Справа № 227/1153/23
(1-кп/199/287/25)
іменем України
28.02.2025 місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі дистанційного судового провадження кримінальне провадження № 62023050010001479 від 11.05.2023 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Багате Новоград-Волинського району Житомирської області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не маючого на утриманні непрацездатних осіб, інваліда ІІ групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , учасника бойових дій, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, раніше не судимого,-
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018),-
за участю: прокурора - ОСОБА_5 , захисника - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), обвинуваченого - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)
Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Відповідно до наказу № 5 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині)солдата ОСОБА_3 з 16 квітня 2022року призначено на посаду старшого стрільця 1 стрілецького відділення З стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з положеннями статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Водночас, приписами статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно з положеннями ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.
Проте, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби.
Так, в червні 2022 року військову частину НОМЕР_1 , в тому числі й солдата ОСОБА_3 , було залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.
05.08.2022 ОСОБА_3 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та тимчасово ухилитися від військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Того ж дня, тобто 05.08.2022, ОСОБА_3 , перебуваючи у м. Білицьке Добропільської міської громади Покровського району Донецької області, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, та небажання переносити труднощі військової служби, відмовився від несення обов'язків військової служби, в тому числі від виконання поставлених завдань, направлених на здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території Луганської та Донецької областей, діючи на власний розсуд, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та тимчасово ухилитися від військової служби.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 , з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, та без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, 05.08.2022 приблизно о 20:00 годині самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасового розміщення тилового пункту управління військової частини НОМЕР_1 , що дислокувався у АДРЕСА_2 та почав проводити час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків з військової служби, не вживаючи жодних заходів для з'явлення до вказаного місця підрозділу військової частини, тобто фактично ухилився від військової служби та 19.01.2023, усвідомивши протиправність і помилковість своїх дій, ОСОБА_3 добровільно, з власної ініціативи прибув до військової частини НОМЕР_1 , де повідомив про свій намір далі проходити військову службу, тим самим припинив вчиняти зазначене триваюче кримінальне правопорушення.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 407 КК України, при обставинах, викладених вище, визнав повністю, та пояснив, що у квітні 2022 року його було призвано ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу під час мобілізації. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2022його призначено на посаду старшого стрільця 1 стрілецького відділення З стрілецького взводу 3 стрілецької роти НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону. Спочатку вони виконували свої службові обов'язки по захисту Луганського заводу, після чого відбулась ротація та його бригаду перевели до розташування військової частини НОМЕР_1 , яка знаходилась у АДРЕСА_2 для відпочинку. Приїхавши до розташування військової частини, він та інші військовослужбовці, які перебували з ним на бойовій позиції, почали з'ясовувати по якій причині з ними не було командира взводу та командира роти, на що їм було сказано, що вони знову повинні їхати на свою бойову позицію, однак він разом з іншими військо службовцями відмовились виконувати цей наказ, якщо з ними не поїде командир роти. За весь період часу, коли він перебував у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , яка знаходилась у АДРЕСА_2 , грошову винагороду йому не платили, а потім і перестали забезпечувати продуктами харчування, у зв'язку з чим йому довелось самостійно забезпечувати себе харчами. Після чого, у серпні 2022 року він вирішив поїхати додому. Через декілька днів він пішов до військомату, яким був призваний на військову службу, де йому сказали, що необхідно їхати до Військової служби правопорядку. Він поїхав до військової служби правопорядку, де йому зазначили, що відносно нього відсутні документи, у зв'язку з чим він повернувся додому. Приблизно у січні 2023 року йому зателефонував юрист військової частини та повідомив, щоб він повертався в розташування військової частини, що йому нічого за це не буде. 19.01.2023 він добровільно прибув до військової частини та почав далі проходити військову службу. У квітні 2024 року під час виконання бойового завдання він отримав поранення обох ніг, перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Звягельська багатопрофільна лікарня». У зв'язку із отриманим пораненням під час військової служби, з 09.08.2024 йому встановлено ІІ групу інвалідності, що стало причиною його демобілізації з військової служби. У вчиненому кається та просить суд суворо не карати.
В судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд з урахуванням пропозиції учасників судового провадження - сторони обвинувачення та обвинуваченого на підставі приписів ч. 3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, чи правильно розуміє обвинувачена зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз'яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Суд приходить до висновку і вважає вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018)повністю доведеною.
Умисні дії обвинуваченої ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), як такі, що виразилися у самовільному залишенні місця служби, вчиненому військовослужбовцем (крім строкової служби) в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення.
Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого, який свою вину визнав повністю, що свідчить про його ставлення до вчиненого, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, розлученого, відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 № 1631 у період часу з 11.06.2022 по 24.06.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської Федерації проти України, з 2024 року є інвалідом ІІ групи внаслідок поранення під час забезпечення оборони України, має на утриманні неповнолітню доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не має на утриманні непрацездатних осіб.
Суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , згідно зі ст. 66 КК України.
Такі висновки суду ґрунтуються на тому,що обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям, послідовно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, добровільно припинив подальше вчинення злочину, з'явившись до місця несення служби - військової частини НОМЕР_1 .
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, враховуючи їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття особа обвинуваченого вживається у тому ж значенні, що й у п. 3) ч. 1 ст. 65 КК України поняття особа винного.
Термін «явно несправедливе покарання» - означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні покарання, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд враховує вищенаведені обставини, позицію прокурора, обвинуваченого та сторони захисту, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, їх фактичні обставини,дані про особу обвинуваченого, який щиро каявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочинів, враховуючи не значний час відсутності ОСОБА_3 за місцем тимчасового розміщення тилового пункту управління військової частини НОМЕР_1 , який в подальшому добровільно, з власної ініціативи прибув до військової частини та повідомив про свій намір далі проходити військову службу та, виходячи із сукупності зазначених обставин, приходить до висновку, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_3 свідчить про його бажання ставати на шлях виправлення і поважати Закон, а тому з метою попередження скоєння ним нових злочинів, вважає, що під час судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави дляпризначення покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018).
Водночас, вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі за вчинений злочин, судом враховується, що нормами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Ювченко та інші проти України» від 09.04.2020 та «Скачкова та Рижа проти України» від 16.07.2020 Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справах «Белане Надь проти Угорщини» від 13.12.2016 та «Садоха проти України» від 11.07.2019 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При цьому, суд також враховує правову позицію Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену Постанові від 28.05.2020 року (справа № 753/13972/17; провадження № 51-986км20), згідно якої Верховний Суд зазначив, що законодавцем саме суду надано дискреційні повноваження щодо визначення виду та міри покарання за вчинення того чи іншого злочину.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 положень ч. 1 ст. 75 КК України, суд враховує, що у зв'язку із набранням 27.01.2023 чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень та обмежено застосування положень ст. 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції, що діяла на момент вчинення обвинуваченим злочину) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З наведеного вбачається, що положення ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2839 від 13.12.2022) поліпшує становище обвинуваченого ОСОБА_3 .
Враховуючи вищезазначені положення Закону, а також зважаючи на відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає, що виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, тому суд визнає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке мало місце 05.08.2022, з випробуванням із застосуванням положень ч. 1 ст. 75 КК України у редакції Закону, яка діяла на момент вчинення ОСОБА_3 злочину.
В силу положень ч. 1 ст. 76 КК України, суд звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, покладає на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст.76 КК України.
На переконання суду, призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, яке належить відбувати реально, враховуючи характер вчиненого кримінального правопорушення та фактичні обставини кримінального провадження, не відповідатиме принципу співмірності та індивідуалізації, розумності та справедливості покарання,оскільки матиме на меті тільки кару.
Призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України не є занадто м'яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинуваченого, тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та фактичним обставинам справи. Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку не суперечить також і вимогам п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.
Підстав для застосування положень ст.ст. 69, 69-1 КК України до обвинуваченого суд не вбачає, враховуючи, що всю сукупність встановлених обставин судом було аргументовано наведено для призначення мінімального розміру покарання ОСОБА_3 .
Призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через приму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Саме таке покарання буде справедливим, співмірним, необхідним та достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим,так і іншими особами,досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.
Процесуальні витрати і речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст. 370, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018) та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши обвинуваченому іспитовий строк 1 (один) рік.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.
На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
Суддя: ОСОБА_1