Номер провадження: 22-ц/813/468/25
Справа № 2-429/11
Головуючий у першій інстанції Семенов О. А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
20.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю представника апелянта - Горик В.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк», - Демчука Олександра Васильовича, на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 03 лютого 2023 року про відмову у видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення за заявою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення до виконання у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 24 січня 2011 року по справі №2-429/11, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 липня 2011 року, позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено: стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (-далі ПАТ «УкрСиббанк») заборгованість за кредитним договором від 20.12.2006 за №11097535000 в розмірі 569 589,22 грн; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20.12.2006 за №11097535000 в розмірі 569 589,22 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів; стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 20.08.2007 за №11200565000 в розмірі 571 572,52 грн; стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати по 606,67 грн з кожного.
У жовтні 2012 ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчих листів до виконання, посилаючись на поважність причин пропуску строку.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області 25 жовтня 2012 року поновлено ПАТ «УкрСиббанк» з 28 березня 2012 року строк для пред'явлення виконавчих документів по цивільній справі №2-429/11 (а.с. 189 т. 1). 09 травня 2013 року за заявою ПАТ «УкрСиббанк» видано виконавчі листи від 27.02.2013 по справі №2-429/11 (а.с. 195 т. 1).
05 квітня 2019 року до Іллічівського міського суду надійшли заяви ПАТ «УкрСиббанк» від 15.03.2019 про видачу дублікатів виконавчих листів щодо боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дублікату виконавчого листа по боржникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
17 березня 2020 року від ПАТ «УкрСиббанк» надійшли заяви від 12.03.2020 про залишення раніше поданих заяв про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання без розгляду.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 29 грудня 2020 року заяву представника позивача ПАТ «УкрСиббанк» - Жученка Руслана Олеговича про залишення без розгляду заяви ПАТ «УкрСиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання за позовною заявою АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено.
Заяву представника позивача ПАТ «УкрСиббанк» - Жученка Р.О. про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання за позовною заявою АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду.
14 вересня 2020 до суду надійшла заява ПАТ «УкрСиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа по цивільній справі №2-429/11 у відношенні ОСОБА_1 про стягнення 569 589,22 грн та поновлення строку для пред'явлення документа до виконання.
Заява мотивована тим, що 24 травня 2014 року засобами поштового зв'язку до Іллічівського міського відділу державної виконавчої служби Одеської області ПАТ «УкрСиббанк» було направлено виконавчий лист від 27.02.2013, виданий Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 569 589,22 грн по справі №2-429/11. Постанову про відкриття виконавчого провадження стягувач не отримував. З відповіді державної виконавчої служби від 21.08.2020 за №28/38926 Банку стало відомо, що 27 травня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачеві на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому докази відправлення державною виконавчої службою постанови про повернення виконавчого документа та докази її отримання Банком відсутні. Відсутність цих доказів, на думку заявника, свідчать про втрату виконавчого листа не з вини Банку.
Відтак, Банк просить визнати поважною причину пропуску строку, який надається для пред'явлення виконавчого документа до виконання щодо Ісакової Н.А., поновити строк пред'явлення виконавчого документа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, видати дублікат виконавчого листа по цивільній справі №2-429/11 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, боржник - ОСОБА_1 , сума стягнення 569 589,22 грн.
В судове засідання учасники справи не з'явились, що не є перешкодою для розгляду заяви. Суд ухвалив розгляд заяви проводити за відсутністю учасників справи, за наявними матеріалами у справі №2 -429/11 (провадження №6/501/175/20).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 03 лютого 2023 року у задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12) про видачу дублікату виконавчого листа у цивільній справі №2-429/11 та поновлення строку для його пред'явлення до виконання - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник АТ «УкрСиббанк» - Демчук Олександр Васильович, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання задовольнити, мотивуючи тим, що судом порушені норми процесуального права.
В судове засідання, призначене на 20 лютого 2025 року об 14 год 30 хв з'явився представник апелянта - Горик В.М., інші учасники справи до суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями наявними в матеріалах справи (а.с. 160-164).
Відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові повістки направлялись на відомі суду адреси їх проживання реєстрації, одна рекомендовані поштові відправлення повертались із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в м. Одесі та Одеській області не значиться (а.с. 128, 150).
Одеським апеляційним судом було опубліковано повідомлення на офіційному веб-сайті суду про виклик ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 20 лютого 2025 року о 14 год 30 хв.
Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Таким чином, оскільки судові повістки направлялась на всі відомі суду адреси місця проживання та реєстрації відповідача та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з'явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинної на час звернення стягувача до суду з заявою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 18 ЦПК України,в редакції чинної на час звернення стягувача до суду з заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом
Статтею433 ЦПК України передбачено, що, у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.
