Номер провадження: 33/813/635/25
Номер справи місцевого суду: 512/866/24
Головуючий у першій інстанції Бростовська Н.О.
Доповідач Комлева О. С.
26.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Савранського районного суду Одеської області від 29 листопада 2024 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Савранського районного суду Одеської області від 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто судовий збір.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів стосовно строку на апеляційне оскарження
На вищевказану постанову суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 30 січня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Також, в апеляційній скарзі апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що копію повного тексту постанови Савранського районного суду Одеської області від 29 листопада 2024 року отримав лише 09 грудня 2024 року, та 17 грудня 2024 року звернувся до суду з апеляційною скаргою, однак постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу було повернуто апелянту.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд дійшов помилкового висновку стосовно наявності складу адміністративного правопорушення, адже не було належним чином досліджено той факт, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд у медичному закладі. В матеріалах справи відсутнє направлення на огляд до медичного закладу з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 з таким направленням. Проходження огляду в медичному закладі пропонується не лише усно, а шляхом вручення водієві письмового направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров'я. У цьому письмовому направленні має бути вказано конкретний заклад охорони здоров'я, який входить до затвердженого переліку, дані про особу водія, якого направляють, точний час видачі направлення тощо.
І лише у разі, якщо водій отримав письмове направлення та відмовляється від проведення медичного огляду і в закладі охорони здоров'я, тільки тоді поліцейський має право скласти протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.
Якщо ж водієві не було запропоновано пройти огляд в медичному закладі шляхом вручення письмового направлення, то підстави для притягнення водія до відповідальності за ст. 130 КУпАП відсутні.
Поліцейським не було роз'яснено наслідки відмови від проходження огляду, не попереджено про відповідальність,
Крім того, працівниками поліції не було забезпечено право на професійну правничу допомогу.
Також, апелянт звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Висновки за результатами розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження
Дослідивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови та матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення клопотання за таких підстав.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому, що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до приписів ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо особа не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову було ухвалено судом першої інстанції 29 листопада 2024 року з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 .
Доказів отримання ОСОБА_1 у встановлений законом строк, копії оскаржуваної постанови, матеріали справи не містять.
Вперше ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою 17 грудня 2024 року.
Однак постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року повернуто апеляційну скаргу апелянту з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та відсутності заяви про поновлення строку.
30 січня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою, а також надав клопотання про поновлення строку на оскарження постанови.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження та забезпечити ОСОБА_1 право на доступ до правосуддя.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи на 26 лютого 2025 року був повідомлений належним чином шляхом складення телефонограми (а.с. 35).
Будь яких клопотань від ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходило.
Положеннями ч.2 ст.268 КУпАП передбачено, що розгляд справ про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП не відноситься до категорії справ, в яких присутність особи, яка притягується до відповідальності, є обов'язковою.
Суд, вважає за необхідне розглядати дану справу без участі ОСОБА_1 який був сповіщений належним чином, враховуючи короткий строк розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №160521 від 28 жовтня 2024 року водій ОСОБА_1 , 28 жовтня 2024 року о 00год. 30хв. в селищі Саврань по вул. Миру, 88, Подільського району, Одеської області, керував автомобілем марки «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп?яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, нестійка хода). Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Від підписання протоколу та надання пояснень ОСОБА_1 відмовився.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується наступними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №160521 від 28 жовтня 2024 року (а.с. 2);
- рапортом поліцейського з РПП СПД №2 ВП№1 Подільського РУПГУНП в Одеській області про те, що ОСОБА_1 має посвідчення водія (а.с. 5);
- відеозаписом з місця події на диску (а.с. 6).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Савранського районного суду Одеської області від 29 листопада 2024 рокута порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції встановлюється вимогами ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).
Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 р.1 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
За положеннями п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи та відеозаписом.
Нормами законодавства передбачено порядок оформлення відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу та відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в установах охорони здоров'я. При цьому, відмова від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного сп'яніння на місці зупинки та у найближчому закладі охорони здоров'я утворює самостійний склад адміністративного правопорушення за ст.130 КУпАП.
Відтак, законом встановлено, що у випадку відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в найближчому закладі охорони здоров'я, тобто у встановленому законом порядку, поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення за порушення водієм п. 2.5 ПДР України.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 з приводу того, що в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд до медичного закладу з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 з таким направленням, оскільки проходження огляду в медичному закладі пропонується не лише усно, а шляхом вручення водієві письмового направлення на медичний огляд до закладу охорони здоров'я, апеляційний суд вважає непереконливими, з огляду на наступне.
Так, згідно з п.8 Розділу ІІ Інструкції передбачено форму Направлення. Крім того, згідно з п.п.9-10 Інструкції передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення. Результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі акт огляду). У випадку установлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп'яніння.
В даній справі ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння і на місці і в медичному закладі від самого початку, що вбачається з відеозапису з бодікамер поліцейських, а тому наявність направлення, яке як документ свідчить про те, що поліцейський зазначає в ньому відомості особи яку саме направляє на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, об'єктивно втрачає свій сенс, оскільки така особа не доставляється до закладу охорони здоров'я у зв'язку з відмовою від проведення огляду.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 з приводу того, що поліцейським не було роз'яснено наслідки відмови від проходження огляду, не попереджено про відповідальність та не було забезпечено ОСОБА_1 право на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять докази звернення апелянта з дисциплінарною скаргою до керівництва поліції для проведення службової перевірки або до правоохоронних органів, в порядку КПК України, а також до суду адміністративної юрисдикції, з позовом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників поліції, як суб'єктів, що наділені владними повноваженнями. Внаслідок цього, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 з приводу того, що в матеріалах справи відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки з відеозапису вбачається, що поліцейський виходить зі службового автомобілю у якого увімкнені проблискові маячки, а білий автомобіль типу мінівен паркується на узбіччі, поліцейський підходить до автомобілю який з увімкненим двигуном та фарами, за кермом якого знаходиться водій, який згодом встановлено ОСОБА_1 та в ході діалогу останній повідомив, що везе дитину (01:56 хвл. відеозапису), тобто не заперечував факт керування ним транспортного засобу.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
ОСОБА_1 реалізував своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - задовольнити.
Поновити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Савранського районного суду Одеської області від 29 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Савранського районного суду Одеської області від 29 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева