Справа № 195/60/25
2/195/131/25
24.02.2025 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області
Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді -Кондус Л.А., при секретарі - Дєєвої Ю.С.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду смт.Томаківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мирівської сільської територіальної громади про визнання правочину дійсним,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Мирівської сільської територіальної громади про визнання правочину дійсним.
Представник позивачки обґрунтовує позовні вимоги тим, що 26 липня 1999 року, між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Покупець) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка діяла за дорученням №4 від 22.07.1999 року, виданого Правлінням КСП «Ім.Леніна» (Продавець), був укладений договір купівлі - продажу нерухомості (далі Договір), а саме: житлового будинку з відповідними спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 , яка належала продавцю на підставі свідоцтва про власність виданого 19.07.1999 року Марганецьким БТІ за реєстром №5-119.Укладений договір зареєстрований на Українській товарній біржі (код ЄДРПОУ 24514270) 26 липня 1999 року за №67756 та зареєстрованого в Марганецькому МБТІ 04 серпня 1999 року за № 5-119 (згідно Інформаційної довідки КП «Нікопольське районне БТІ» ДОР» від 08.01.2025р. №6).
Житловий будинок було придбано за 3850 (три тисячі вісімсот п'ятдесят) гривень, грошові кошти у розмірі 3850 гривень Продавець отримав від Покупця до підписання вказаного договору (п.3 договору).
Правочин обома сторонами повністю виконаний: Продавцем були звільнені всі приміщення, передані ключі, та фактично було передано у власність предмет договору - житловий будинку з відповідними спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 . Ні заперечень, ні зауважень ніхто із сторін по правочину не заявляв.
У вказаному будинку, з моменту покупки, був зареєстрований та мешкав ОСОБА_2 (Покупець) зі своєю сім'єю. Покупець, почав володіти та використовувати будинок для постійного проживання, починаючи з моменту купівлі, фактично з липня 1999 року, до моменту смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 , регулярно оплачував комунальні платежі, здійснюючи поточні ремонти та утримував будинок та присадибну ділянку в належному стані.
Після смерті власника будинку ОСОБА_2 , позивачка яка є його дружиною, звернулася до Приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. з проханням про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з відповідними спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 .
Листом №01/01-16 від 14.01.2025 Приватний нотаріус відмовив позивачці у вчиненні відповідної дії, оскільки відповідно до вимог статті 227 ЦК України (редакція 1963 року) договір купівлі- продажу вищевказаного житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений та запропонував їй звернутися до суду.
Позивач зазначає, що на час укладення договору, її чоловік (Покупець), не знав, що правочин, в відповідності до ст. 47 ЦК України (1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст.15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають.
Ухвалою судді від 15.01.2025 було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача ОСОБА_4 подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач Мирівська сільська територіальна громада подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та просить ухвалити рішення на розсуд суду, відзив на позов не подано.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд вважає, що даний позов підлягає задоволенню, так як знайшов своє підтвердження матеріалами справи, що підтверджують вказані факти та викладені правовідносини.
Судом встановлено, що 26 липня 1999 року, між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Покупець) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка діяла за дорученням №4 від 22.07.1999 року, виданого Правлінням КСП «Ім.Леніна» (Продавець), був укладений договір купівлі - продажу нерухомості (далі Договір), а саме: житлового будинку з відповідними спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 , яка належала продавцю на підставі свідоцтва про власність виданого 19.07.1999 року Марганецьким БТІ за реєстром №5-119.Укладений договір зареєстрований на Українській товарній біржі (код ЄДРПОУ 24514270) 26 липня 1999 року за №67756 та зареєстрованого в Марганецькому МБТІ 04 серпня 1999 року за № 5-119 (згідно Інформаційної довідки КП «Нікопольське районне БТІ» ДОР» від 08.01.2025р. №6), що підтверджується доданою копією договору купівлі-продажу (а.с.8).
Житловий будинок було придбано за 3850 (три тисячі вісімсот п'ятдесят) гривень, грошові кошти у розмірі 3850 гривень Продавець отримав від Покупця до підписання вказаного договору (п.3 договору).
Правочин обома сторонами повністю виконаний, та ні заперечень, ні зауважень ніхто із сторін по правочину не заявляв.
У вказаному будинку, з моменту покупки, був зареєстрований та мешкав ОСОБА_2 (Покупець) зі своєю сім'єю. Покупець, почав володіти та використовувати будинок для постійного проживання, починаючи з моменту купівлі, фактично з липня 1999 року, до моменту смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_2 дійсно помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Після смерті власника будинку, позивач у справі ОСОБА_2 , яка є його дружиною, звернулася до Приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнка Ю.В. з проханням про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з відповідними спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 .
Листом №01/01-16 від 14.01.2025 Приватний нотаріус відмовив у вчиненні відповідної дії зазначивши наступне: «..Вказаний житловий будинок набутий спадкодавцем на підставі Договору купівлі-продажу нерухомості вчиненого на «Українській товарній біржі» 26 липня 1999 року за реєстраційним №67756. Відповідно до вимог статті 227 ЦК України (редакція 1963 року) договір купівлі- продажу вищевказаного житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу)…Недійсність договору є перешкодою для вчинення нотаріальної дії» (а.с.11).
Згідно інформаційної довідки, виданої КП «Нікопольське районне бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради» від 08.01.2025 за вих. №6 власником вищевказаного будинку вказано ОСОБА_2 (а.с.10). Також додано копію технічного паспорта на житловий будинок (а.с.9).
Відповідно до ст. 4 ЦК України ( від 18.07.1963) - цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.
Відповідно до ст.ст.57,58 Конституції України, ст.5 ЦК України до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у липні 1999 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
Відповідно до ст. 225 ЦК України ( від 18.07.1963), право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
При вчиненні правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі- продажу будинку і надвірних господарських споруд, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України в 1999 році.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Однак за загальним правилом, визначеним у статтях 47, 227 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлового будинку ( квартир) повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Частиною 2 ст.47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що у разі, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною.
Відповідно до ст.224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.15 Закону України "Про товарні біржі" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
Згідно ч. 2 ст. 9 Житлового Кодекс) України (з доповненнями 1993 року, в редакції, що діяла на час укладення договору) квартира (будинок) може бути придбана громадянами на біржових торгах.
Відповідно до п.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за № 1952-1 речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Вищезазначене не суперечить й вимогами ст.328 ЦК України (в ред.2003 року), відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
У відповідності до діючого на даний час законодавства - а саме ст. 204 ЦК України (2003 р.) «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.»
Згідно з положеннями ст. 219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Відповідно до ст. 321 ЦК України « Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.»
Згідно зі ст. 392 ЦК України ( 2003р) «Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особо, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності».
Відповідно до ст. 220 ЦК України: «Якщо сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним».
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і має підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представник позивача просить судовий збір не стягувати з відповідача на користь позивача, тому суд вважає можливим звільнити відповідача від відшкодування таких витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4,9, 83, 229, 235, ч.2 ст. 247, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Мирівської сільської територіальної громади про визнання правочину дійсним - задовольнити.
Визнати дійсним правочин, реальним та виконаним договір купівлі-продажу нерухомості від 26 липня 1999 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка діяла за дорученням №4 від 22.07.1999 року, виданого Правлінням КСП «Ім.Леніна», що зареєстрований на Українській товарній біржі (код ЄДРПОУ 24514270) 26 липня 1999 року за реєстраційним №67756, щодо продажу житлового будинку з відповідними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Сплачений у справі ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн. залишити в дохід держави, звільнивши від відшкодування таких витрат Мирівську сільську територіальну громаду.
Відомості про сторони:
Позивачка: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Мирівська сільська територіальна громада (ЄДРПОУ 04338032, вул.Правобережна, 49, с.Топила Нікопольського району Дніпропетровської області).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Томаківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Повний текст рішення суду складено 28.02.2025.
Суддя: Л. А. Кондус