Житомирський апеляційний суд
Справа №279/2768/24 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.
Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М.
27 лютого 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/2768/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Крейдіна Сергія Олександровича на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шульга О.М. у місті Коростені,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти в сумі 15 000 доларів США, що еквівалентно 595 050 грн, 3% річних в розмірі 375 доларів США, що еквівалентно 14 876,25 грн, а всього на загальну суму 639 678,75 грн.
Позов мотивував тим, що він надав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, про що ОСОБА_2 була написана власноручна розписка від 01 вересня 2019 року. Кінцева дата погашення заборгованості - до 01 листопада 2021 року. Взяті на себе зобов'язання відповідач у встановлений строк не виконав та станом на день звернення із позовом до суду не виконує взагалі.
Він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з проханням про повернення суми боргу в повному обсязі, однак відповідач обіцяв його повернути, але зобов'язання не виконує до цього часу, тому він був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 серпня 2024 року позов задоволено повністю.
У поданій апеляційній скарзі, представник відповідача - адвокат Крейдін С.О. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказує, що ОСОБА_2 25 лютого 2022 року був призваний на військову службу в Збройні сили України, військова частина НОМЕР_1 , де проходить службу по даний час. Тому, йому взагалі не було відомо, що розглядається дана справа у суді, також ніяких документів по справі він не отримував, а тому був позбавлений можливості скористатись правовою допомогою, подати відзив, заперечення, тощо.
Крім того, враховуючи, що відповідач перебуває на службі у Збройних Силах України, провадження по справі має бути зупиненим до закінчення воєнного стану.
Тому представник вважає, що при ухваленні рішення були порушені всі права, які має відповідач відповідно до Конституції України, вимог ЦПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідно оскаржуване рішення є незаконним і підлягає скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні і надав пояснення, які відповідають змісту його позовних вимог.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що зобов'язання за договором позики відповідачем належним чином у визначений строк не виконано, кошти за розпискою не повернуто. Правильність нарахування вказаної суми ОСОБА_2 не спростована, як не спростовано факт укладання договору позики, дійсність його умов та передача коштів.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено, що 01 вересня 2019 року ОСОБА_2 написав розписку про отримання в борг від ОСОБА_1 15 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 01 листопада 2021 року (а.с.3).
Доказів повернення позики матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦПК ).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник згідно статті 1049 ЦК України зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку встановлені договором.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2021 року (справа №754/6016/19) дійшов висновку про те, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За приписами статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові.
У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.
У цьому разі настає прострочення кредитора.
Згідно частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього ж Кодексу.
При цьому, згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, і в разі його порушення повинен сплатити суму боргу на вимогу кредитора.
Крім того, згідно частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем долучено до позовної заяви розрахунок нарахування 3% річних від отриманої суми позики, який відповідачем не спростований.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача наявні підстави також вимагати від відповідача сплатити 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року (справа №373/2054/16-ц) зазначила, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Суд правомірно врахував зазначені висновки при ухваленні рішення.
Згідно з частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надана позивачем розписка підтверджує той факт, що сторони досягли згоди, щодо всіх істотних умов договору позики та що цей договір між ними було укладено.
Однак доказів того, що відповідач виконав взяті на себе зобов'язання та повернув позивачу кошти в обумовлені строки в повному обсязі, відсутні.
Зазначене підтверджується і тим, що оригінал розписки відповідача знаходиться у позивача, яка була надана ним до суду.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд даної справи у суді першої інстанції є неприйнятними, оскільки у матеріалах справи знаходиться рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви із додатками) ОСОБА_2 із відміткою про вручення «особисто» 25 червня 2024 року (а.с. 16). Клопотань від відповідача про відкладення судового розгляду матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Згідно положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 січня 2025 року було відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення апеляційною інстанцією судового рішення за наслідками перегляду справи.
Приймаючи до уваги те, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Крейдіна С.О.колегією суддів залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із відповідача підлягає стягненню у дохід держави судовий збір у розмірі 8925,75 грн.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Крейдіна Сергія Олександровича залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 серпня 2024 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 8925,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 28 лютого 2025 року.