Номер провадження: 22-ц/813/239/25
Справа № 493/620/21
Головуючий у першій інстанції Тітова Т. П.
Доповідач Громік Р. Д.
05.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Сектор державної реєстрації юридичного відділу Балтської міської ради Одеської області та приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець Олени Миколаївни, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
06 травня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Сектору державної реєстрації юридичного відділу Балтської міської ради Одеської області та приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. на ім'я відповідача ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Зазначене свідоцтво видано на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_1 за життя заповів ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За померлим ОСОБА_4 право власності на зазначену квартиру було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2016 року, який нібито був укладений між позивачем та ОСОБА_4 .
Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року (справа № 493/1677/17) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 був задоволений та вказаний договір купівлі-продажу квартири був визнаний недійсним, а відтак було визнано недійсним і право власності померлого ОСОБА_4 на вказану квартиру.
Оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом є недійсним як видане на власність, яка незаконно належала померлому ОСОБА_4 , що є підставою для скасування цього свідоцтва. В даному випадку правова підстава (договір купівлі-продажу від 12.11.2016 року) виникнення у спадкодавця ОСОБА_4 прав та обов'язків щодо вказаної вище квартири була визнана в судовому порядку недійсною, що виключає права та обов'язки спадкодавця ОСОБА_4 стосовно зазначеної квартири та можливість спадкування даної квартири.
У зв'язку із вищевикладеним, позивач змушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом недійсним, скасувати реєстрацію права власності померлого ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_1 на зазначену вище квартиру та відновити реєстрацію права власності на цю квартиру на її ім'я.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Сектору державної реєстрації юридичного відділу Балтської міської ради Одеської області та приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець Олени Миколаївни про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30 жовтня 2020 року, видане ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчене приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець Оленою Миколаївною, зареєстроване у реєстрі № 3694. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 908 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним є ефективним засобом захисту порушеного права.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року залучено до участі у справі замість померлої ОСОБА_2 в якості процесуального правонаступника позивача ОСОБА_3 .
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач ОСОБА_2 є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 .
12 листопада 2016 року позивач ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 на вищевказану квартиру являється ОСОБА_1 .
30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчене приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М., зареєстроване у реєстрі №3694, що вбачається з копії спадкової справи №54/2020, заведеної 14.05.2020 року після смерті ОСОБА_4 та оглянутої в судовому засіданні за клопотанням представника позивача, яка перебуває в матеріалах справи №493/1677/17.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 березня 2018 року скасовано і прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено і визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 12.11.2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Балтського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєвою І.П., згідно якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року - без змін.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України).
Встановивши, що ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , після померлого ОСОБА_4 , право власності за яким було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 12.11.2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , який надалі визнаний недійсним постановою Одеського апеляційного суду від 17.03.2021 року, оскільки ОСОБА_2 погодилася на передачу її єдиної квартири у власність ОСОБА_4 лише за умови її довічного утримання й, укладаючи оспорюваний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і ОСОБА_4 , а тому і подальше його відчуження іншим особам, зокрема ОСОБА_1 , також вважається таким, що відбулося із порушенням вимог закону та майнових прав позивача.
Таким чином, відсутнє право на спадщину за заповітом у ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, суд першої інстанції правильно задовольнив вимогу позивача про визнання такого свідоцтва недійсним.
Водночас, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що у задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації права власності померлого ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_1 на вказану квартиру, необхідно відмовити з наступних підстав.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 зазначила, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Підставою для такого висновку був, зокрема, аналіз змісту ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Проте, після формулювання Великою Палатою Верховного Суду висновків у вказаній справі Закону України від 05.12.2019 року № 340-ІХ, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 цього Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України ( у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону), проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги про скасування реєстрації права власності померлого ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_1 на вказану квартиру не підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про відновлення реєстрації права власності на квартиру, то суд першої інстанції правильно зазначив таке.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам у результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у ст. 388 ЦК України, що є неприпустимим.
До відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Отже, особа, яка вважає, що порушуються її права як власника, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, законодавством передбачено такий спосіб захисту як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, а також перелік підстав, коли такий спосіб застосовується, не є вичерпним.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 18 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк