Справа № 554/2378/23 Номер провадження 22-ц/814/744/25Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
18 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Кузнєцової О.Ю, Одринської Т.В.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року (повний текст рішення складено 17 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
У позовній заяві просив суд:
стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на відшкодування матеріальної шкоди спричиненої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокурати та суду в розмірі еквівалентному 21500 доларів США, що підлягає сплаті у національній валюті України гривні за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення - в сумі 885716,15 грн;
стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства. прокуратури та суду у розмірі 3270000 (три мільйони двісті сімдесят тисяч) грн;
стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 40000 (сорок тисяч) грн на відшкодування судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог, зокрема, посилається на те, що згідно Розпорядження Голови Жовтневої районної в місті Дніпропетровську ради від 20 жовтня 2008 року № 47-ОС позивача прийнято на посаду Спеціаліста 1 категорії юридичного відділу, а 20 серпня 2010 року на нього покладені обов'язки завідуючого юридичним відділом і секретаря адміністративної комісії виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради.
18 лютого 2011 року ОСОБА_1 затримано працівниками міліції та слідчим Прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська безпосередньо на робочому місці, під час робочого дня, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, а в травні 2011 року пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України та справу передано до суду з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором.
Під час провадження у вказаній кримінальній справі позивач заявив про вчинення у відношенні нього численних злочинів працівниками правоохоронних органів.
Також, у відносно ОСОБА_1 03 листопада 2011 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України.
Вище вказане рішення позивачем було оскаржено, а постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2011 року скаргу ОСОБА_1 на постанову про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України задоволено, постанову скасовано.
Згодом, ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання протиправними дії та бездіяльності, визнання права порушеним та стягнення завданої матеріальної, моральної шкоди та шкоди діловій репутації та зобов'язання вчинити певні дії (Справа № 412/1587/2012).
03 квітня 2012 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , а внаслідок апеляційного перегляду вказаного рішення суду першої інстанції, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2012 року стягнуто з держави на користь позивача грошову компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 6500 грн та компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 12130 грн.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2012 року залишено без зміни, внаслідок касаційного перегляду.
Обвинувальним вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2012 року по справі № 412/23/2012, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в сумі 12750 грн з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій строком на три роки.
На вище вказаний вирок було подано апеляційну, а згодом і касаційну скарги.
В подальшому, 18 березня 2020 року Прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, на виконання ухвали слідчого судді про визначення строку на закінчення досудового розслідування кримінального провадження у відносно ОСОБА_1 , було винесено постанову про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отримати, тобто за реабілітуючих позивача обставин.
Вказане процесуальне рішення набрало законної сили.
Отже, позивач перебував під слідством та судом з 18 лютого 2011 року по 18 березня 2020 року включно.
Загальний строк перебування під слідством та судом позивача становить 9 років та один календарний місяць, тобто - 109 місяців.
Кримінально справа за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України неодноразово переглядалися судами різних інстанцій.
За весь період кримінального переслідування ОСОБА_1 неодноразово набував статусу засудженого.
За час перебування під слідством та судом позивач зазнав моральної шкоди, шкоди діловій репутації, щопризвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначає, що ним сплачено на правову допомогу, за час перебування під слідством та судом, захиснику - адвокату Обзному А.В. кошти в загальній сумі, що еквівалентна 21500 доларів США.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь громадянина України ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди спричиненої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в розмірі еквівалентному 21500 доларів США, що підлягає сплаті у національній валюті України гривні за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення - в сумі 885716,15 грн.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь громадянина України ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у розмірі 3270000 грн.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь громадянина України ОСОБА_1 40000 грн на відшкодування судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року не погодилися відповідачі: Державна казначейська служби України та Дніпропетровської обласної прокуратури оскарживши його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура прохала суд змінити рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року у справі №554/2378/23 в частині суми стягнення моральної шкоди відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року у справі №554/2378/23 в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі еквівалентному 21500 доларів США та прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
В той же час, в апеляційній скарзі Державна казначейська служби України просить суд ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України в повному обсязі.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратура
На думку апелянта, оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач зауважує, що суд першої інстанції помилково не врахував положення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» оскільки позивачем не надано доказів щодо спричинення йому моральної шкоди, саме в розмірі 3270000 грн.
