Номер провадження: 22-ц/813/1299/25
Справа № 494/2389/23
Головуючий у першій інстанції Римарь І.А.
Доповідач Лозко Ю. П.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку,
встановив:
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним вище позовом у якому просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її корить у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
Позов мотивовано тим, що з 22 вересня 2022 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, і від цього шлюбу мають малолітню дитину доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя не склалось, сторони проживають окремо.
Малолітня донька сторін ОСОБА_4 , мешкає з позивачкою перебуває на її утриманні.
Позивачка зазначає, що потребує матеріальної допомоги до досягнення дитиною трьох років. Відповідач є працездатним, інших утриманців не має, проходить службу у ЗСУ та отримує стабільний дохід, при цьому не надає позивачці матеріальної допомоги на її утримання.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, та зменшити розмір стягнутих з нього аліментів з частини до 1/8 частки від усіх його заробітку( доходу) щомісячно.
За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції, безпідставно відмовивши у зупиненні провадження у справі, позбавив відповідача можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень проти вказаного вище позову, та не з'ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. При цьому скаржник зазначає, що на його утриманні перебуває мати, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та бабуся. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що судовим наказом Березівського районного суду Одеської області від 27.12.2023 року у справі №494/2388/23 з нього стягуються аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , у розмірі частки від всіх видів його заробітку (доходу).
У поданих 04.02.2025 року до апеляційного суду заявах представники сторін адвокат Ковтун К.В., та адвокат Петровський Д.О., просили розглянути справу без їх участі.
У судове засідання учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подавали, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не у повній мірі відповідає вказаним нормам, з огляду на таке.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи на її користь з відповідача ОСОБА_1 аліменти на її утримання до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), суд першої інстанції виходив з того, що малолітня дитина сторін, яка не достягла трирічного віку мешкає разом з позивачкою, а відповідач має можливість для надання їй утримання, відповідно до вимог ст. 84 СК України, у заявленому позивачкою розмірі.
Судом першої інстанції встановлено, що з 22 вересня 2022 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, і від цього шлюбу мають малолітню дитину доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час звернення позивачки ОСОБА_2 до суду із цим позовом, сторони проживають окремо, малолітня дитина сторін проживає разом з позивачкою, що не заперечується відповідачем.
Відповідач ОСОБА_1 є працездатним, проходить військову службу з 19.11.2020 року у військовій частині НОМЕР_1 .
Положеннями статей 75, 80, 84 СК України передбачено право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно з положеннями частини другої, четвертої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і у разі розірвання шлюбу.
Відповідно до частини другої статті 80 СК України розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Згідно із частиною першою статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про можливість відповідача сплачувати аліменти на користь позивачки на її утримання у вказаному вище розмірі до досягнення малолітньою дитиною сторін трьох років, з огляду на таке.
Так, за встановлених судом обставин цієї справи, малолітня дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не досягла трьох років проживає разом з позивачкою ОСОБА_2 .
Апеляційним судом встановлено, що судовим наказом Березівського районного суду Одеської області від 27.12.2023 року у справі №494/2388/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до її повноліття, тобто до - ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 19.12.2023 року.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. За змістом ч. 1 ст. 27 Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Тож, з урахуванням наведених вище положень міжнародного закону, що є складовою національного законодавства, безумовний обов'язок відповідача стосовно надання ним належного утримання передусім малолітньої дитини визначає істотне обмеження можливості надання ним утримання дружині, з якою проживає дитина, оскільки саме можливість надання матеріальної допомоги, відповідно до положень ст. 84 СК України, є визначеною законом умовою надання такого утримання.
Отже вказаний обов'язок відповідача щодо надання утримання малолітній дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є безумовним, на відміну від обов'язку надання утримання дружині до досягнення дитиною трьох років.
Разом з цим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно перебування на утриманні скаржника також непрацездатної матері та бабусі, оскільки доказів на підтвердження цих обставин суду не надано.
Так, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, апеляційний суд зауважує, що відповідач посилаючись на обставини, зокрема, щодо перебування на його утриманні непрацездатної матері та бабусі, мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, однак таких обставин суду не доведено, а надані скаржником відповідні довідки щодо стану здоров'я вказаних осіб, не свідчать про факт їх перебування на його утриманні.
Ураховуючи викладене, колегія суддів виснує, що об'єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення з відповідача аліментів на користь позивачки на її утримання буде 1/6 частина з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років.
Колегія суддів також ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду змінити, зменшивши розмір аліментів стягнутих з відповідача на користь позивачки аліментів на її утримання з 1/4 частини до 1/6 частин з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2024 року змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліментів на утримання дружини ОСОБА_2 з 1/4 частини до 1/6 частин з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьох років.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2025 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова