27 лютого 2025 року
м. Рівне
Справа № 568/937/24
Провадження № 22-ц/4815/363/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий-суддя - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,
секретар судового засідання - Хлуд І.П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє
самостійних вимог
на предмет спору - Радивилівський відділ державної реєстрації актів
цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області
Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2024 року (ухвалене у складі судді Троцюк В.О., повний текст рішення складено 18 листопада 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Радивилівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства, -
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Радивилівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства.
Позов обґрунтовував тим, що у нього з відповідачкою ОСОБА_2 народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У свідоцтвах про народження дітей батьком, зі слів матері, вказано ОСОБА_6 .
У зареєстрованому шлюбі вони з відповідачкою не перебувають, однак проживають разом з 2012 року по даний час.
Позивач зазначає, що є біологічним батьком дітей, однак не мав можливості особисто подати заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану про реєстрації батьком дитини.
Вказував, що на час народження старших дітей перебував за кордоном, а коли народився молодший син - перебував на службі в Збройних силах України.
Зазначені обставини відомі відповідачці, а тому не потребують додаткового доказування. Відповідачка відмовляється зареєструвати шлюб з позивачем та уникає врегулювання вказаного спору в добровільному порядку, що змусило його звернутися до суду.
Просив суд:
визнати його батьком малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
внести зміни до актового запису про народження дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (на теперішній час ОСОБА_3 ), актовий запис №15 від 04 липня 2017 року, складений Хотинською сільською радою Радивилівського району Рівненської області, виключивши відомості про батька " ОСОБА_6 ", зазначивши батьком дитини - ОСОБА_1 , уродженця села Трушевичі Самбірського району Львівської області; Матвія, ІНФОРМАЦІЯ_2 (на теперішній час ОСОБА_4 ), актовий запис №2 від 13 січня 2023 року, складений Крупецькою сільською радою Дубенського району Рівненської області, виключивши відомості про батька " ОСОБА_6 ", зазначивши батьком дитини - ОСОБА_1 , уродженця села Трушевичі Самбірського району Львівської області; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на теперішній час ОСОБА_3 ), актовий запис №21 від 30 травня 2024 року, складений Крупецькою сільською радою Лубенського району Рівненської області, виключивши відомості про батька " ОСОБА_6 ", зазначивши батьком дитини - ОСОБА_1 , уродженця села Трушевичі Самбірського району Львівської області.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Радивилівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами вчинення ним будь-яких активний дій стосовно визнання батьківства щодо дітей з часу, коли він дізнався про своє батьківство і до червня 2024 року.
07 січня 2025 року ОСОБА_1 оскаржив рішення в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_2 подала до суду заяву про визнання позовних вимог. Свою позицію відносно позовних вимог висловила під час проведення підготовчого судового засідання де визнала той факт, що він дійсно є біологічним батьком дітей.
Судом першої інстанції не виносилася ухвала про відмову в прийнятті заяви про визнання відповідачкою позову, із змістом вказаної ухвали його ніхто не ознайомлював, а тому в нього не виникало необхідності подавати до суду додаткові докази по справі, в тому числі заявляти клопотання про призначення судово-генетичної експертизи.
З огляду на те, що заява про визнання відповідачкою позову була прийнята судом, як належний та допустимий доказ по справі, і в процесі розгляду справи не виникало ніяких застережень зі сторони суду першої інстанції, то наявні усі підстави для задоволення позовних вимог.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом встановлено, що згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00046748884, № 00046749153, № 00046749267 від 30 серпня 2024 року матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зазначено ОСОБА_2 , а батьком - ОСОБА_6 . Відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері (а.с. 36, 37, 38).
Вищевказана інформація про батьків дітей зазначена і у свідоцтвах про народження дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідоцтво серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , свідоцтво серії НОМЕР_3 (а.с. 8-10).
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (абзац перший частини першої статті 135 СК України).
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства, що зазначено Верховним Судом у постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23).
У справі, що переглядається в апеляційному порядку встановлено, що на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 не надав висновків судово-медичних (молекулярно-генетичних) експертиз та не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про їх призначення.
27 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бернацький П.В. подав до апеляційного суду клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, без мотивування причин не подання такого клопотання до суду першої інстанції.
Частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18) зазначено, що: "відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що: "Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок"
Стороною заявника, у поданому до апеляційного суду клопотанні про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, не наведено поважних причин, що унеможливлювали подання клопотання до суду першої інстанції під час розгляду справи судом, а тому це клопотання не підлягає до задоволення апеляційним судом.
Відповідачка ОСОБА_2 заперечила проти задоволення поданого клопотання, оскільки воно з нею не узгоджувалося.
Жодних доказів на підтвердження обставин, характерних для сімейних відносин: наявності спільного побуту, господарства, піклування про дітей, як у періоди до їх народження так і після їх народження позивачем не надано.
Згідно витягу з реєстру територіальної громади згідно з яким за даними Добромильської територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрований АДРЕСА_1 , в той час як ОСОБА_2 з малолітніми дітьми зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с. 7).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до необхідності врахування судом факту визнання позову відповідачкою.
Відповідно до висновку Верховного Суду, що висловлений ним у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши водночас обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Вказане вище спростовує доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний був довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, зокрема шляхом надання ключового доказу - висновку експертизи з питання походження дітей, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відмова у позові про визнання батьківства не свідчить про відмову у вирішенні в судовому порядку відповідного питання, оскільки ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства у визначеному законом порядку чи з відповідним, належно оформленим позовом.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2025 року.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.