Справа № 758/3723/20
Категорія 15
10 травня 2023 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., представника позивача Сойник О.В., представника відповідача ОСОБА_1 - Коганкової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандури Юрія Вікторовича, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан
У провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом Київської міської ради (надалі за текстом - позивач) до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач 1), державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандури Юрія Вікторовича (надалі за текстом - відповідач 2), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач 1 здійснив самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.
Відповідач 1 заперечує проти позову виходячи з того, що ГК «Вікторія» відповідними рішеннями позивача було надано дозвіл на розміщення та будівництво гаражів і останнім було дотримано всіх умов щодо набуття права власності на гараж.
Ухвалою Суду від 27.03.2020, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 25.06.2020 суд ухвалив витребувати докази, поновив відповідачу строк на подачу відзиву на 15 днів, закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.
10.11.2020 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, відзив, додаткові пояснення та клопотання про залучення у справу третьої особи.
10.11.2020 до суду надійшли витребувані судом докази.
У підготовче засідання 11.11.2020 прибули представники позивача та відповідача 1.
Судом у судовому засіданні 11.11.2020 було:
- відмовлено у прийнятті відзиву відповідача 1 з підстав того, що відзив не було подано у встановлений судом строк;
- відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі яке обґрунтовано відсутністю предмета спору у справі, адже між сторонами наявний спір про право;
- відмовив у задоволенні клопотання про залучення третьої особи, оскільки клопотання подано після закриття підготовчого провадження у справі.
30.04.2021 до суду від відповідача 1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
19.07.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання та заява про уточнення позовних вимог.
У судове засідання 13.09.2021 прибули представники позивача та відповідача 1.
Судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого засідання, оскільки позивачем не було наведено поважності підстав пропуску строку на подання заяви про уточнення позовних вимог (зміну предмету спору), враховуючи, що справа перебувала на стадії розгляду по суті з 25.06.2020 року.
10.11.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання.
У судове засідання 15.11.2021 прибули представники позивача та відповідача 1.
Судом було залишено без розгляду клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого засідання, оскільки судом вже було відмовлено у задоволенні аналогічного за змістом клопотання позивача у судовому засіданні 13.09.2021.
У судове засідання 10.05.2023 прибули представники позивача та відповідача 1, представники інших учасників судової справи у судове засідання не прибули.
Представник позивача підтримав позовну заяву, проти задоволення якої заперечив представник відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Представником відповідача 1 у судовому засіданні 30.04.2021 було зазначено, що рішенням Шевченківської ради у 1988 році було вирішено дозволити організацію та будівництво стоянки для транспортних засобів, а у 2013 році позивачем було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки».
Гаражний автокооператив «Вікторія» (м. Київ, проспект Правди, 39) був зареєстрований 04 червня 1997 року.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач 1 є власником за адресою: м. Київ, «Вікторія» гаражний автокооператив (Подільський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: проспект Правди 39, загальною площею 20,2 кв.м. (надалі за текстом - об'єкт нерухомого майна).
В матеріалах справи наявний технічний паспорт Київського МБТІ на об'єкт нерухомого майна; АДРЕСА_1 , в якому міститься план за поверхами, експлікація внутрішніх площ та характеристика будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідно до Довідки ГК «Вікторія» № 53 від 03.04.2016 відповідач 1 є членом ГК «Вікторія» згідно рішення загальних зборів №2 від 05.06.1990 та власником гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 площею 20,2 кв.м., який побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 1988 року.
31.01.2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва.
За результатами обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Останнє проводилось на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.
За результатами вказаного обстеження земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 Га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно- розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідачем 2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.05.2016 № 29552832 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 918817280000 за відповідачем 1;
- зобов'язати відповідача 1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 20,2 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Суд керується таким.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними доказами наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов'язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, право власності припиняється у випадках встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно з ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що: «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Суд зазначає, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Так, як встановлено судом, право власності на об'єкт нерухомого майна (гараж) зареєстровано за відповідачем 1.
Поруч з цим, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку.
Отже, позивач просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, яке стосується прав та обов'язків третьої особи, аніж відповідача 1, при тому, що відповідач 2 є неналежним відповідачем, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги до останнього.
Щодо позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, та приведення її в приданий до використання стан, суд зазначає наступне.
Позивач посилається на те, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна; відсутні дані щодо видачі дозвільних документів, позивачем не приймалось жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні відповідачу 1, ні іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування.