Пунктом 17.4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України в редакції від 07 січня 2018 року передбачено, що, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Судом першої інстанції встановлено, що Відповідно до п. 17 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: оформлення і видача виконавчих документів здійснюється в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу; у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Таким чином, видача дубліката виконавчого листа передбачена законодавством лише у разі його втрати. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Стягувач, в свою чергу, має повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 21.08.2020 вих. №28/38926 Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив стягувача, ПАТ «УкрСиббанк», що 27.05.2014 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до розділу XІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 (три) роки, матеріали виконавчих проваджень до 2017 року включно, у визначеному законом порядку, знищено.
Із заяви ПАТ «УкрСиббанк» вбачається, що стягувач звертався до Іллічівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області із запитом про хід виконавчого провадження із заявою від 07 березня 2015 року та відповіді не отримав.
15 березня 2019 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Іллічівського міського суду Одеської області із заявами про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строків пред'явлення виконавчого документу про виконання. Подані заяви, в тому числі, стосувалися видачі виконавчого листа у відношенні боржниці ОСОБА_1 щодо стягнення 569 589,22 грн за кредитним договором №110977535000.
17 березня 2020 року до суду від ПАТ «УкрСиббанк» надійшли заяви про залишення раніше поданих заяв про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання без розгляду, які були задоволені судом ухвалами від 29 грудня 2020 року.
14 вересня 2020 року ПАТ «УкрСиббанк» звернувся із заявою про видачу дублікату виконавчого листа по цивільній справі №2-429/11 у відношенні ОСОБА_1 про стягнення 569 589,22 грн за кредитним договором №110977535000 та поновлення строку для пред'явлення документа до виконання.
В обґрунтування пропущення строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання заявник наводить позицію Одеського апеляційного суду від 22.06.2020 по справі №1522/10892/12 згідно якої відсутність у державній виконавчий службі доказів отримання адресатом надісланої йому кореспонденції є обставинами, які доводять втрату виконавчого документа не з вини стягувача, а тому виходячи з вищенаведеного необхідно стверджувати, що виконавчий лист втрачено не з вини Банку.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Таким чином, доказуванню та встановленню підлягають наступні обставини: чи звертається особа із заявою про видачу дублікату виконавчого листа в межах строках передбаченого п. 17.4 Розділу VIII Перехідних положень ЦПК України; чи надала сторона докази втрати виконавчого листа; чи можуть бути обставини визнані поважними, які зумовили звернення до суду із пропуском процесуальних строків; чи не є поданням вказаної заяви фактичним зловживанням процесуальними правами.
ПАТ «УкрСиббанк» зазначає, що направив виконавчий лист до відділу виконавчої служби 24 травня 2014 року. Для з'ясування стану виконавчого провадження вперше звернувся до виконавчої служби із заявою 07 березня 2015 року та відповіді не отримав. Слід зазначити, що належних та допустимих доказів звернення до виконавчої служби з заявою від 07 березня 2015 року банк не надав, оскільки копія зворотного поштового повідомлення, яку банк додав до листа від 07 березня 2015 року свідчить про те, що воно стосується листа, яке виконавча служба отримала 06 березня 2015 року, тобто на один день раніше, ніж лист був направлений банком. Крім того, адреса, яка значиться у листі Банку від 07 березня 2015 року (вул. Віталя Шума, 21) не відповідає адресі відділу виконавчої служби, яка зазначена у зворотному повідомленні (вул. Карла Маркса, 21).
Вулиця Карла Маркса в м. Чорноморську була перейменована на вулицю Віталія Шума розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 21.05.2016 за №303/А-2016. Отже, на час виготовлення Банком листа від 07 березня 2015 року вулиця ОСОБА_5 носила стару назву - ОСОБА_6 , а відтак, не могла бути зазначена банком як адреса для листування. Тому, на думку суду, лист ПАТ «УкрСиббанк» від 07 березня 2015 року є неналежним доказом щодо направлення до виконавчої служби запиту про стан виконавчого провадження.
У квітні 2016 року за допомогою ІР «Автоматизована система виконавчого провадження» Банку стало відомо, що виконавче провадження завершено, однак звернувся до виконавчої служби з проханням надіслати на адресу банку постанову про завершення виконавчого провадження та направити оригінал виконавчого листа лише 01 грудня 2017 року.
Строк пред'явлення виконавчого документу до виконання через органи Державної виконавчої служби відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) встановлювався в один рік.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на день виникнення правовідносин) строк виконання судових рішень встановлювався у 6 (шість) місяців з дати відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, заявник, як стягувач, мав можливість протягом встановленого законом строку використовувати права надані законом, контролювати процес стягнення (виконання рішення суду), робити відповідні запити та інше.
У заяві про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення банк пояснює, що подав до суду заяву від 12.03.2020 про залишення заяви від 15.03.2019 про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для виконання, оскільки на той час Банком було виявлено, що виконавчі листи, в тому числі і про стягнення з ОСОБА_1 569 589,22 грн по кредитному договору №11097535000 відповідно до листа Чорноморського відділу ДВС від 03.08.2020 за №28/35820 були надіслані до суду у зв'язку із відкриттям апеляційного провадження по справі.
Проте, судом встановлено, що в листі Чорноморського відділу ДВС від 03.08.2020 за №28/35820 йдеться виключно про те, що в провадженні відділу виконавчої служби перебували виконавчі листи, видані Іллічівським міським судом Одеської області 27 лютого 2013 року у відношенні ОСОБА_1 щодо стягнення у солідарному порядку 571 572,52 грн заборгованості за кредитним договором №11200565000 та 606,67 грн судових витрат, виконавчі провадження по яким було завершено 03 жовтня 2017 року на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
Інформації про те, що виконавчий лист, виданий Іллічівським міським судом Одеської області від 27.02.2013, у відношенні ОСОБА_1 про стягнення 569 589,22 грн по кредитному договору №11097535000, був повернутий до Іллічівського міського суду Одеської області лист Чорноморського відділу ДВС не містить. Отже, жодних підстав вважати, що цей лист перебуває в суді у заявника не було. Крім того, заявник мав можливість у будь-який час ознайомитися с матеріалами судової справи для встановлення факту наявності чи відсутності в матеріалах справи виконавчого документу.
Пасивна позиція стягувача, а саме те, що ним не були вжиті належні заходи (відсутність контролю за виконавчим провадженням, відсутність звернень до відділу виконавчої служби в період часу відведеного законодавством для виконання судового рішення (навпаки, заявник в перший раз звернувся до відділу виконавчої служби вже поза межами строків виконання рішення суду) вказують на те, що він не вживав активних дій з реалізації своїх прав.
Отже, заявником не доведено належними та допустимими доказами поважність причин пропущеного строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання, та докази втрати виконавчого документу, оскільки саме заявник має повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази.
Так, заявник міг подати письмовий документ (акт, лист, повідомлення тощо) одержаний за результатами звернення заявника до поштового відділення з метою проведення перевірки у порядку, встановленому Інструкцією про порядок проведення на підприємствах поштового зв'язку, в їхніх філіалах та структурних підрозділах перевірок за фактами втрат поштових відправлень та нестачі їх вкладення, затвердженою наказом Державного комітету зв'язку України №14 від 27.01.98.
Вказана Інструкція визначає порядок проведення перевірок на підприємствах поштового зв'язку Українського об'єднання поштового зв'язку, в їхніх філіалах та структурних підрозділах за фактами втрат поштових відправлень та нестачі частини їх вкладення. Пунктом 1.3. Інструкції встановлено, що перевірки проводяться по всіх випадках втрат поштових відправлень та нестачі частини їх вкладення.
Із змісту п. 3.1. та п. 8.1. Інструкції вбачається, що при перевірці встановлюється хто, коли, о котрій годині і звідки доставив пошту, з якою пересилалось втрачене поштове відправлення, та з якими документами; хто з працівників поштового зв'язку (поштового вагона) приймав пошту, з якою пересилалось втрачене поштове відправлення; чи є на документах позначка про перевірку за підписом осіб, які приймали пошту; чи проводилися під час приймання пошти ретельний огляд, поіменна звірка поштових відправлень; чи було фактично доставлене з поштою відправлення та ін. Результати кожної перевірки оформлюються актом або довідкою, де відображаються всі дані і докази та підбиваються підсумки перевірки з відповідними висновками та пропозиціями.
Заявник не довів відсутність можливості провести перевірку втрати поштового відправлення у встановленому законом порядку.
Отже, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження втрати виконавчого листа до поданої заяви надано не було, а ствердження заявника щодо того, що відсутність у виконавчій службі доказів отримання адресатом надісланої йому кореспонденції є обставинами, які доводять втрату виконавчого документу не з вини банку, є голослівними та не базуються на належних та допустимих доказах.
Суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, повинен з'ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від обставин та характеру цих причин зробити висновок про їх поважність та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виходячи з цього, не можна визнати поважними, навіть не вказані заявником причини пропуску строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки будь-яких доказів, які б вказували на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, заявником не надано, як не вказано і те, що вказані обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.
Таким чином, судом взагалі не встановлена втрата виконавчого листа та поважність причин пропуску строків пред'явлення його до виконання.
ЄСПЛ в своїх рішеннях неодноразово порушував питання про те, що суд не може безпідставно поновлювати процесуальні строки.
Так в рішенні ЄСПЛ «Пономарьов проти України» Суд визначив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими.
В рішенні ЄСПЛ «Устименко проти України» Судом було наголошено на тому, що безпідставне поновлення процесуальних строків Судом є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції ООН «Про захист прав людини та основоположних свобод»).
Стягувачем не надано на підтвердження своїх доводів належних та допустимих доказів. Будь-які докази втрати виконавчого документа з вини органу державної виконавчої служби в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, за відсутності об'єктивних даних про втрату оригіналу виконавчого документа суд дійшов висновку про відсутність підстав видачі дубліката виконавчого листа, а тому у задоволенні заяви стягувача ПАТ «УкрСиббанк» слід відмовити.
При розгляді заяви ПАТ «УкрСиббанк» суд взяв до уваги і Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 року «Узагальнення про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах», у якому також роз'яснюється, що при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу у зв'язку з його втратою заявники повинні подати докази, а суди мають обов'язково перевірити, чи не було виконано судові рішення, судові накази, чи не втратили вони законної сили. Доказів невиконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 24 січня 2011 року у цивільній справі №2-429/11 заявник ПАТ «УкрСиббанк» також не надав.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі не можливо, виходячи з наступного.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України).
Положення пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - обов'язковість рішень суду.
Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до положень статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом виконання рішень суду.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року №2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права (абзац 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, абзац 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 року).
У пункті 1 постанови №6 Пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначав, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, №18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1.
Статтями 368, 369 ЦПК України, що був чинний на вирішення спору, передбачено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист, а у разі, якщо виконавчий лист було видано помилково, суд визнає його таким, що не підлягає виконанню.
Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 04 листопада 2010 року №2677-VI, що набрав чинності з 08 березня 2011 року, в редакції чинної на час надання виконавчого листа, передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
У пункті 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Статтею 23 вказаного Закону визначено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником;3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 24 вказаного Закону, державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом.
Встановлено, що листом від 21.08.2020 вих. №28/38926 Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив стягувача, ПАТ «УкрСиббанк», що 27 травня 2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до розділу XІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 (три) роки, матеріали виконавчих проваджень до 2017 року включно, у визначеному законом порядку, знищено.
Із заяви ПАТ «УкрСиббанк» вбачається, що стягувач звертався до Іллічівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області із запитом про хід виконавчого провадження із заявою від 07 березня 2015 та відповіді не отримав.
Згідно з положеннями частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже, судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на виконання рішення суду, що є складовою частиною здійснення правосуддя, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
На теперішній час заборгованість ОСОБА_1 перед Банком не погашена, отже виконавчий документ підлягає подальшому примусовому виконанню.
Суд першої інстанції не навів в ухвалі переконливих мотивів не прийняття до уваги викладених заявником доводів про необхідність видачі дублікату виконавчого листа №2-429/11 на ім'я ОСОБА_1 ..
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі №2-1053/10 (провадження №61-18169св18) зроблено висновок, що «при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв'язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист».
У постанові від 13 березня 2019 року у справі №2-6725/10 (провадження №61-61-42795св18 виходив з того, що, «аналізуючи зміст пунктом 17.4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, єдиною підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата. Дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акту. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка «Дублікат». При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили. Змінювати в дублікаті виконавчого документа учасників справи, загальну суму стягнення, навіть у разі часткового виконання рішення суду, не можна, це враховується під час подальшого виконавчого провадження».
Встановлено, що стягувачем доведено належним чином, що вказаний виконавчий лист №2-429/11 на ім'я ОСОБА_1 втрачений з вини державної виконавчої служби, про що йому стало відомо 21 серпня 2020 року, отже строк для пред'явлення виконавчого документу на виконання пропущений з поважних причин.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.
Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи обставини, викладені в заяві, колегія суддів вважає, що заявником доведено належним чином, що оригінал виконавчого листа №2-429/11, виданого 27.02.2013 року Іллічівським міським судом Одеської області відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважається втраченим внаслідок його загублення з вини виконавчої служби, що унеможливлює його виконання, що є правовою підставою видачі дубліката виконавчого листа. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання пропущений заявником з поважних причин, тому вказаний строк підлягає поновленню.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, висловлений Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року №1519/2-625/11 (провадження №61-45504св18) та у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №1519/2-3699/11 (провадження №61-13123св19).
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про відмову у видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строку на пред'явлення виконавчого документу на виконання, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції й прийняття постанови про задоволення зави про видачу дублікату виконавчого листа по справі №2-249/2011 та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк», - Демчука Олександра Васильовича задовольнити частково, ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 03 лютого 2023 року скасувати та прийняти постанову, якою заяву Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення до виконання у справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.
Видати дублікат виконавчого листа по справі №2-429/11 на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 24 січня 2011 року, про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 20 грудня 2006 року №11097535000 в розмірі 569 589,22 грн; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 грудня 2006 року №11097535000 в розмірі 569 589,22 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів.
Поновити Акціонерному товариству «УкрСиббанк» строку для пред'явлення виконавчого листа для примусового виконання.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 27 лютого 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк