79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" лютого 2025 р. Справа №914/968/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
позивача: Рисовський І.Г.,
відповідача: не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Рисовський» бн від 23.11.2024 (вх. суду № 01-05/3397/24 від 25.11.2024)
на рішення Господарського суду Львівської області від 24.10.2024 (повний текст складено 04.11.2024, суддя Король М.Р.)
у справі № 914/968/24
за позовом: Фермерського господарства «Рисовський», с. Зубра, Львівська обл.
до відповідача: Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області,
с. Солонка, Львівська обл.
про: визнання бездіяльності та поновлення права,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду попередньої інстанції:
Фермерське господарство «Рисовський» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, у якому просило (з врахуванням уточнень):
визнати протиправну бездіяльність Солонківської сільської ради Львівської області по виконанню рішення арбітражного суду Львівської області №3/454 від 11.11.1993р. і рішень ЄС з прав людини по справі «Рисовський проти України», що привело до порушення права фермерського господарства «Рисовський» та поновити порушене право шляхом виконання судових рішень, а саме відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, визнанням недійсними рішення сільської ради щодо розподілу земельної ділянки в межах Державного акту 060378Б, площею 4 га і їх державні реєстрації.
В обґрунтування позову зазначив, що судовими рішеннями у справі № 3/18-38/16 встановлено необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про визнання недійсним рішення Пустомитівської районної ради від 04.12.1998р. № 31 «Про розгляд протесту прокурора району від 25.11.1998 року №1897 «На ухвалу Пустомитівської районної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання від 11травня 1992 року», яким скасовано ухвалу Пустомитівської районної ради народних депутатів від 11.05.1992р. в частині надання ОСОБА_1 в користування 4 га земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Позивач вважає, що доказами бездіяльності відповідача є незавершене виконавче провадження у справі №3/454 та невиконані рішення Європейських судів у справі «Рисовський проти України».
Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.10.2024 у справі № 914/968/24 відмовлено у позові повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позовна вимога про визнання незаконними та недійсними рішень сільської ради щодо поділу земельної ділянки, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, а тому така позовна вимога не є ефективним способом захисту права позивача. Крім того, задоволення позовної вимоги про визнання незаконною та недійсною державної реєстрації земельних ділянок (в результаті поділу), також не призведе до повернення позивачу земельної ділянки в цій справі, а тому така позовна вимога не є ефективним способом захисту прав позивача.
Суд попередньої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде звернення до суду з вимогами про визнання права постійного користування земельною ділянкою або витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (у разі вибуття земельної ділянки із володіння та користування позивача). Водночас позивач у межах справи №914/845/20 звертався з позовом про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою, проте йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Фермерське господарство «Рисовський» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 24.10.2024 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини, що стосуються виконавчого провадження у справі № 3/454/ від 11.11.1993р., та виконавчого провадження у справі №2-162 від 25.93.1995р.
Апелянт вказує, що рішенням від 04.12.98р. Пустомитівська районна Рада скасувала свою попередню ухвалу від 11.05.1992р. поза межами підстав ст.141 ЗК України, вказуючи, що ОСОБА_1 ніколи не працював в місцевому колективному господарстві, відсутній у списках до рішення зборів уповноважених про роздержавлення землі, у списках осіб до наказу ЗХВП «Львівське» яким було надано згоду на створення фермерського господарства. Однак, прийняте міською радою рішення спростовується тим, що Рисовський І.Г. отримав земельну ділянку з земель Державної власності, про що посвідчує Державний акт на право постійного користування.
Скаржник також зазначає, що місцевий господарський суд відмовив в позовних вимогах з таких підстав що у позивача відсутнє право користування земельною ділянкою, площею 4 га, наданою згідно Державного акту ДА, внаслідок визнання незаконним рішення на підставі якого був виданий Державний акт. Апелянт не погоджується з таким висновком, оскільки Державний акт 060378 Б та витяги земельної ділянки не скасовані в судовому порядку з підстав ст.79-1п.13, 141 ЗК України, ст.41 Конституції України а також п.68 рішення ЄС у справі «Рисовський проти України».
Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 справу № 914/968/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Рисовський» бн від 23.11.2024 (вх. суду № 01-05/3397/24 від 25.11.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 24.10.2024 у справі № 914/968/24.
Ухвалою суду від 17.12.2024 призначено розгляд справи № 914/968/24 у судовому засіданні на 28.01.2025.
Судове засідання 28.01.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Якімець Г.Г. у період з 27.01.2025 по 28.01.2025.
Ухвалою суду від 29.01.2025 призначено розгляд справи №914/968/24 на 18.02.2025.
Скаржник у судовому засіданні 18.02.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, надав суду пояснення. Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, явки уповноваженого представника не забезпечив.
Враховуючи те, що в ухвалі про призначення справи до розгляду, суд вказав, що неявка уповноважених представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України та те, що від відповідача не надходило до суду клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважала за можливе розглянути апеляційну скаргу за участі представника, що з'явився.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду таке.
Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Обґрунтовуючи фактичну підставу звернення до суду, позивач посилається на те, що розпорядженням Представника Президента України у Пустомитівському районі від 12.03.1993р. №77, його визнано фермером з 4 га землі, про що виданий Державний акт на право користування землею Б №060378, винесено межі земельної ділянки в натурі та зареєстровано в книзі Державних актів на право постійного користування за №550.
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993р. у справі №3/454 було визнано недійсним рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської Ради народних депутатів від 04.05.1993р. про розподіл ділянки 4 га, яка згідно Державного акту на право користування землею за Б №060378 належить позивачу.
Підстави позовних вимог, наведені позивачем у позовній заяві були предметом неодноразових судових розглядів та щодо них є встановлені певні обставини, зафіксовані у судових рішеннях, які набрали законної сили.
Так, судовими рішеннями у справі №3/18-38/16 встановлено необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про визнання недійсним рішення Пустомитівської районної ради від 04.12.1998р. №31«Про розгляд протесту прокурора району від 25.11.1998 року №1897 «На ухвалу Пустомитівської районної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання від 11 травня 1992 року», яким скасовано ухвалу Пустомитівської районної ради народних депутатів від 11.05.1992р. в частині надання ОСОБА_1 в користування 4 га земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ((постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Звертаючись до суду у цій справі, позивач вказав, що Солонківська сільська рада, не виконуючи рішення Арбітражного суду № 3/434, рішення Європейського суду з прав людини, протиправно прийняла рішення № 4830 від 20.08.2020 про затвердження технічної документації розподілу земельної ділянки, яка належить позивачу і про що посвідчує Державний акт на право постійного користування землею Б № 060378.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
Такий висновок узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023р. у справі №911/665/22, від 26.09.2023р. у справі № 910/2392/22.
Як і задоволення позовної вимоги про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок (в результаті поділу), також не призведе до повернення позивачу земельної ділянки в цій справі, так як не тягне за собою автоматичну державну реєстрацію земельної ділянки за позивачем.
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред'явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
Як правильно вказав суд першої інстанції, виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту у спірних правовідносинах буде звернення до суду з вимогами про визнання права постійного користування земельною ділянкою або витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (у разі вибуття земельної ділянки із володіння та користування позивача).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
Разом з тим, 04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада скасувала рішення Пустомитівської районної ради від 11 травня 1992 року, на підставі якого позивач отримав Державний акт на право користування землею Б №060378, такий акт є недійсним і вказана обставина не потребує додаткового встановлення судом, оскільки зазначене встановлено судовими рішеннями у справі № 914/845/20 (за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Солонківської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання права користування земельною ділянкою), якими відмовлено позивачу у визнанні права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім цього, апеляційний господарський суд критично оцінює доводи скаржника, що законність його користування земельною ділянкою Б №060378 встановлена рішенням Європейського Суду з прав людини, оскільки ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) не вирішував спір стосовно набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою. Розгляд справи у ЄСПЛ відбувався у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду 1994 року та невжиттям необхідних заходів для виконання остаточного рішення суду.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Слід зауважити, що у даній справі, позивачем не доведено суду факту неналежного та несвоєчасного виконання відповідачем обов'язкових дій, причин, умов та обставин, через які дії (бездіяльність) відповідача можуть бути визнані протиправними, а також порушення діями чи бездіяльністю відповідача прав і інтересів позивача та відповідність обраного ним способу захисту своїх прав способам, визначеним у законодавстві.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у цій справі
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 24.10.2024 у справі № 914/968/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції:
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» бн від 23.11.2024 (вх. суду № 01-05/3397/24 від 25.11.2024) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.10.2024 у справі № 914/968/24 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повна постанова складена 28.02.2025.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець