначив, за вказаний період прострочення пройшло 97 календарних днів, у зв'язку із чим загальний розмір неустойки за цей період складає 8 598, 37 грн. Також як зазначив позивач, оскільки станом на 24.11.2024 минуло понад 30 днів від крайньої дати виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару, відповідач зобов'язаний також сплатити штраф у розмірі 100 % від суми боргу, що складає 8 864, 30 грн. Враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості за вказаним договором, за ствердженням позивача, сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з відповідача складає 17 462, 67 ((8 864, 30 грн*2 + 8 598, 37 грн) - 8864, 30 грн).
Отже, суд встановив, що фактично позивачем збільшено заявлений до стягнення розмір неустойки з 4 077,57 грн до 8 598, 37 грн шляхом збільшення періоду нарахуванняз 46 днів прострочення до 97 днів прострочення.
Водночас заява, подана на виконання вимог ухвали суду, не містить клопотання позивача про збільшення/зменшення розміру заявлених позовних вимог.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
В той же час, ч. 2 ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
У даній справі судове засідання не призначалось та не проводилось, отже, заява про збільшення або зменшення розміру позовних вимог могла бути подана позивачем протягом 30 днів з дня відкриття провадження.
Як було зазначено судом вище, ухвалою Господарського суду Київської області від 16.12.2024 відкрито провадження у справі № 911/3310/24
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, з урахуванням приписів ст. 46, 252 ГПК України та ст. 253 ЦК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог у даній справі у період з 17.12.2024 до 15.01.2025 включно.
Заява позивача на виконання вимог ухвали суду, в якій позивачем фактично збільшено заявлений до стягнення розмір неустойки, подана до суду 20.02.2025.
Одночасно, статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно зі статтею 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Отже заява позивача від 20.02.2025, в якій фактично збільшено заявлений до стягнення розмір неустойки, подана позивачем з порушення строку, встановленого процесуальним законом та не містить клопотання про поновлення пропущеного строку для такого збільшення.
Як визначено ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням зазначеного вище, заява позивача на виконання вимог ухвали суду в частині фактичного збільшення заявленого до стягнення розміру неустойки, суд залишає без розгляду як таку, що подана до суду з порушенням строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України та не містить клопотання про поновлення пропущеного строку для подання останньої.
Водночас суд приймає до розгляду заяву позивача на виконання вимог ухвали суду в частині надання пояснень щодо сплати відповідачем боргу за договором, а також приймає до розгляду долучену копію платіжної інструкції № 6 від 14.01.2025 на суму 8 864, 30 грн, оскільки така подана на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2025.
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Враховуючи те, що суддя Л.В. Сокуренко з 21.02.2025 до 25.02.2025 включно перебувала на лікарняному, рішення у даній справі ухвалюються та підписується судом після виходу судді на роботу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
22.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп» (далі - продавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Ситник Вікторією Валеріївною (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 5/05-2019 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого продавець зобов'язується здійснювати продаж ветеринарних препаратів та засобів захисту тварин, в кількості згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар відповідно до супровідних документів та оплатити його в термін, передбаченні даною угодою.
За змістом пп. 2.1, 2.2 вказаного правочину, продавець зобов'язується передавати товар покупцю в кількості, зазначеній у замовлені покупця з оформленням видаткової накладної та в термін, узгоджений сторонами при отриманні заявки покупця. Продавець зобов'язаний надати покупцеві документи, які посвідчують якість, відповідність стандартам та вимогам встановленим діючим законодавством України на кожний окремий вид товару.
Пунктами 3.1, 3.2, 3.4 договору визначено, що покупець зобов'язаний приймати товар згідно замовленої кількості, якості та комплектації в порядку і терміни, встановлені цим договором і оформити відповідні супровідні документи. Своєчасно сплатити вартість отриманого товару в розмірах і в терміни. встановлені договором. Покупець замовляє товар письмово або усно.
Відповідно до п. 4.1 договору, продавець оформляє передачу товару видатковою накладною, яка є достатнім доказом передачі товару за даним договором. Місце передачі товару є міцне фактичного знаходження покупця або місце, яке він вказав при дачі письмової або усної заявки. Покупець приймає від продавця товар в кількості та якості, згідно супровідних документів, виданих продавцем. В разі виникнення розбіжностей по асортименту та кількості якості або відмови покупця від прийняття товару представники сторін зобов'язані скласти відповідний акт.
У пункті 4.2 договору сторонами узгоджено, що товар вважається прийнятим: - якщо він фактично переданий покупцеві на складі продавця і представниками сторін підписана видаткова накладна; - якщо він доставлений представником продавця або перевізником у місце фактичного знаходження покупця або місце, яке вказане в заявці і покупцем підписані документи про отримання вантажу. У випадку, коли товар доставляється у місце фактичного знаходження покупця або місце, яке вказане у заявці, продавець зобов'язаний передати разом з товаром два екземпляри видаткових накладних, які підписані продавцем. Покупець зобов'язаний негайно підписати вказані вище видаткові накладні і один екземпляр кожної видаткової накладної невідкладно надіслати продавцю.
Згідно з п. 4.3 договору, при отриманні товару покупець зобов'язаний надати (надіслати) продавцю довіреність на отримання його представником товару. Довіреність не потрібна особам, повноваження яких передбачено установчими документами (директору, президенту тощо) та при завіренні в накладній підпису особи «без довіреності» печаткою підприємства, установи, організації.
У пунктах 4.4, 4.5 договору передбачено, що сторони не здійснюють купівлю-продаж товару без укладання письмового договору. У видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску даний договір, але якщо продав товару відбувався в період дії договору - він відбувається виключно на умовах даного договору.
Відповідно до п. 4.7 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
За змістом пп. 5.1-5.2 договору, розрахунки за придбаний товар здійснюються покупцем у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця через обслуговуючі по даній угоді (див. банківські реквізити) кредитні установи/банки за цінами, що вказуються продавцем у рахунках або видаткових накладних, які до їх виписки (складення) узгоджуються з покупцем при отриманні усної або письмової заявки. Покупець в графі «призначення платежу» зобов'язаний чітко і однозначно зрозуміло зазначити за який товар провадиться оплата , вказати номер і дату накладної або номер і дату виставленого рахунку.
Оплата за придбаний товар здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з моменту передачі товару (дати оформлення видаткової накладної), незалежно від того, реалізував (використав) покупець товар чи ні (п. 5.3 договору).
Відповідно до пп. 7.1, 7.2 договору, у випадку прострочення оплати покупець сплачує продавцю за користування чужими грошовими коштами 1 % від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, а у випадку прострочення оплати товару понад 30 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 100 % від суми боргу. Нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання починається з наступного дня від дати коли зобов'язання мало бути виконано та припиняється в день виконання такого зобов'язання.
У пунктах 8.2, 8.3 договору визначено, що даний договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін, письмово не вимагала його розірвання, договір вважається пролонгованим на один календарний рік, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Суд встановив, що вказаний договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень та скріплений відтиском печатки позивача.
Доказів розірвання або припинення договору в судовому порядку матеріали справи не містять, як і не містять доказів його припинення за взаємною згодою сторін.
Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін з намірами про розірвання договору в порядку, передбаченому п. 8.3 договору, суд дійшов висновку, що договір щороку автоматично пролонговувався на один календарний рік та станом на дату розгляду даної справи є чинним. Протилежного матеріали справи не містять та сторонами до суду не доведено.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що належним чином виконав зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар на загальну суму 8 864, 30 грн, що підтверджується видатковою накладною № 9401 від 02.10.2024 на суму 8 864, 30 грн, копію якої позивач долучив до матеріалів справи.
Суд встановив, що вказана видаткова накладна підписана сторонами без будь-яких зауважень та заперечень та скріплена відтиском печатки позивача.
Як зазначив позивач, враховуючи умови п. 5.3 договору, а також дату поставки товару, відповідач як покупець за договором взяв на себе зобов'язання після отримання товару здійснити його оплату протягом 7 календарних днів, тобто у строк до 09.10.2024.
Проте, як зазначив позивач, відповідач зобов'язання за договором в частині оплати поставленого товару не виконав належним, що є порушенням умов договору та чинного законодавства.
