вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"28" лютого 2025 р. Справа№910/12086/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення та виклику учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024
у справі №910/12086/24 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квінта»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 253 191,78 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квінта» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі-відповідач) про стягнення 253 191,78 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки №53-122-01-24-14408 від 20.02.2024 відповідач не оплатив отриманий товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 253 191,78 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 закрив провадження у справі №910/12086/24. Стягнув з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квінта» судовий збір у розмірі 1 898, 94 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
Судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення суми основного боргу на суму 253 191,78 грн перестав існувати після відкриття провадження, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленому йому товару, згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України судом першої інстанції покладено на відповідача 50 відсотків судового збору в порядку статті 130 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн у відповідності до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 в частині стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квінта» судового збору у розмірі 1 898, 94 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що підстав для стягнення з відповідача 50 відсотків судового збору немає. Окрім того, відповідач також не погоджується з розміром компенсації витрат на правничу допомогу. Відповідач зауважує, що суд першої інстанції не врахував доводи відповідача, що обґрунтованою та такою, що відповідає критерію розумності та справедливості є сума 2 000, 00 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12086/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24.
Матеріали справи №910/12086/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.02.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно долучених відповідачем до заяви про закриття провадження у справі (надійшло до суду 16.12.2024) платіжних доручень, вбачається, що після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2024, відповідач повністю погасив суму основного боргу у розмірі 253 191, 78 грн, про що свідчать платіжні інструкції №12038 від 31.10.2024 на суму 750,00 грн, №12066 від 31.10.2024 на суму 34 128,12 грн, №12998 від 19.11.2024 на суму 81 106,00 грн, №13430 від 28.11.2024 на суму 41 305,88 грн, №13433 від 28.11.2024 на суму 95 901,78 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18.
Так, предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 в частині стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квінта» судового збору у розмірі 1 898, 94 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
В іншій частині ухвала суду першої інстанції жодною зі сторін не оскаржується, з огляду на що в цій частині ухвала суду першої інстанції не переглядається Північним апеляційним господарським судом.
Приймаючи оскаржувану ухвалу (в частині стягнення суми судового збору), суд першої інстанції, дійшов висновку що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань оплаті поставленому йому товару та згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України покладено на відповідача 50 % судового збору.
У відзиві на позовну заяву відповідачем визнано суму основного боргу та заявлено клопотання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви, на підставі частини першої статті 130 ГПК України.
Верховний Суд в постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21 дійшов наступних висновків.
Стаття 130 ГПК України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються зі частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.
Отже, системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому Верховний Суд відзначив, що з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем реалізовано його право на визнання позову, яке передбачене пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України.
Визнання позову здійснено відповідачем до початку розгляду справи по суті, а саме у відзиві на позовну заяву, поданого відповідачем у строк визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у даній справі від 22.10.2024.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.
Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
Верховний суд дійшов висновку про можливість застосування положень частини першої статті 130 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті.
Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України.
Отже, суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали в частині здійснення розподілу судового збору не врахував положення частини першої статті 130 ГПК України, частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з чим дійшов передчасних висновків щодо стягнення з відповідача 50% суми судового збору сплаченої позивачем при поданні позовної заяви.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Наведеною нормою Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, викладено таку правову позицію: "лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 910/1157/24 підкреслив, що у зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях".
Такий висновок щодо застосування приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закон України "Про судовий збір" послідовно підтримується Верховним Судом (постанови від 21.09.2022 у справі № 910/11011/21, від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22).
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача стосовно безпідставного стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача судового збору з посиланням на положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладення судового збору незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір. Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з чим результат вирішення спору відсутній. Відтак з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" наведений припис Господарського процесуального кодексу України застосований бути не може.
Отже, враховуючи, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 закрито провадження у справі, сплачений позивачем судовий збір при поданні позовної заяви відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернений судом першої інстанції позивачу з державного бюджету за його клопотанням ухвалою суду.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 31.10.2023 №309/23, ордер на надання правової допомоги Серія АІ №1745753 від 23.09.2024, додаткову угоду №1 від 23.09.2024 до договору про надання правової допомоги від 31.10.2023 №309/23, детальний опис робіт від 24.09.2024, рахунок на оплату №240924-1 від 24.09.2024, акт наданих послуг №300924-3 від 24.09.2024 та платіжну інструкцію №718 про оплату послуг у сумі 20 000, 00 грн.
Апеляційним судом встановлено, що 31.10.2023 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Радник" (Адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №309/23 (далі за текстом - Договір), за умовами якого Адвокатське об?єднання зобов?язується усіма законними методами та способами надавати правничу (правову) допомогу Клієнту з усіх питань, які виникають під час провадження ним господарської (статутної) діяльності, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, в тому числі в усіх справах, які пов?язані чи можуть бути пов?язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (далі - Послуги), а Клієнт зобов?язується оплатити такі послуги.
Згідно з пунктом 4.1 Договору за надання правової (правничої) допомоги вартість послуг за цим договором залежить від виду та обсягу наданих послуг, виходячи із замовлень клієнта, і визначається сторонами в рахунках або в додаткових угодах до договору. Загальна ціна договору - це сума всіх сплачених Клієнтом рахунків.
Оплата Послуг здійснюється Клієнтом в безготівковому порядку в гривні на поточний рахунок Адвокатського об?єднання в розмірі 100% від суми, передбаченої п. 4.1 цього Договору, протягом трьох банківських днів з дати виставлення рахунку або підписання Додаткової угоди до Договору (якщо Додатковою угодою не передбачено інші строки оплати (пункт 4.3 Договору).
Відповідно до пункту 4.5 Договору виконання адвокатським об?єднанням своїх зобов?язань за договором оформляється актом наданих послуг, який підписується клієнтом протягом п?яти днів з моменту його отримання. Якщо Клієнт у встановлений термін відмовиться підписати Акт наданих послуг, але в межах цього терміну не заявить до адвокатського об?єднання будь-яких претензій щодо обсягу та якості наданих послуг, вважається, що адвокатське об?єднання виконало свої зобов?язання за цим Договором належним чином та у повному обсязі.
Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
23.09.2024 між Адвокатським об'єднанням та позивачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно з пунктом 1 якої, у відповідності до п. 4.1 Договору Сторони визначили, що вартість послуг за договором у справі за позовом клієнта до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 253 191,78 грн складає 20 000, 00 грн.
Згідно з детальним описом робіт від 24.09.2024 адвокатом виконано: вивчення наданої клієнтом документації, узагальнення та аналіз судової практики, підготовка та складання позовної заяви до суду першої інстанції, подання позову.
24.09.2024 між сторонами складено та підписано акт наданих послуг №300924-3, відповідно до якого Адвокатським об'єднанням надано, а Клієнтом отримано правничу допомогу у справі за позовом клієнта до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 253 191,78 грн.
Загальна вартість наданих послуг за цим актом складає 20 000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квіта»» сплатило адвокатському об'єднанню 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №718 від 25.09.2024.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
Згідно з частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
За змістом частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У суді першої інстанції відповідач заперечував щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначаючи про не співмірність, не розумність та невідповідність критеріям реальності заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин 5, 6 статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при зменшенні витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 7 000, 00 грн правильно здійснено оцінку наданим адвокатом послуг та встановлено, що витрати саме у розмірі 7 000, 00 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача, оскільки витрати у розмірі 7 000, 00 грн є співмірними, розумними та відповідають критеріям реальної вартості виконаним адвокатом послуг.
З огляду на те, що помилковість висновку суду першої інстанцій стосується виключно питання розподілу судового збору, сплаченого позивачем, суд апеляційної інстанції вважає, що у цьому випадку є підстави для скасування ухвали суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача суми судового збору. В іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта з посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» підлягає задоволенню частково, на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 підлягає скасуванню в частині розподілу судового збору.
Враховуючи те, що судовий збір за оскарження судового рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат не сплачується, то відповідно судовий збір згідно з приписами статті 129 ГПК України розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 скасувати в частині стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Квінта» судового збору у розмірі 1 898, 94 грн.
3. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №910/12086/24 залишити без змін.
4. Матеріали справи №910/12086/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова