Номер провадження: 22-ц/813/319/25
Справа № 501/3417/21
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
20.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: ОСОБА_1 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 08 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, -
24 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, у якому просив суд:
- визнати дії відповідача, пов'язані із збиранням інформації, що містить персональні дані ОСОБА_2 , використання цих даних під час складання завідомо недостовірних документів: витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, ордеру на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019 та використання цих документів разом з іншими документами, що містять персональні дані позивача шляхом їх долучення до адміністративного позову від 07.08.2019 поданого до Одеського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обстеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02 такими, що порушують честь, гідність та недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн та судові витрати по справі.
Позов обґрунтовано тим, що у не встановлений час, до 07.08.2019 у адвоката Колеснікова І.Л. виник протиправний умисел на звернення до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного акціонерного товариства «ІСРЗ» щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02, не маючи відповідних на то повноважень.
Позивач вказує в позові, що виходячи з характеру зазначеного адміністративного позову та предмету доказування, відповідач дійшов до висновку про те, що звернутись до суду йому необхідно в інтересах особи, місце реєстрації чи проживання якої зареєстроване за місцем розташування м. Чорноморськ Одеської області. Відповідач у невстановлений час та спосіб, без відповідної згоди чи дозволу, зібрав конфіденційну інформацію про позивача - ОСОБА_2 з урахуванням місця реєстрації останнього за адресою: АДРЕСА_1 , копії документів, які містять персональні дані позивача, зокрема паспорт, картку фізичної особи платника -податків, витяг з Єдиного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, посвідчення учасника бойових дій.
Зібрану конфіденційну інформацію про позивача, відповідач використав під час складання витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, який підписано в графі «І.Л. Колесніков» та який підписано в графі «А.Є. Корнелюк» не встановленою особою, без відома та згоди самого позивача.
Також, позивач стверджує в позові, що на підставі зазначеного витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, відповідач склав ордер на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019, яким засвідчив можливість звернення до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах позивача. При цьому, позивач жодного разу не зустрічався та не спілкувався з відповідачем, не знайомий з ним, ніколи не укладав з ним жодних договорів, у тому числі щодо надання правової допомоги, а також не надавав відповідачу жодних повноважень щодо представництва його інтересів у судових органах. У подальшому відповідач склав адміністративний позов від 07.08.2019, нібито в інтересах позивача та за допомогою підсистеми «Електронний суд» вказаний позов з додатками направив до Одеського окружного адміністративного суду.
В результаті надходження та реєстрації адміністративного позову, суддя Одеського окружного адміністративного суду виніс ухвалу від 12.08.2019 у справі №420/4711/19 про відкриття провадження у справі та призначив підготовче судове засіданні на 10.09.2019.
Позивач дізнався про існування вказаної судової справи у серпні 2019 з веб-сайту «Судова влада» та з урахуванням того, що він ніколи не звертався до суду з таким позовом і нікому на надавав повноважень з цього приводу, 30.08.2019 звернувся до суду із заявою про відмову від позову та закриття цієї справи. Відповідно до ухвали судді Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 справу закрито.
Позивач стверджує, що діями відповідача порушено його немайнові права та інтереси, тому він звернувся до суду з відповідним позовом.
Також позивач вказує в позові, що на час вказаних подій та на час подачі позову до суду, він проходить військову службу у СБУ на підставі контракту від 10.06.2019, строк дії якого спливає 13.06.2022. З урахуванням викладених обставин, після цих подій, на робочому місці позивача почались непорозуміння, оскільки у керівництва останнього виникли сумніви з приводу упередженості позивача та його почали підозрювати у тому, що він нібито намагався здійснити тиск на законний бізнес великого підприємства ПрАТ «ІСРЗ» у своїх корисних цілях, використовуючи статус учасника бойових дій і статусу військовослужбовця СБУ. У зв'язку з цим позивач почав нервувати та з того часу перебував у стресовому стані, хвилювався про свою ділову репутацію, тому що ставлення колег до нього змінилось у погану сторону, що впливає на подальше просування позивача по службі.