За ствердженням позивача, 31.10.2024 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих. № 01-10/2024 з вимогою виконати взяти на себе зобов'язання по оплаті придбаного товару, яка залишилась з боку відповідача без відповіді та задоволення (копія претензії наявна в матеріалах справи). На підтвердження направлення вказаної претензії позивач долучив до матеріалів справи фіскальний чек від 31.10.2024.
Проте суд зазначає, що долучений позивачем до позовної заяви фіскальний чек від 31.10.2024 не є належним та допустимим доказом направлення відповідачу претензії вих. № 01-10/2024 від 31.10.2024, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що доказів направлення претензії відповідачу матеріали справи не місять.
З урахуванням зазначеного вище, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 8 864, 30 грн основного боргу, а також за прострочення грошового зобов'язання нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на підставі п. 7.1 договору 4 077, 57 грн неустойки (проценти за користування чужими грошовими коштами) та 8 864, 30 грн штрафу у розмірі 100 % від суми боргу.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу № 5/05-2019 від 22.05.2019 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пп. 4.1, 4.2 договору, продавець оформляє передачу товару видатковою накладною, яка є достатнім доказом передачі товару за даним договором. Місце передачі товару є міцне фактичного знаходження покупця або місце, яке він вказав при дачі письмової або усної заявки. Покупець приймає від продавця товар в кількості та якості, згідно супровідних документів, виданих продавцем. Товар вважається прийнятим, зокрема якщо він фактично переданий покупцеві на складі продавця і представниками сторін підписана видаткова накладна.
Відповідно до п. 4.7 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної.
Судом встановлено вище, що позивач, на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 8 864, 30 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 9401 від 02.10.2024 на суму 8 864, 30 грн, яка підписана сторонами без будь-яких зауважень та заперечень та скріплена відтиском печатки позивача.
Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо приймання товару за вказаною видатковою накладною, а також заперечень щодо особи, яка підписала видаткову накладну від імені відповідача.
Крім того, у пунктах 4.4, 4.5 договору передбачено, що сторони не здійснюють купівлю-продаж товару без укладання письмового договору. У видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску даний договір, але якщо продав товару відбувався в період дії договору - він відбувається виключно на умовах даного договору.
Суд встановив, що видаткова накладна № 9401 від 02.10.2024 містить посилання на договір № 5/05-2019 від 22.05.2019.
Отже, судом встановлено, що позивач виконав зобов'язання за договором належним чином.
Відповідно до ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Пунктом 5.3 договору визначено, що оплата за придбаний товар здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з моменту передачі товару (дати оформлення видаткової накладної), незалежно від того, реалізував (використав) покупець товар чи ні.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, умови п. 5.3 договору, а також дату поставки товару (02.10.2024), суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем поставленого товару є таким, що настав 09.10.2024.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язання за договором не виконав належним чином та не оплатив поставлений товар в порядку та строки, узгоджені сторонами, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу № 5/05-2019 виникла заборгованість в загальній сумі 8 864, 30 грн.
Водночас, після звернення позивачем до суду із даним позовом, 14.01.2025 відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти в сумі 8 864, 30 грн за поставлений товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 6 від 14.01.2025 на суму 8 864, 30 грн із призначенням платежу: «оплата за товар».
Суд враховує, що за змістом п. 5.2 договору, покупець в графі «призначення платежу» зобов'язаний чітко і однозначно зрозуміло зазначити за який товар провадиться оплата , вказати номер і дату накладної або номер і дату виставленого рахунку.
Водночас пунктом 8.8 договору сторони домовились, що незалежно від призначення платежу, вказаного покупцем у платіжному дорученні, всі отримані постачальником від покупця грошові кошти в рахунок оплати товарів, поставлених в рамках цього договору, можуть бути зараховані постачальником в оплату поставлених товарів за черговістю виникнення зобов'язань з оплати.
Крім того, у заяві від 20.02.2025, поданій на виконання вимог ухвали суду, позивач зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, яке виникло на підставі договору № 5/05-2019 від 22.05.2019, що підтверджується платіжною інструкцією № 6 від 14.01.2025 на суму 8 864, 30 грн.