Відповідач 1 заперечує проти цих доводів позивача, оскільки позивачем надавались рішення та дозволи на розміщення та будівництво гаражів, а позивач був обізнаний про наявність збудованих гаражів.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 Цивільного Кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 Цивільного Кодексу України).
Згідно з приписами ч. 4 ст. 376 Цивільного Кодексу України самочинне будівництво підлягає знесенню виключно у разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.
Відомості про порушення будівництвом спірного гаражу прав третіх осіб матеріали справи не містять.
Крім того, суд звертає увагу, що факт самочинного будівництва підлягає встановленню відповідно до правил передбачених ст. 376 Цивільного Кодексу України в межах окремого позову, і належним способом захисту порушеного права має бути вимога про знесення самочинного будівництва. Однак, у даній справі позивачем не доведено факту самочинного будівництва шляхом надання належних та допустимих доказів відповідно до ст. ст. 77-80 ЦПК України.
Судом з'ясовано, що зазначена земельна ділянка перебуває в комунальній власності міста Києва.
Документів, які б засвідчували наявність у відповідача 1 права власності (користування) спірною земельною ділянкою суду не представлено.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка на якій знаходить об'єкт нерухомого майна АДРЕСА_1 обліковується за ГК «Вікторія», членом якого є відповідач 1.
На вказаній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, який ідентифікується згідно технічної документації та право власності на який зареєстровано за відповідачем 1.
Оскільки законодавством не передбачено процедури виділення земельних ділянок окремим членам автогаражних кооперативів, судом перевірено прийняття відповідних рішень щодо гаражного автокооперативу «Вікторія» та з'ясовано, що в останнього відсутні правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку.
Водночас, відповідно до правового висновку Верховного Суду (Постанова від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17) під час вирішення питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Зокрема, при вирішенні спору дослідженню підлягає наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів щодо оформлення права на земельну ділянку тощо.
Поруч з цим, як встановлено судом з пояснень представника відповідача 1, рішення про організацію будівництво та здачу в експлуатацію автостоянки, було прийнято у Шевченківською радою 1988 році.
Щодо виділення земельних ділянок для будівництва гаражів та автостоянок того часу слід зазначити, що Земельний кодекс Української РСР 1970 року, який втратив чинність з 15.03.1991, але діяв у 1988 році (на момент закінчення будівництва гаража), взагалі не містив положень щодо регулювання питання про виділення земель під гаражно-будівельні кооперативи, а передбачав лише умови виділення та користування земельними ділянками під колективними садками та городами.
Наведене дає підстави суду зробити висновок про те, що фактично вказане рішення Шевченківської ради одночасно було й рішенням про відведення земельних ділянок під розташування гаражів та автостоянок.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося.
Положеннями ст. 41 Земельного кодексу України та нормами Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням від 20.04.2017 № 241/2463 передбачено можливість передачі земельних ділянок гаражно-будівельним кооперативам.
Отже, у справі встановлений факт вжиття заходів по оформленню спірної земельної ділянки за гаражно-будівельним кооперативом та його можливість претендувати на отримання цієї ділянки для здійснення своєї діяльності, а тому відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення з боку члена кооперативу, а відтак, і бути підставою для застосування щодо нього приписів статті 212 Земельного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що ГК «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки на якій збудовано гаражі та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим, а докази зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач 1 є членом ГК «Вікторія».
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося та, що відповідач 1 самочинно здійснив будівництво гаражу.
Також, оскільки позивачем не надано остаточного рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні зазначеної земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що Київська міська рада заперечує проти здійсненого будівництва.
Поруч з цим, позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію гараж на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси. Матеріали справи не містять також будь-яких доказів своєчасного реагування контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві з даного приводу.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд зазначає наступне.
Заява обгрунтована тим, що позивач станом на 2013 рік був обізнаний про збудовані гаражі на земельній ділянці, а відтак, строк звернення до суду сплив у 2016 році.
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Приписами ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України визначено, що Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З наведеного вбачається, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
З огляду на викладене, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, оскільки, у даній справі суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 259, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандури Юрія Вікторовича, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан - залишити без задоволення;
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 24 квітня 2023 року о 10 годині 15 хвилин в залі судових засідань Подільського районного суду м. Києва;
Надати строк до 15 травня 2023 року для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат;
Повне найменування сторін:
Позивач - Київська міська рада (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141);
Відповідач 1 - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач 2 - державний реєстратор Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бандура Юрій Вікторович (адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10, РНОКПП невідомий);
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК