Справа № 526/1649/24 Номер провадження 22-ц/814/590/25Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
27 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
Суддів: Кузнєцової О.Ю., Пилипчук Л.І.
при секретарі Філоненко О.В.
за участю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кожаріна С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2024 року, ухваленого у складі головуючого судді Киричка С.А., повний текст судового рішення виготовлено 04.10.2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заяць Ніна Миколаївна про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини, що залишилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 баби ОСОБА_3 як спадкоємцю першої черги за правом представлення. В обґрунтування позову зазначав, що пропустив строк звернення з заявою про прийняття спадщини після померлої, оскільки в січні 2024 року планував до закінчення шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини звернутися до нотаріуса, але захворів та перебував на лікуванні.
У квітні 2024 року на його адресу надійшло повідомлення приватного нотаріуса про те, що після смерті ОСОБА_3 відкрита спадкова справа та роз'яснено положення ст..1266 ЦК України щодо спадкування за правом представлення, а також право звернення до суду щодо продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Окрім того зазначив, що відповідач ОСОБА_1 не погоджується на включення його до кола осіб, які мають право на спадкування, так як вона здійснювала догляд за матір'ю ОСОБА_3 та виключно вона заслуговує на спадщину.
У зв'язку з цим вважає, що пропустив строк звернення до нотаріальної контори із незалежних від нього обставин, тобто з поважної причини і його необхідно продовжити на два місяці.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Ніна Миколаївна про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задоволено.
Визначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 баби ОСОБА_3 терміном у два місяці.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що причини, вказані ОСОБА_2 , є об'єктивними та поважними.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_2 не навів реальних перешкод та труднощів які б могли завадити йому звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Не вчинення позивачем вчасно усіх дій, що передбачені чинним законодавством щодо прийняття спадщини, не може свідчити про поважність причин, які підлягають захисту і відновлення в судовому порядку, адже ці дії залежали виключно від волі самого ОСОБА_2 , а не від обставин, які від нього не залежали.
Вказує, що позивачу було достеменно відомо як про смерть спадкодавця - ОСОБА_3 , так і положення ч. 1 ст. 1266 ЦК України про те, що він як онук, батько якого (син спадкодавця ОСОБА_3 ) помер раніше неї, набуває право на спадкування за законом в першу чергу замість свого покійного батька.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кожаріна С.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис 17.07.2023 року № 50, та підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 10.04.2024 року.
ОСОБА_2 є онуком померлої ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження та копією свідоцтва про народження його батька ОСОБА_4 .
Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Петрівсько-Роменської сільської ради від 26.04.2024 № 105 ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_1 одна, на день смерті інші зареєстровані відсутні.
Згідно Виписки з амбулаторної карти ОСОБА_2 перебував на лікуванні в період з 06.01.2024 по 18.01.2024 року в денному стаціонарі Сергіївської АЗПСМ.
Заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 подала донька спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_2 .
Приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заєць Н.М. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з пропуском шестимісячного терміну для прийняття спадщини.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що причини, вказані ОСОБА_2 , є об'єктивними та поважними, а саме суд врахував той факт, що останній в період з 06.01.2024 по 18.01.2024 перебував в денному стаціонарі Сергіївської АЗПСМ.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду помилковим виходячи з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Нормами статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1269, частина перша статті 1270 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; гостре раптове захворювання спадкоємця, велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Водночас, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
(постанови Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19 (провадження № 61-2162св20); від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22).
Як встановлено судом першої інстанції 17 листопада 2023 року приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М. відкрита спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .
Заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 подала донька спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 мешканка АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 повідомила нотаріуса, що крім неї спадкоємцями за правом представлення відповідно до ст.. 1266 ЦК України, є онуки спадкодавця ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , так як син спадкодавця ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заяв про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріуса не подавали.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що пропущений заявником строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним. Також суд вказав, що після повідомлення нотаріуса про відкриття спадщини та необхідність звернення до суду з позовною заявою про поновлення строку для подачі заяви ОСОБА_2 звернувся з відповідним позовом до суду.
Однак, з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес.
Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).
У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
До такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.
Правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, зокрема пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
При цьому не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як: юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини; необізнаність особи про наявність спадкового майна; похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю); невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування у депресії у зв'язку зі смертю спадкодавця.
Водночас, якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 був обізнаний про смерть спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте, у визначений законом шестимісячний строк не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Поважні причини пропуску вказаного строку позивач вказував, як постійну зайнятість на роботі, жахливі події, пов'язані з війною та військовим станом та те, що на початку січня 2024 року у нього погіршився стан здоров'я і він був вимушений перебувати з 06.01.2024 по 18.01.2024 на лікуванні.
Однак, наведені причини не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини. Суд першої інстанції визначаючи позивачу додатковий строк для прийняття спадщини наведених правових норм та практики Верховного Суду не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Враховуючи, що у позивача як спадкоємця перешкод для подання заяви про прийняття спадщини не було та останній не скористався правом на прийняття спадщини у встановлений законом строк, тому відсутні правові підстави для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Окрім того з огляду на те, що до нотаріуса позивач взагалі не звертався, а до суду звернувся лише в травні 2024 року апеляційний суд вважає, що пропуск строку на прийняття спадщини в даному випадку не є незначним, що давало б право суду встановлювати додатковий строк на подачу заяви про прийняття спадщини.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу з врахуванням наданих доказів, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Звертаючись до суду першої інстанції з відзивом на позовну заяву ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 - адвокат Кожарін С.В. надав суду договір про надання правничої допомоги № 17 від 27 травня 2024 року; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу до Договору про надання правничої допомоги № 17 від 27 травня 2024 року; акт приймання -передачі виконаних робіт від 03 червня 2024 року при наданні професійної правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 17 від 27 травня 2024 року; копію квитанції адвоката № 4 від 03 червня 2024 року на суму 4 000 грн.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2081; копію посвідчення № 2081.
Також було надано: Ордер на надання правничої допомоги Лапенко Л.О. Гадяцькому районному суду Полтавської області серії ВІ № 1237882; договір № 28 про надання професійної правничої допомоги від 19 серпня 2024; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу до договору про надання правничої допомоги № 28 від 19 серпня 2024 року за участь адвоката в судовому засіданні 19 серпня 2024 року; Акт приймання-передачі виконаних робіт при наданні професійної правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 28 від 19 серпня 2024 року та копію квитанції № 32 від 19 серпня 2024 року на суму 3000 грн.;
Розрахунок витрат на професійну правничу допомогу до договору про надання правничої допомоги № 28 від 19 серпня 2024 року за участь адвоката в судовому засіданні 01 жовтня 2024 року; Акт приймання-передачі виконаних робіт при наданні професійної правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 27 від 19 серпня 2024 року та копію квитанції № 44 від 01 жовтня 2024 року на суму 3000 грн.
До апеляційної скарги долучено договір № 43 про надання професійної правничої допомоги від 09 жовтня 2024 року; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу до Договору № 43 про надання правничої допомоги від 09 жовтня 2024 року; акт приймання-передачі виконаних робіт від 14 жовтня 2024 року при наданні професійної правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 43 про надання правничої допомоги від 09 жовтня 2024 року; копію квитанції адвоката № 47 від 14 жовтня 2024 року на суму 4 000 грн.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2081 та копію посвідчення № 2081.
За результатами розгляду апеляційної скарги в частині відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач Моргун Є.В. до місцевого суду та до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зменшення суми витрат професійної правничої допомоги не звертався.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.
Отже, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених в звітах про надання правової допомоги, беручи до уваги засади розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 10000,00 грн судових витрат на правничу допомогу надану в суді першої інстанції та 4000,00 грн судових витрат на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції, а всього 14 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладені висновки, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат у частині судового збору
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню то слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у частині сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 01 жовтня 2024 року -скасувати. Ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Заяць Ніна Миколаївна про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 14 000 грн та судовий збір за апеляційне оскарження судового рішення в розмірі 1816,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року.
Головуючий суддя О.О. Панченко
Судді О.Ю.Кузнєцова
Л.І. Пилипчук