Враховуючи вказану ситуацію, з метою нерозповсюдження недостовірних даних щодо нього та захисту своїх прав та інтересів, 29 жовтня 2019 року позивач звернувся до Чорноморського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 400-1 КК України з боку адвоката Колеснікова І.Л.. На підставі вказаної заяви у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12019160160000897 від 07.11.2019 за ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 400-1 КК України. Під час розслідування даного кримінального правопорушення позивача визнано потерпілим.
Позивач зазначає, що вказані обставини значним чином вплинули на його звичайний спосіб життя, завдали та продовжують завдавати йому сильних душевних страждань, що дуже впливає на його загальний стан, його оточення, загострилась існуюча у позивача хвороба, тощо. У зв'язку з наведеним, позивач оцінює розмір моральної шкоди у розмірі 100 000.00 грн, яку він просить стягнути з відповідача на свою користь.
30 грудня 2021 року відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позов (а.с. 167-169 т. 1), у якому просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що на початку серпня 2019 до нього звернувся ОСОБА_2 у питанні роз'яснення його прав, пов'язаних з будівництвом ПрАТ «ІСРЗ» перевантажувального комплексу зернових вантажів за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ. Оскільки звернення ОСОБА_2 стосувалось виключно роз'яснення йому його прав та змісту положень відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на їх охорону і захист ситуації, що склалася, договір про надання правової допомоги між відповідачем та позивачем, як клієнтом був укладений в усній формі. На виконання вказаного договору клієнту було роз'яснено, що на даному етапі (на момент звернення) визначення можливості забудови відповідних земельних ділянок перевантажувальним комплексом зернових вантажів належить до компетенції Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, які реалізуються у процесі прийняття рішення щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови ПрАТ «ІСРЗ» земельних ділянок. Цим обмежилась адвокатська діяльність відповідача пов'язана з наданням консультацій і роз'яснень з правових питань, порушених у первинному зверненні позивача. У процесі надання відповідей на всі питання ОСОБА_2 між ними було досягнуто домовленості щодо необхідності у найкоротші терміни, з огляду на наявність первинної дозвільної документації на будівництво перевантажувального комплексу зернових вантажів за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ та видачу відповідних містобудівних умов та обстежень ще у січні 2019 року, звернутись до суду за захистом прав клієнта. У зв'язку з цим клієнту було роз'яснено про необхідність укладення договору про надання правової допомоги у письмовій формі, що потребує узгодження всіх істотних його умов, зокрема пов'язаних з його предметом (зміст адвокатської діяльності, можливі обмеження повноважень адвоката, тощо), строком дії, оплатою. Відповідачем був визначений розмір гонорару з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду, що не влаштував клієнта, який послався на свій незадовільний фінансовий стан, пов'язаний із тривалим і дороговартісним лікуванням після перебування у зоні проведення АТО. У зв'язку з цим відповідач роз'яснив клієнту право звернутись до суб'єктів, які здійснюють надання правової допомоги безоплатно. ОСОБА_2 погодився на відстрочення моменту укладення письмового договору про надання правової допомоги, проте наполягав на тому, щоб адміністративний позов, спрямований на захист його порушених прав був поданий у найкоротший строк.
07 серпня 2019 року між відповідачем та ОСОБА_2 було укладено договір в усній формі та роз'яснено ОСОБА_2 про необхідність у триденний строк з цієї дати оформити його у письмовій формі. Для забезпечення можливості подати відповідний позов, сторонами підписано витяг з договору про надання правової допомоги №19/19 від 07.08.2019. На виконання договору про надання правової допомоги 08.08.2019 від імені ОСОБА_2 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано позов до Чорноморської міської ради Одеської області, Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного акціонерного товариства «ІСРЗ» щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки. Про дану обставину повідомлено клієнта та ще раз наголошено на необхідності укладення договору про надання правової допомоги у письмовій формі, чого так і не було зроблено через ухилення ОСОБА_2 від виконання даного обов'язку, визначеного Законом. Відповідач зазначає у відзиві, що 30.08.2019 без будь-яких консультацій з ним, ОСОБА_2 подав до Одеського окружного адміністративного суду (справа №420/4711/19) заву за вих. №31029/19 про відмову від адміністративного позову, причини своїх дій клієнт не пояснив, таким чином порушивши обрану під час консультацій стратегію представництва його прав, що є порушенням клієнтом умов договору про надання правової допомоги. З урахуванням вищенаведеного відповідачем прийнято рішення про розірвання договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2
03 грудня 2019 року невстановлена особа приникнувши до кв. АДРЕСА_2 , що є місцем здійснення адвокатської діяльності, таємно викрала майно, а також документи, які містять адвокатську таємницю, зокрема: оригінал ордеру на надання правової допомоги від 07.08.2019, витяг з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019. Про факт вчинення даного кримінального правопорушення внесено відомості до ЄРДР за №12019160480004162. Крім того, відповідач стверджує, що зі змісту позовної заяви не випливає чи дійсно була поширена конфіденційна інформація про позивача, без його згоди за наявності договору про надання правової допомоги та яким чином це завдало шкоди особистим немайновим правам позивача, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин до позовної заяви не надано. Щодо стягнення моральної шкоди, відповідач зазначає, що позивачем не доведено усіх складових, які б давали змогу встановити правові підстави для задоволення позову в цій частині, зокрема матеріалами справи не підтверджується протиправності діяння відповідача та будь-якого причинно наслідкового зв'язку.
13 січня 2022 року адвокат Буглов Дмитро Геннадійович в інтересах позивача ОСОБА_2 надав до суду відповідь на відзив (а.с. 181-183 т. 1), у якій просив суд залишити без задоволення відзив відповідача, задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Представник позивача 30.05.2022, 09.06.2022 надав до суду заяви про проведення судового засідання без його участі, просить суд позов задовольнити в повному обсязі (а.с. 12, 19-23 т. 2).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на пояснення викладені у відзиві на позов.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 08 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Суд визнав дії адвоката Колеснікова Івана Леонтійовича, пов'язані із збиранням інформації, що містить персональні дані ОСОБА_2 , використання цих даних під час складання завідомо недостовірних документів: витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, ордеру на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019 та використання цих документів разом з іншими документами, що містять персональні дані ОСОБА_2 шляхом їх долучення до адміністративного позову від 07.08.2019 поданого до Одеського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обстеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02 такими, що порушують честь, гідність та недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 та стягнув з ОСОБА_1 (РОНКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн та судові витрати по справі у розмірі 3 632,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання до апеляційного суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання ним судової повістки.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння моральної шкоди (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша - третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (у редакції на час укладення договору) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) (далі - Закон) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно частини першої статті 27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону).
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина п'ята статті 626 ЦК України).
Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
Згідно статті 30 Закону, статтею 28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до правових висновків викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18: «Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на підставі контракту від 10.06.2019, строк дії якого спливає 13.06.2022 (а.с. 17 т. 1) проходить військову службу у СБУ, що підтверджується довідкою від 27.08.2021 за №11/1/2-323 (а.с. 15 т. 1).
На підставі витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, укладеного між адвокатом Колесніковим І.Л. та ОСОБА_2 (а.с. 33-34 т. 1), ОСОБА_1 складено ордер на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019 (а.с. 35 т. 1).
Згідно копії адміністративного позову вбачається, що представник позивача ОСОБА_2 - Колесніков І.Л. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах позивача з адміністративним позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного акціонерного товариства «ІСРЗ» щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02 (а.с. 38-53 т. 1).
До вказаного адміністративного позову надано копії рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій ОСОБА_2 (а.с. 54 т. 1); посвідчення учасника бойових дій (а.с. 55 т. 1), витяг з демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання (а.с. 239 т. 1), паспорту, довідки РНОКПП (а.с. 240 т. 1), тощо.
Вказаний адміністративний позов від 07.08.2019 сформований за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшов до Одеського окружного адміністративного суду 08.08.2019 (а.с. 38 т. 1).
В результаті надходження та реєстрації адміністративного позову, суддею Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М.М. було винесено ухвалу від 12.08.2019 у справі №420/4711/19 про відкриття провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 10.09.2019, що підтверджується копією ухвали (а.с. 56-57 т. 1).
ОСОБА_2 30 серпня 2019 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про відмову від позову та закриття цієї справи (а.с. 58-59 т. 1).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року прийнято відмову позивача у справі №420/4711/19, провадження у справі закрито (а.с. 60-61 т. 1).
