печерський районний суд міста києва
Справа № 757/3907/25-к
пр. 1-кс-5747/25
25 лютого 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час проведення обшуку, в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024000000001074 від 06.06.2024 року, -
24.01.2025 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга скаргою адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час проведення обшуку, в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024000000001074 від 06.06.2024 року.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 29.10.2024 року слідчим слідчої групи ГСУ НПУ ОСОБА_5 на підставі ч.3 ст.233 КПК України проведено обшук транспортного засобу марки «BMW», моделі Х5, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 (сина власника майна - ОСОБА_4 ), за результатами чого даний транспортний засіб, ключі та свідоцтво про реєстрацію т/з було вилучено ( п.9 протокол обшуку, п.140-141 опису речей і документів до протоколу обшуку, які додаються до скарги).
Власник вилученого майна вважає, що воно має статус тимчасово вилученого майна, оскільки майно не має відношення до обставин кримінального правопорушення, які являються предметом досудового розслідування та в подальшому на нього не було накладено арешт, а відтак вилучене майно підлягає поверненню його законному володільцю.
Адвокат з'явився до суду та подав заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами та просив вимоги задовольнити.
Прокурор з'явився до суду та подав заяву про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами та просив відмовити у задоволенні скарги.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
За вказаних обставин, слідчим суддею з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду скарги, визнано можливим її розгляд у відсутність особи, якою подано скаргу та слідчого, при цьому слідчим суддею враховано положення ст.ст. 26, 306 КПК України.
Вивчивши скаргу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням НП України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024000000001074 від 06.06.2024 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.199 КК України.
В рамках вказаного провадження, 29.10.2024 року слідчим слідчої групи ГСУ НПУ ОСОБА_5 на підставі ч.3 ст.233 КПК України проведено обшук транспортного засобу марки «BMW», моделі Х5, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 (сина власника майна - ОСОБА_4 ), за результатами чого даний транспортний засіб, ключі та свідоцтво про реєстрацію т/з було вилучено ( п.9 протокол обшуку, п.140-141 опису речей і документів до протоколу обшуку, які додаються до скарги).
Ухвалою слідчого судді від 30.10.2024 задоволено клопотання слідчого та надано слідчому групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_5 та іншим слідчим групи слідчих у кримінальному провадженні № 12024000000001074 від 06.06.2024 дозвіл на проведення обшуку транспортного засобу «BMW X5» д.н.з.: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та який використовував ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення наступного
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Разом з тим, під час судового розгляду скарги встановлено, що постановою прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 об'єднано в одному кримінальному провадженні матеріали досудових розслідувань № 12024000000001074 від 06.06.2024 року, № 12024226150000127 від 29.05.2024 та № 12024255350000158 від 18.04.2024 та присвоєно № 12024255350000158 від 18.04.2024.
За вказаних обставин слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог даної скарги в рамках кримінального провадження № 12024000000001074 від 06.06.2024 року, а відтак у задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час проведення обшуку, в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024000000001074 від 06.06.2024 року.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_8