Номер провадження: 22-ц/813/2182/25
Справа № 519/282/17
Головуючий у першій інстанції Барановська З. І.
Доповідач Комлева О. С.
18.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Волкової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Южного міського суду Одеської області від 13 червня 2024 року, постановленого під головуванням судді Барановської З.І., повний текст рішення складений 24 червня 2024 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору недійсним, -
У квітні 2017 року акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке згодом змінило назву на акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 101,23 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 24 282,42 доларів США; заборгованості за відсотками у розмірі 1 818,81 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11.09.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №800001773.
Відповідно до умов кредитного договору, позивач зобов'язався надати відповідачці кредит у сумі 45000 доларів США, а відповідачка зобов'язалася в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачці кредит у сумі 45000 дол. США, однак у порушення умов договору, відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 11.03.2017 року має прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 101,23 доларів США, яку позивач просив стягнути з відповідачки.
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс Банк») про визнання договору про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №800001773 від 11.09.2007 року укладений 04.02.2009 року недійсним.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що в якості доказів на підтвердження своїх позовних вимог Банк подав до суду копію договору про внесення змін і доповнень №1, однак вказаний договір про внесення змін і доповнень №1 вона не підписувала.
ОСОБА_1 вважає, що стала стороною правочину без вчинення будь-яких дій та за відсутності вільного волевиявлення, як це передбачено ст. 203 ЦК України.
Під час розгляду справи, АТ «Альфа-Банк» (АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з заявою, в якій просило застосувати позовну давність до зустрічних позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною.
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 13 червня 2024 року у задоволені позову АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволений.
Визнаний недійсним договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №800001773 від 11.09.2007, укладений 04.02.2009 між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду, АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове про задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянтзазначає, що проведена експертиза не дає підстав вважати, що підпис вчинений не ОСОБА_1 , та припускаючи, що підпис на додатковій угоді не відповідає підпису ОСОБА_1 , то суд повинен був провести перерахунок заборгованості на підставі умов первинного кредитного договору.
Також апелянт вважає, що строк позовної давності не минув.
У відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Назаренко М.В., представник ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішеннясуду, яке постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду в частині зустрічного позову сторонами не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Борщенко К.Ю., представника АТ «Сенс Банк», адвоката Назаренко М.В., представника ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11.09.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №800001773, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у розмірі 45000 доларів США, процентна ставка 1,75%, дата остаточного повернення 11.09.2012 року (а.с. 97-103 т.1).
04.02.2009 року між сторонами укладений договір про внесення змін і доповнень №1 до даного кредитного договору, відповідно якого внесені зміни до п.2.3 Розділу №12 («Базові умови кредитування») кредитного договору та змінена остаточна дата повернення кредиту на 11.09.2022 року (а.с. 104 т.1).
У порушення умов договору, відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого станом на 11.03.2017 року має прострочену заборгованість за кредитом - 24282,42 доларів США, за відсотками 1818,81 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитом (а.с. 115-116 т.1).
27.03.2017 року ПАТ «Альфа-Банк» направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення даного кредиту (т.1 а.с.118-119).
21.07.2017 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чуловським В.А. було вчинено виконавчий напис №14805, на підставі якого запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 142-143 т.1).
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесений 30.11.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно висновку експерта Юріної О. №СЕ-19/111-24/3237-ПЧ від 19.02.2024 року встановлено, що підпис від імені особи « ОСОБА_1 » у документі «Договір про внесення змін і доповнень №1 до Кредитного договору №800001773 від 11.09.2007» від 04.02.2009 року, у графі «Позичальник», яка розміщена у нижній частині праворуч, у Статті 7 «Реквізити та підписати сторін», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 170-175 т. 4).
Відмовляючи у задоволені позову АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Сенс Банк» пропущений строк позовної давності.
Колегія суддів погоджується з такими висновком суду, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до положень ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 ЦК України передбачено наслідки спливу позовної давності та зазначено, зокрема, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи сторони кредитного договору встановили строк остаточного повернення кредиту до 11.09.2012 року, однак позивач звернувся до суду з позовом 03.04.2017 року, тобто зі спливом трирічного строку позовної давності.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову АТ «Сенс Банк» за пропуском строку позовної давності.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» про те, що проведена експертиза не дає підстав вважати, що підпис вчинений не ОСОБА_1 , та припускаючи, що підпис на додатковій угоді не відповідає ОСОБА_1 , то суд повинен був провести перерахунок заборгованості на підставі умов первинного кредитного договору, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки АТ «Сенс Банк» при зверненні до суду був пропущений строк позовної давності, при цьому судом було взято до уваги, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивачем були надані належні та допустимі докази наявності між сторонами договірних відносин з кредитування, відповідно до якого була доведена наявність заборгованості за кредитним договором.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 у жовтні 2016 року сплатила 308,46 доларів США, що підтверджує факт переривання строку позовної давності, колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав того, що відповідно до виписки з рахунку, що є первинними бухгалтерськими документами, ОСОБА_1 будь-яких виплат у жовтні 2016 року не проводила, що підтверджується випискою по рахунку, в якому зазначено про 0,00 оборотів (а.с. 210 т. 2).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 13 червня 2024 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 28 лютого 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ С.М. Сегеда