Зазначає, що витрати стягнені на правничу допомогу у кримінальному провадженні не відповідають критеріям розумності та реальності у конкретних обставинах справи та її складності.
Узагальнені доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України
На думку апелянта, оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що судом безпідставно стягнуто кошти саме з Казначейства, оскільки кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Вказує, що у спорах про стягнення коштів з держави необхідності визнавати Казначейство відповідачем немає, відповідно, у позові необхідно відмовити, оскільки він пред'явлений до неналежного відповідача.
Також вказує, що суд першої інстанції допустив помилку про проведенні розрахунку моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Зазначає, що витрати на правничу допомогу понесені у кримінальному провадження відшкодовуються, в порядку кримінального судочинства.
Крім того, стверджує, що витрати на правничу допомогу, які були стягнуті на користь позивача, за розгляд позову про відшкодування шкоди, документально не підтверджені та значно завищені, а також повинні бути розподілені між сторонами, через неправомірнім дії яких виник спір.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Дніпропетровської обласної прокуратури позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а в задоволенні апеляційних скарг відмовити за недоведеністю.
Зазначає, що судом першої інстанції правильно проведено розрахунок маральної шкоди, оскільки законодавчо не передбачено стягнення моральної шкоди, саме в мінімальному розмірі.
Також вказує, що матеріальні витрати, а саме, витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні та витрати на правничу допомогу у цивільній справі, відповідають критеріям розумності та справедливості, а також документально підтверджені.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
В судовому засідання в режимі відеоконференції представник Дніпропетровської обласної прокуратури Задорожня Д.Є. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Державної казначейської служби апеляційну скаргу підтримала та просила скасовувати рішення суду першої інстанції, а в задоволенні позову відмовити.
Представник ГУНП в Дніпропетровській області в режимі відеоконференції просила скасувати судове рішення.
ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти задоволення апеляційних скарг.
Інші учасники процесу були належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляд у справі в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Із матеріалів справи вбачається, що згідно Розпорядження Голови Жовтневої районної в місті Дніпропетровську ради від 20 жовтня 2008р. № 47-ОС ОСОБА_1 прийнято на посаду Спеціаліста 1 категорії юридичного відділу, а згідно Розпорядження Голови Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради від 29 жовтня 2010 року № 82-ОС позивач переведений на посаду Головного спеціаліста юридичного відділу виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради.
В подальшому, відповідно до Розпорядження Голови Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради № 273-К від 25 листопада 2010 року та рішенням виконавчого комітету ради № 337 від 20 серпня 2010 року, на ОСОБА_1 покладені обов'язки завідуючого юридичним відділом і секретаря адміністративної комісії виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради.
18 лютого 2011 року ОСОБА_1 затримано працівниками міліції та слідчим Прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська безпосередньо на робочому місці, під час робочого дня, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, а в травні 2011 року пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 368 КК України та справу передано до суду з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором.
Згідно довідки по кримінальному провадженню № 12017040650001915 від 30 травня 2017 року за частиною першою статті 368 КК України (т. 1 а.с. 232-234) вбачається, що до Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області надійшли матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_1 , який 17 лютого 2011 року займаючи посаду завідуючого юридичним відділом і секретаря адміністративної комісії виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради знаходячись в своєму службовому кабінеті № 22 отримав неправомірну вигоду, а 26 квітня 2011 року слідчим прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська складено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 63119022, який затверджено прокурором та направлено до суду.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України та призначене покарання у виді штрафу в дохід держави в сумі 12750 грн з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядних функцій строком на три роки (т. 1 а.с. 26-40).
З вище вказаного вироку вбачається, що під час розслідування у вказаній кримінальній справі та у суді першої інстанції позивач заявив про вчинення у відносно нього численних злочинів працівниками правоохоронних органів, зокрема слідчими прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська (т. 1 а.с. 34).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без змін (т. 1 а.с.41-48).
Ухвалою Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 листопада 2012 року було скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, а справу направлено на новий апеляційний розгляд (т. 1 а.с. 49-55), за наслідками якого обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 56-60).
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2013 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчинені злочину передбаченому частиною першою статті 368 КК України направлено прокурору Жовтневого району м. Дніпропетровська для організації додаткового розслідування, запобіжний захід залишено попередній - підписка про невиїзд (т. 1 а.с.61-64).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2013 року постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд, в той же суд зі стадії попереднього розгляду (т. 1 а.с. 65-70).
Так, постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року справу відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діянні складу злочину, через декриміналізацію діяння, яке йому інкримінується, запобіжний захід скасовано (т. 1 а.с. 71-75), а ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2013 року вище вказано постанову скасовано, а справу направлено, вчергове, на новий судовий розгляд (т. 1 а.с. 76-79).
В подальшому, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу, в розмірі 12750 грн, звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, запобіжний захід скасовано (т. 1 а.с. 82-92), ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2014 року, вказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд (т. 1 а.с. 93-99).
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 березня 2017 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, повернуто до прокурору Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області для організації проведення додаткового розслідування, у зв'язку з неповнотою та неправильністю досудового слідства (т. 1 а.с. 100-102).
Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 18 березня 2020 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , у кримінальному провадженні № 12017040650001915 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отримати (т. 1 а.с. 117-118).
Відповідно до повідомлення старшого слідчого прокуратури міста Дніпропетровська від 14 березня 2013 року (т. 1 а.с. 127) проводилося досудове розслідування за заявами ОСОБА_1 на дії слідчого прокуратури Жовтневого району міста Дніпропетровська та оперуповноваженого СДСБЕЗ Жовтневого РВ ДМУ ГУ МВС України за попередньою кваліфікацією за частиною першою статті 365 КК України, частиною другою статті 372 КК України, частиною другою статті 367 КК України, частиною першою статті 374 КК України та частиною першою статті 366 КК України, яке постановою старшого слідчого прокуратури м. Дніпропетровська від 16 травня 2013 року закрито (т. 1 а.с. 131-141), вказана постанова була оскаржена до суду першої, а згодом, апеляційної інстанції та набрала чинності 29 липня 2013 року (т. 1 а.с. 144-148).
Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , за час перебування під слідством та судом, поніс витрати на правову допомогу захиснику - адвокату Обозному А.В. у загальній сумі 21500 доларів США.
Позиція апеляційного суду
Щодо визначення розміру моральної шкоди
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції послався на той факт, що провадження у справі про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 закрито у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, відповідно, доведеним вважав факт наявності завданої позивачу шкоди, незаконним рішенням заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та прийняттям незаконних рішень заподіювачем, що, відповідно, є підставою для відшкодування моральної шкоди.
З даним висновком погоджується і суд апеляційної інстанції, а доводи апеляційних скарг з приводу розміру моральної шкоди та періоду, за який вона повинна бути відшкодована суд апеляційної інстанції відкидає, як необґрунтовані.
Так, згідно матеріалів справи ОСОБА_1 обвинувачувався органом досудового розслідування у вчинені злочину, передбаченого частиною першої статті 368 КК України, за фактом отримання неправомірної вигоди саме 18 лютого 2011 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме 18 лютого 2011 року працівники міліції та слідчим Прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська безпосередньо на робочому місці, під час робочого дня, з ОСОБА_1 було проведено ряд слідчих дій, як з підозрюваним у вчиненні злочину передбаченого частиною першою статті 368 КК України - відповідно, з цього часу він був затриманий безпосередньо після вчинення злочину, а той факт, що кримінальну справу було порушено 21 лютого 2011 року суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки саме це було однією з підстав скасування ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2012 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, що строк обрахунку моральної шкоди пов'язаний з 20 квітня 2011 року, а саме, з винесенням постанови про притягнення ОСОБА_1 в якості підозрюваного, оскільки відповідно до довідки по кримінальному провадженні № 12017040650001915 від 30 травня 2017 року за частиною першою статті 368 КК України не вбачається, що дане процесуальне рішення було прийнято саме цього дня, натомість з ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2020 року ( т. 1 а.с. 105-116) встановлено, що момент затримання ОСОБА_1 відбувся о 13:30 год 18 лютого 2011 року.
Відповідно період, за який повинна бути обрахована моральна шкода починається саме 18 лютого 2011 року, оскільки пунктом 1 частини першої статті 43-1 КПК України (в редакції 1960 року) вказано, що підозрюваним визначається особа, затриману по підозрі у вчиненні злочину і саме з отримання спеціального статусу - підозрюваний, починається кримінальне переслідування позивача.
Твердження апелянтів, що розмір моральної шкоди повинен бути розрахованим саме з розміру 6700 грн, як передбачає Закон № 266/94-ВР не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Статтею 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
За обставин цієї справи, судом встановлено, що внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства, прокуратури і суду позивач незаконно перебував під слідством 109 місяців.
Як вже зазначалося, протиправність притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності встановлена постановою про закриття кримінального провадження від 18 березня 2020 року у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отримати, тобто за реабілітуючих позивача обставин.
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 18 лютого 2011 року по 18 березня 2020 року включно, за цей час він передував у статусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого.
Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, погіршення можливостей позивача у реалізації своїх звичок і бажань, інші негативні наслідки морального характеру, зваживши на обставини справи, врахувавши визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 3270000 грн для відшкодування моральної шкоди, оскільки її розмір визначив з урахуванням встановлених у справі обставин.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 554/654/22 (провадження № 61-18732св23) та у постанові від 19 грудня 2024 року у справі № 727/928/24 (провадження 61-9888св24).
Узагальнюючи наведене апеляційний суд констатує, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, вимог розумності та справедливості, є достатнім і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, колегія суддів відхиляє аргументи апеляційних скарг про те, що суд дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову та стягнення на користь позивача моральної шкоди, що перевищує установлений законодавством мінімальний розмір.
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду кримінальної справи і кримінального провадження
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційних скарг, щодо неправильного визначення розміру матеріальної шкоди (витрат понесених на правничу допомогу у кримінальному провадженні) та порядку її відшкодування з огляду на нижче наведене.
Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті третій Закону № 266/94-ВР.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку, застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті третьої Закону № 266/94-ВР відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що адвокат Обозний А.В. відповідно до договору від 10 червня 2011 року надавав правову допомогу ОСОБА_1 , що підтверджується договором про надання правової допомоги (т. 1 а.с. 25), та копіями процесуальних рішень прийнятих в період з 2011 по 2020 роки, тобто 8 років 9 місяців 7 днів, матеріали справи містять перелік послуг, які були надані ОСОБА_1 під час кримінального переслідування, також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в копіях рішень, які були надані позивачем встановлено, що адвокат Обозний А.В. приймав участь в судових засіданнях де заявляв клопотання, заперечення подавав докази, тощо.
Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу сум, сплачених ним у зв'язку з наданням правової допомоги, оскільки сукупність наявних у матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатами професійної правничої допомоги під час розгляду кримінального провадження і судового розгляду кримінальної справи.
З огляду на вище вказане, твердження апеляційної скарги Державної казначейської служба України, що витрати на правничу надану у кримінальному провадження повинні бути відшкодовані в порядку кримінального судочинства, в даному випадку, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Враховуючи наведені обставини колегія суддів погоджується, також, із розміром витрати на правничу допомогу, яка була сплачена ОСОБА_1 за час кримінального переслідування, а доводи апеляційних скарг, у цій частині, не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу при розгляді даної цивільної справи
Доводи апеляційної скарги про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу не підтверджені належним чином, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема наданим договором про надання правової допомоги (про захист) відповідно до статті 59 Конституції України укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ільїним А.М., в якому визначено фіксований гонорар адвоката, яка узгоджується із заявленим розрахунком судових витрат (т. 1 а.с. 148-149), відповідно до довідки про отримання грошових коштів від 05 січня 2023 року за вище вказаним договором було проведено оплату (т. 1 а.с. 156).
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша та третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина третя статті 2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
За встановлених обставин у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 32 січня 2019 року у справі № 802/1335/17-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом позивача заявника послуг під час розгляду справи в суді та їх характер, а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу понесені ОСОБА_1 в розмірі 40000 грн, та задоволені судом першої інстанції, не підлягають зменшенню.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України, що у відшкодуванні витрат та правничу допомоги за розгляд цивільної справи ОСОБА_1 потрібно відмовити, оскільки ці витрати повинні бути відшкодовані з винних осіб, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, так як було встановлено, що позов було подано в порядку відшкодування шкоди громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду тобто держаними органами і компенсуються вони з Державного бюджету України.
Щодо порядку відшкодування шкоди
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами скарги Державної казначейської служби України, що відшкодування такої шкоди здійснюється з Державного бюджету України згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, тому суд не має визначати такий порядок, зокрема, шляхом зазначення в резолютивній частині рішення про списання коштів з єдиного казначейського рахунка.
Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Органи казначейської служби при виконання судових рішень про стягнення коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду, здійснюють безспірне списання суми коштів, яка зазначена у виконавчому документі і не мають повноважень змінювати суму стягнення, самостійно утримувати податки та збори, оскільки законодавством України не покладено на органи казначейської служби функції податковою агента фізичної особи при виконанні судових рішень. Тому у таких справах податкові зобов'язання, які виникають у зв'язку з ухваленням судових рішень про стягнення коштів, не впливають на порядок їх виконання і не визначаються судом.
Суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку з подальшим утриманням податків та обов'язкових платежів.
Такий висновок, щодо визначення порядку стягнення коштів, відповідає правовій позиції Верховного Суду, який вказаний у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 661/285/20.
Тому, резолютивну частині рішення суду першої інстанції слід змінити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин апеляційній скарги підлягають частковому задоволенні, а саме: рішення суду першої інстанції слід змінити виклавши її в нижче наведеній редакції.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на відшкодування матеріальної шкоди спричиненої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в розмірі еквівалентному 21500 доларів США, що підлягає сплаті у національній валюті України гривні за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення - в сумі 885716,15 ( вісімсот вісімдесят п'ять тисяч г сімсот шістнадцять) гривень 15 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у розмірі 3270000 (три мільйони двісті сімдесят тисяч) гривень.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 40000 (сорок тисяч) гривень на відшкодування судових витрат.
Враховуючи, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку в частині грошових сум, які підлягають стягненню на користь позивача, у іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції змінює лише резолютивну частину рішення суду, викладаючи її в новій редакції, але не змінює розмір стягнутих коштів, підстави для нового розподілу судових витрати та витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Дніпропетровської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Резолютивну частину рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду - змінити, виклавши в наступній редакції.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на відшкодування матеріальної шкоди спричиненої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в розмірі еквівалентному 21500 доларів США, що підлягає сплаті у національній валюті України гривні за офіційним курсом НБУ на день винесення рішення - в сумі 885716,15 ( вісімсот вісімдесят п'ять тисяч г сімсот шістнадцять) гривень 15 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), на відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у розмірі 3270000 (три мільйони двісті сімдесят тисяч) гривень.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 40000 (сорок тисяч) гривень на відшкодування судових витрат.
В іншій оскарженій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді О.Ю. Кузнєцова
Т.В. Одринська