Справа №613/1558/24 Провадження № 2/613/74/25
25 лютого 2025 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Шалімова Д.В.,
за участю секретаря Герасимюк Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу № 613/1558/24, пров. № 2/613/74/25 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - Турутя З.О. до ОСОБА_2 , про стягнення боргу,-
Представник ОСОБА_1 - адвокат Турутя З.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення боргу, в якому просить: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 5 000 доларів США у рахунок погашення боргу за розпискою від 26 квітня 2022 року та судовий збір в розмірі 1 640,68 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 26 квітня 2022 року він дав в борг 5 000 доларів США ОСОБА_2 , про що свідчить письмова розписка, написана власноручно відповідачем. Згідно вищезазначеної розписки відповідач зобов'язувався повернути вказані кошти позивачеві до 26 квітня 2022 року. Станом на день подачі позовної заяви відповідач не віддала борг позивачу, чим порушила виконання свого зобов'язання. Неодноразові звернення позивача з проханням дотримуватися взятого зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідачем постійно ігноруються. У зв'язку з простроченням відповідачем терміну виконання зобов'язання, а також уникнення мирного вирішення спору, позивач, вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 17 вересня 2024 року, дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2024 року, задоволено клопотання адвоката Туруті З.О. про розгляд справи в режимі відеоконференції. Проте в подальшому адвокат надав до суду заяву про розгляд справи за його з позивачем відсутності.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року, закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Турутя З.О. в судове засідання не з'явились, від представника надійшла заява про розгляд справи у їх з позивачем відсутність. Не заперечив про ухвалення по справі заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась з невідомої суду причини, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надала. Також до суду не було надано, у встановлений ухвалою строк, відзиву.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та подані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд установив таке.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із розпискою від 26 квітня 2022 року, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяла в борг у ОСОБА_1 5 000 доларів , зобов'язується їх повернути до 26 квітня 2023 року.
Судом встановлено, що у визначений строк, ОСОБА_2 борг не повернула.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджується як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Законодавцем визначено, що досліджуючи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргову розписку чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених судом результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова Верховного суду від 22 серпня 2019 року, справа № 369/3340/16-ц).
Відповідно до положень ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України з обов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Як встановлено судом, зобов'язання за договором відповідачка не виконала, суму боргу за договором позики не повернула, тобто, умови договору не виконала.
А тому, вимога позивача про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 5 000 доларів США. підлягає задоволенню.
У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у ст. 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Зокрема у вказаній постанові зроблено висновок про те, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 отримала позику у іноземній валюті, тому до стягнення з неї підлягає сума позики, виражена у валюті зобов'язання - доларах США.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача слід стягнути в користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 643,80 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 192, 202, 207, 524, 526, 530, 533, 545, 599, 629, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК Цкраїни, ст. ст.4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 263-265, 280-284, 354, 355 суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , борг у сумі 5 000 (п'ять тисяч) доларів США .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір в сумі 1 643 ( одна тисяча шістсот сорок три) гривни 80 копійок.
Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом тридцяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст. 285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, якщо заяву про перегляд заочного рішення не було подано, у разі відсутності апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2
Повний текст рішення виготовлено 26 лютого 2025 року.