З урахуванням зазначеного вище, суд встановив, що після звернення позивачем до суду із даним позовом відповідач повністю розрахувався з позивачем за товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № 9401 від 02.10.2024 на загальну суму 8 864, 30 грн.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).
Враховуючи наведене вище, а також те, що станом на дату розгляду даної справи відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений за спірною видатковою накладною товар (що не заперечено та не спростовано позивачем), суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 911/3310/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп» до фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни про стягнення 8 864,30 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання за договором в частині оплати товару у погоджений сторонами строк, наслідком чого є застосування до відповідача відповідальності, передбаченої умовами договору.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.1 договору, у випадку прострочення оплати товару понад 30 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі 100 % від суми боргу.
У зв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано на підставі 7.1 договору та заявлено до стягнення з відповідача 8 864, 30 грн штрафу у розмірі 100 % від суми боргу.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується допущення відповідачем прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів, суд вважає правомірним застосування до відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 7.1 договору в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 % від суми боргу.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, з урахуванням умов договору, дати поставки товару, порядку розрахунків, погодженого сторонами, суд дійшов висновку, що розрахунок штрафу є обґрунтованим та арифметично вірним, а заявлена до стягнення сума штрафу є такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім того, приписами ч. 1ст. 694 ЦК України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Як було встановлено судом вище, поставка товару відповідно до видаткової накладної № 9410 відбулась 02.10.2024.
При цьому, пунктом 5.3 договору визначено, що оплата за придбаний товар здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з моменту передачі товару (дати оформлення видаткової накладної).
Тобто, як вбачається зі змісту умов договору, поставка (продаж) товару відбувся з відстроченням оплати платежу, що узгоджується з нормами ст. 694 ЦК України.
Частиною 5 ст. 694 ЦК України передбачено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так у пункті 7.1 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати покупець сплачує продавцю за користування чужими грошовими коштами 1 % від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу.
Отже суд встановив, що сторонами було погоджено розмір та порядок нарахування плати за користування товарним кредитом (процентів за користування чужими грошовими коштами), що передбачено нормами ст. 536 та 694 ЦК України.
Судом враховуються також правові висновки щодо застосування статей 536, 625, 694 Цивільного кодексу України, що викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, за якими проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
За порушення відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано на підставі 7.1 договору та заявлено до стягнення з відповідача 4 077, 57 грн неустойку за період прострочення з 10.10.2024 по 24.11.2024 (46 днів прострочення).
Здійснивши аналіз умов договору та зміст позовної заяви, судом встановлено, що фактично позивачем нараховано на підставі 7.1 договору та заявлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами, що передбачено нормами ст. 536 та 694 ЦК України.
При цьому суд зазначає, що неустойка (штраф) та відсотки за користування чужими грошовими коштами мають різну правову природу та різний порядок нарахування.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, які згідно умов договору нараховуються у розмірі 1 % від суми боргу за кожен день прострочення.
Натомість, неустойка (штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання, а її розмір обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ст. 627 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.
Суд зазначає, що сторонами в пункті 7.1 розділу 7 «Відповідальність сторін» узгоджено застосування одночасно двох різних видів відповідальності, а саме відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1 % від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу та штраф у розмірі 100 % від суми боргу, що не суперечить чинному законодавству.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, з урахуванням умов договору, дати поставки товару, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованими та арифметично вірним, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню повністю в сумі 4 077, 57 грн.
Суд наголошує на тому, що відповідач заявлені до стягнення суми не оспорив та не спростував, контррозрахунку до суду не подав.
Водночас суд зазначає, що положеннями ст. 233 ГК України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Згідно з ч. 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд враховує, що відповідачем не заявлено клопотання про зменшення заявленого до стягнення штрафу на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Водночас Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 (п. 32 постанови), від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 19.09.2023 у справі № 912/1083/22 (5.11 постанови), від 09.05.2024 у справі № 923/77/22 (п. 9.63) та інших неодноразово наголошував на тому, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Наразі суд, вирішуючи питання про можливість зменшення з власної ініціативи розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, який порушив зобов'язання, враховує наступні обставини.
Позивачем не доведено понесення збитків внаслідок прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, не доведено невиконання позивачем своїх зобов'язань перед іншими контрагентами внаслідок порушення відповідачем строків оплати товару, як і не доведено обставину того, що стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 % від суми боргу є мірою покарання останнього за таке порушення, а не способом збагачення іншої сторони.
Суд враховує допущення відповідачем незначного прострочення виконання зобов'язання з оплати товару (за договором відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару в строк до 09.10.2024; відповідач здійснив оплату товару в повному обсязі 14.01.2025).
Також суд враховує, що позивач в межах розгляду справи № 911/3310/24 просив суд стягнути з відповідача вартість поставленого товару в сумі 8 864, 30 грн, а також 4 077, 57 грн неустойки (процентів за користування чужими грошовими коштами) та 8 864, 30 грн штрафу, що складає 100 % від суми основного боргу.
Отже розмір нарахованої позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання складає в загальному розмірі 12 941, 87 грн, у той час як вартість неоплаченого відповідачем товару складала 8 864, 30 грн, тобто розмір нарахованої позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання значено перевищує суму основного зобов'язання, що свідчить про її значний розмір.
На переконання суду, нарахування та заявлення до стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 % від суми основного боргу не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності, не відповідає його дійсному правовому призначенню та не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100 % від суми основного боргу за незначне прострочення грошового зобов'язання може стати надмірним тягарем для відповідача.
Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням того, що позивачем не понесено жодних матеріальних збитків у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору, враховуючи ступінь невиконання відповідачем зобов'язання, з урахуванням того, що неустойка (штраф) є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням поведінки винної особи, а також з огляду на те, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, суд приходить до висновку про можливість зменшення з власної ініціативи заявленого до стягнення розміру штрафу та застосувати до спірних правовідносин приписи ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та оптимальним для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 50 % та підлягає до стягнення з відповідача в сумі 4 432, 15 грн.
Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Тобто, при розподілі судового збору в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю, оскільки, таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, в ухвалі від 27.08.2024 у справі № 910/18480/23.
В частині сплати суми судового збору за подання позову суд враховує зазначені вище положення та практику Верховного Суду.
Крім того, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на наведене вище, оскільки суд вимоги позову визнав обґрунтованими повністю, а зменшуючи розмір штрафу суд використав власні дискреційні повноваження, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, а також враховуючи те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються повністю на відповідача.
Крім того позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу в сумі 6 000, 00 грн, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано наступні копії:
- договір про надання правової допомоги № 11-0262-23 від 20.11.2023, укладений між адвокатом Линник Євгенієм Васильовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп»;
- розрахунок вартості послуг з надання правової допомоги № 1 від 22.11.2024 (додаток до договору про надання правової допомоги № 11-0262-23 від 20.11.2023), за змістом якого вартість надання адвокатом послуги з підготовки та подання позову про стягнення заборгованості з ФОП Ситник В.В. складає 6 000, 00 грн;
- рахунок № 349 від 22.11.2024 на суму 6 000, 00 грн на оплату послуги з підготовки та подання позову про стягнення заборгованості з ФОП Ситник В.В.;
- платіжна інструкція № 2245 від 22.11.2024 на суму 6 000, 00 грн із призначенням платежу: «сплата за підготовку та подання позову про стягнення заборгованості з ФОП Ситник В.В. згідно рах. № 349 від 22.11.2024. Без ПДВ».
- ордер на надання правничої (професійної) допомоги серії АІ № 1757897 від 24.11.2024, виданий на ім'я адвоката Линник Євгенія Васильовича на підставі договору № 11-0262-23 від 20.11.2023.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас суд зазначає про те, що розподіляючи судові витрати судом враховується, що інші судові витрати, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Крім того, як було вказано судом вище, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на наведене вище, оскільки суд вимоги позову визнав обґрунтованими повністю, а зменшуючи розмір штрафу суд використав власні дискреційні повноваження, а також враховуючи те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000, 00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 911/3310/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп» до фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни про стягнення 8 864, 30 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ситник Вікторії Валеріївни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ветмаркет Груп»(місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 13, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08130; код ЄДРПОУ 41171078) 4 077, 57 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 4 432, 15 грн штрафу, 3 028, 00 грн судового збору та 6 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 28.02.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко