Житомирський апеляційний суд
Справа №275/827/24 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В.
Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.
27 лютого 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Талько О.Б.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №275/827/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Миколайчука П.В. в селищі Брусилів Житомирської області,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з дня подання позову та до досягнення дітьми повноліття.
В обґрунтування позову зазначав, що він з ОСОБА_2 проживали разом без реєстрації шлюбу. Вказує, що під час спільного проживання у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що життя з ОСОБА_2 не склалося, вони не зійшлися характерами. Стверджує, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні засоби та алкоголь, жорстоко поводиться з дітьми, внаслідок чого вони розійшлися та стали проживати окремо. Звертає увагу на те, що відповідач не навідує дітей, не цікавиться їх життям та розвитком, а також не надає матеріальної допомоги на їх утримання. Крім того, зазначає, що ОСОБА_2 веде розгульний спосіб життя, ніде не працює і не хоче працювати, не хоче проводити час з дітьми, тобто самоусунулася від виховання дітей, не спілкується з ними, не цікавиться їх здоров'ям, фізичним, духовним та моральним розвитком, тобто батьківських обов'язків не виконує належним чином. Вважає, що існують підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своїх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Додатковим рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 03 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09.07.2024 і до досягнення старшою дитиною повноліття, а саме - до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у виді судового збору в сумі 1211,20 грн. Допущено негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності та змагальності судового процесу, прийняв рішення на припущеннях та став на захист відповідача, порушивши при цьому права неповнолітніх дітей. Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив докази у справі, не взяв до уваги визнання позову відповідачем, покази дитини ОСОБА_3 та висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 відсутня за місцем реєстрації в смт. Брусилів, що у свою чергу доводить відсутність піклування над неповнолітніми дітьми. Зазначає, що умисний характер бездіяльності відповідача підтверджує те, що відповідач не бажала приймати участь як в засіданні органу опіки та піклування де вирішувалося питання щодо висновку про позбавлення батьківських прав, так і не бажала приймати участь в судових засіданнях, не заперечувала проти позовних вимог, а навпаки визнала позов. Вказує, що визнання позову відповідачем суд першої інстанції трактував як такий, що суперечить вимогам ст. 155 СК України, однак вважає, що зазначений факт в сукупності з іншими доказами свідчить про свідомі дії відповідача, яка не бажає приймати участі у вихованні дітей. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції критично оцінив його покази та покази дитини ОСОБА_3 . Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (повторно) серії НОМЕР_1 від 15.05.2024 та серії НОМЕР_2 від 15.05.2024.
Згідно довідки Відділу ЦНАП Брусилівської ради Житомирського району Житомирської області №1803 від 17.05.2024 та витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та його діти зареєстровані в АДРЕСА_1 та його сім'я складається із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син).
Згідно характеристики та довідки від 20.06.2024 виданих ФОП « ОСОБА_5 » ОСОБА_1 працює на посаді різноробочого та має позитивні характеристики, його заробітна плата становить 15 000 грн на місяць.
Згідно договору дарування від 16.12.2019 ОСОБА_1 передано у власність житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.12.2019 №193452304, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 16.05.2024 №2024/005264396 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно постанови Брусилівського районного суду Житомирської області від 09.08.2024, справа №275/875/24, ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 вчинила відносно колишнього співмешканця ОСОБА_1 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, а саме ображала його словами нецензурної лайки, чим могла завдати психологічної шкоди здоров'ю останнього.
Відповідно до характеристики депутата Брусилівської селищної ради Волошенко А. від 17.07.2024 складеної на ОСОБА_2 , вбачається, що діти проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати, ОСОБА_2 з квітня 2024 року не проживає з дітьми, не займається їх доглядом та вихованням.
Рішенням виконавчого комітету Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №2434 від 07.08.2024 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів зміни місця проживання відповідача, її виїзду за кордон чи в іншу місцевість. Також позивачем не було надано належних доказів тривалого ігнорування відповідачкою своїх батьківських обов'язків, незацікавлення відповідачки в навчанні старшої дитини чи в вихованні меншої дитини. Пояснення в суді старшої дитини ОСОБА_3 також не кажують на доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, а вказують на конфлікти між сторонами та їх непроживання разом. Також суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей чи щодо неналежного виконання своїх батьківських обов'язків. Також суд першої інстанції виходив з того, що висновок органу опіки та піклування від 07.08.2024 про доцільність позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав носить рекомендаційний характер та не містить однозначних обставин, які б вказували саме на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не цікавиться життям дітей, не займається їх вихованням, не забезпечує матеріально.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У справі «Ілля Ляпін проти росії» (заява (№70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.
У справі, що переглядається встановлено, що позивач не надав беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дітей, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд першої інстанції діяв у межах своєї дискреції.
Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу на батьків, а висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх дітей є недостатньо обґрунтованим, оскільки складений без врахування всіх обставин справи, зокрема, без з'ясування причин нехтування відповідачем своїми материнськими обов'язками.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання материнських обов'язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх материнських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновку виконавчого комітету Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №2434 від 07.08.2024 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вказаний висновок є недостатньо обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів про ухилення відповідача від батьківських обов'язків, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не відображає позицію відповідача щодо виконання нею своїх материнських обов'язків, та суперечить інтересам дітей.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа №243/13192/19-ц). Вказаний висновок оцінений судом першої інстанцій у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
Посилання апелянта на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв'язків між нею та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку їх батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо його дітей (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20).
Доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні засоби, жорстоко поводиться з дітьми не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла насильство по відношенню до них. Також, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в наркологічному і психоневрологічному відділеннях.
Щодо посилання заявника на те, що відповідач зловживає спиртними напоями, то колегія суддів зазначає, що хронічний алкоголізм за визначенням терміну відноситься до тяжких захворювань, пов'язаних з повним ураженням вольової сфери людини. Наявність у особи захворювання «хронічний алкоголізм» (як і будь-якого іншого захворювання) повинна підтверджуватись відповідним медичними висновком або довідкою. Таких доказів матеріали справи не містять, і позивачем не надано суду.
Також, доказів того, що до ОСОБА_2 застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої материнські обов'язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач визнала позовні вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 , у якій вона визнає позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки подальшу долю пов'язує з іншою людиною без дітей. Також вказала, що знаходиться в Закарпатській області та планує вподальшому виїжджати за кордон.
У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що заява відповідачки 28.08.2024, в якій вона визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дітей.
Колегія суддів наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Наведене вище узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22 (провадження №61-10115св23).
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав». Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23).
Разом з тим, суд першої інстанції, в резолютивній частині оскаржуваного рішення не поклав контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей на орган опіки та піклування, що є підставою для зміни рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом доповнення абзацу другого реченням наступного змісту: «Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покласти на виконавчий комітет Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, як орган опіки та піклування», а в решті підлягає залишенню без змін.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення позову та апеляційної скарги щодо позбавлення батьківських прав без змін, а лише дійшов висновку про доповнення його реченням про покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2024 року змінити, доповнивши абзац другий реченням наступного змісту:
«Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покласти на виконавчий комітет Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, як орган опіки та піклування».
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 28 лютого 2025 року.
Головуючий
Судді