ОСОБА_2 29 жовтня 2019 року звернувся до Чорноморського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 400-1 КК України з боку адвоката Колеснікова І.Л., що підтверджується копією заяви про кримінальне правопорушення (а.с. 62-63 т. 1).
На підставі вказаної заяви у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12019160160000897 від 07.11.2019 за ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 400-1 КК України, що підтверджується копією витягу з ЄРДР (а.с. 64-65 т. 1).
Під час розслідування даного кримінального правопорушення ОСОБА_2 визнано потерпілим, що підтверджується копією пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого від 16.01.2020 (а.с. 66 т. 1).
Згідно висновку експерта №21-5944 від 30.12.2021 судової психологічної експертизи встановлено, що ОСОБА_2 завдані моральні страждання у зв'язку з використанням його персональних даних адвокатом Колесніковим І.Л., для подальшого подання від його імені позову до суду. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 становить 80 000,00 грн. (а.с. 215-225 т. 1).
Також, судом досліджено копії:
- виписок з медичної картки хворого ОСОБА_2 (а.с. 116-120 т. 1);
- витягу є ЄРДР №12019160480004162 від 03.12.2019, згідно якого зазначено, що: «невстановлена особа приникнувши до кв. АДРЕСА_2 , що є місцем здійснення адвокатської діяльності, таємно викрала майно, а також документи, які містять адвокатську таємницю, зокрема: оригінал ордеру на надання правової допомоги від 07.08.2019, витяг з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019» (а.с. 162 т. 1);
- пояснення начальника юридичного відділу ПрАТ «ІСРЗ» Єліч Ю.В. (а.с. 208-211 т. 1);
- матеріалів кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12019160480004162 від 03.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (а.с. 60-116 т. 1);
- матеріалів кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12019160160000897 від 07.11.2019 (а.с. 119-143 т. 1).
Частиною 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Відповідно до частин 1-2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
Згідно п. 4, 5, 14, 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року №36, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням. В Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України.
Ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній або керівник адвокатського об'єднання (бюро) зобов'язані вказати на звороті ордера.
Ордер містить наступні реквізити: серію, порядковий номер ордера; прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога; посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01 січня 2013 року радою адвокатів відповідного регіону); номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане; ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (повне найменування адвокатського бюро / адвокатського об'єднання та його місцезнаходження); адресу робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро / адвокатського об'єднання, яке видає ордер; дату видачі ордера; підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); підпис адвоката, який правову допомогу, якщо ордер виданий адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (у графі «Адвокат»); підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об'єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об'єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об'єднанням.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені ордером, виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.
Слід також зазначити, що повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання позовної заяви, повинні підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Відповідно до правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.03.2018 у справі №910/23346/16 про те, що правомочність адвоката як представника щодо підписання документів від імені свого довірителя, повинна підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно наданих йому повноважень чи шляхом окремого визначення такої дії у договорі.
Як встановлено судом, на підставі витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019 (а.с. 33-34 т. 1), Колесніковим І.Л. складено ордер на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019 (а.с. 35 т. 1).
Згідно копії адміністративного позову вбачається, що Колесніков І.Л. звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах позивача ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватного акціонерного товариства «ІСРЗ» щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 №02 (а.с. 38-53 т. 1).
До вказаного адміністративного позову надано копії рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій ОСОБА_2 (а.с. 54 т. 1); посвідчення учасника бойових дій (а.с. 55), витягу з демографіного реєстру щодо реєстрації особи, паспорту, довідки РНОКПП, тощо.
Вказаний адміністративний позов від 07 серпня 2019 року, сформований за допомогою підсистеми «Електронний суд» надійшов до Одеського окружного адміністративного суду 08.08.2019 (а.с. 38 т. 1). Як свідчать матеріали справи адміністративний позов підписаний шляхом електронного цифрового підпису адвокатом Колесніковим І.Л..
Відповідач у відзиві вказує, що між ним та ОСОБА_2 даний договір укладено в усній формі та роз'яснено ОСОБА_2 про необхідність у триденний строк з цієї дати оформити його у письмовій формі. Для забезпечення можливості подати відповідний позов, між ними підписано витяг з договору про надання правової допомоги №19/19 від 07.08.2019.
В результаті надходження та реєстрації адміністративного позову, суддею Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М.М. постановлено ухвалу від 12.08.2019 у справі №420/4711/19 про відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі на 10.09.2019, що підтверджується копією ухвали (а.с. 56-57 т. 1).
Отже, договір про надання правової допомоги сторонами не підписано, до матеріалів адміністративного позову, поданого представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Колесніковим І.Л. не надано документу, який би беззаперечно свідчив та містив у собі делеговане позивачем право представнику на підписання від його імені даної позовної заяви та подачі її до суду.
У подальшому, Корнелюк А.Є. 30 серпня 2019 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про відмову від позову та закриття цієї справи (а.с. 58-59 т. 1).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 прийнято відмову позивача у справі №420/4711/19, провадження у справі закрито (а.с. 60-61 т. 1).
За встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позову щодо визнання дій адвоката Колеснікова І.Л., пов'язані із збиранням інформації, що містить персональні дані позивача, використання цих даних під час складання завідомо недостовірних документів: витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, ордеру на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019 та використання цих документів разом з іншими документами, що містять персональні дані ОСОБА_2 шляхом їх долучення до адміністративного позову від 07.08.2019 поданого до Одеського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обстеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02 такими, що порушують честь, гідність та недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 .
Щодо похідних позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ч. 4 ст. 32 Конституції України).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Згідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних - це дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача) знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.
Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки (ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»).
Частиною 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися (ч. 8 ст. 6 Закону).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб'єкт персональних даних має право:
1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;
2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;
3) на доступ до своїх персональних даних;
4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;
5) пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;
6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;
7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;
8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;
9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;
10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;
11) відкликати згоду на обробку персональних даних;
12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;
13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з подачею адвокатом Колесніковим Іваном Леонтійовичем до Одеського окружного адміністративного суду адміністративного позову до Чорноморської міської ради Одеської області, Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, ПрАТ «ІСРЗ» щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02 (а.с. 38-53 т. 1), використано персональні дані позивача по справі ОСОБА_2 без його згоди.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.
Позивач обґрунтовуючи заподіяння та розмір моральної шкоди, вказує в позові, що на час вказаних подій та на час подачі позову до суду, він проходить військову службу у СБУ на підставі контракту від 10.06.2019, строк дії якого спливає 13.06.2022. З урахуванням викладених обставин, після цих подій, на робочому місці позивача почались непорозуміння, оскільки у керівництва останнього виникли сумніви з приводу упередженості позивача та його почали підозрювати у тому, що він нібито намагався здійснити тиск на законний бізнес великого підприємства ПрАТ «ІСРЗ» у своїх корисних цілях, використовуючи статус учасника бойових дій і статусам військовослужбовця СБУ. У зв'язку з цим позивач почав нервувати та з того часу перебував у стресовому стані, хвилювався про свою ділову репутацію, тому що ставлення колег до нього змінилось у погану сторону, що впливає на подальше просування позивача по службі.
Враховуючи вказану ситуацію, з метою нерозповсюдження недостовірних плівок щодо нього та захисту своїх прав та інтересів, 29 жовтня 2019 року позивач звернувся до Чорноморського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 400-1 КК України з боку адвоката Колеснікова І.Л.. На підставі вказаної заяви у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження №12019160160000897 від 07.11.2019 за ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 400-1 КК України. Під час розслідування даного кримінального правопорушення позивача визнано потерпілим.
Позивач зазначає, що вказані обставини значним чином вплинули на його звичайний спосіб життя, завдали та продовжують завдавати йому сильних душевних страждань, що дуже впливає на його загальний стан, його оточення, загострилась існуюча у позивача хвороба, тощо. У зв'язку з наведеним, позивач оцінює розмір моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, яку він просить стягнути з відповідача на свою користь.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі контракту від 10.06.2019, строк дії якого спливає 13.06.2022 (а.с. 17 т. 1) проходить військову службу у СБУ, що підтверджується довідкою від 27.08.2021 за №11/1/2-323 (а.с. 15 т.1).
На підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди, ОСОБА_2 надав до суду висновок експерта №21-5944 від 30.12.2021 судової психологічної експертизи, згідно якого встановлено, що ОСОБА_2 завдані моральні страждання у зв'язку з використанням його персональних даних адвокатом Колесніковим І.Л., для подальшого подання від його імені позову до суду. Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 становить 80 000,00 грн (а.с. 215-225 т. 1).
Отже, в ході розгляду справи судом встановлено факт порушення відповідачем прав позивача, а відтак наявні правові підстави покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу моральну шкоду відповідно до принципів розумності та справедливості, частково в розмірі 40 000,00 грн.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.
Зокрема, згідно квитанції №24812 від 22.09.2021 (а.с. 1 т. 1) позивачем при подачі позову сплачено 2 270,00 грн судового збору та на виконання ухвали про усунення недоліків згідно квитанції №64391 від 04.11.2021 сплачено 908,00 грн судового збору та згідно квитанції №80458 від 08.12.2021 сплачено 454,00 грн (всього 3 632,00 грн), який підлягає стягненню з відповідача.
Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції помилково не врахував, що у даному випадку законних підстав для визнання його дій як адвоката неправомірними та відшкодування моральної шкоди немає, не приймаються до уваги за таких підстав.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_2 доведено належними чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність законних підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій відповідача як адвоката. Натомість, відповідачем не спростовані підстави заявленого позову.
Проте, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково визначений розмір моральної шкоди.
Так, у пункті 3 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з частиною 3 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставоюдля відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 9 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року №522/8849/19 (провадження №61-2132св23) зробив наступний висновок: «Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі №216/3521/16-ц (провадження №61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі №569/20510/19 (провадження №61-13787св20)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18)).
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі №607/11755/20 (провадження №61-13672св21)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України)».
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з достовірністю та обґрунтованістю встановлено наявність підстав для визнання дій адвоката Колеснікова І.Л., які пов'язані із збиранням інформації, що містить персональні дані ОСОБА_2 , використання цих даних під час складання завідомо недостовірних документів: витягу з договору №19/19 про надання правової допомоги від 07.08.2019, ордеру на надання правової допомоги серії ЗР №83153 від 07.08.2019 та використання цих документів разом з іншими документами, що містять персональні дані ОСОБА_2 шляхом їх долучення до адміністративного позову від 07.08.2019 поданого до Одеського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування містобудівних умов та обстеження забудови земельної ділянки №02, затверджені наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 10.01.2019 за №02 такими, що порушують честь, гідність та недоторканість ділової репутації позивача.
В зв'язку із подачею адвокатом Колесніковим І.Л. до Одеського окружного адміністративного суду вказаного адміністративного позову використано персональні дані позивача по справі ОСОБА_2 без його згоди.
З метою нерозповсюдження недостовірних плівок щодо нього та захисту своїх прав та інтересів, 29 жовтня 2019 року позивач звернувся до Чорноморського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 400-1 КК України з боку адвоката Колеснікова І.Л.. На підставі вказаної заяви у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження №12019160160000897 від 07.11.2019 за ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 400-1 КК України. Під час розслідування даного кримінального правопорушення позивача визнано потерпілим.
Вказані обставини значним чином вплинули на звичайний спосіб життя позивача, завдали та продовжують завдавати йому сильних душевних страждань, що дуже впливає на його загальний стан, його оточення, загострилась існуюча у позивача хвороба, тощо.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доведено належним чином те, що позивач зазнав втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями відповідача, у приниженні його честі, гідності, престижу або ділової репутації.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз'яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_2 безсумнівно зазнав втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями відповідача, у приниженні його честі, гідності, престижу або ділової репутації, однак визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є явно завищеним, тому, враховуючи принципи розумності і справедливості, необхідно зменшити розмір моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача до 5 000 грн.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню частково в розмірі 5 000 грн.
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості, є співмірним із заподіяною шкодою і достатнім для відновлення морального становища позивача.
Тому права позивача ОСОБА_2 були порушені відповідачем й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №509/4632/16 (провадження №61-2522 св 18).
У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі немає.
Помилкове застосування судом першої інстанції положення статті 23 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині компенсації моральної шкоди та зменшення її розміру до 5 000 грн. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 08 листопада 2022 року змінити, зменшивши розмір компенсації моральної шкоди до 5 000 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 27 лютого 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк