Справа № 620/5274/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
26 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу служби у поліції період служби в Державному Департаменті України з питань виконання покарань з 15.08.1999 по 01.02.2003;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у поліції період служби в Державному Департаменті України з питань виконання покарань з 15.08.1999 по 01.02.2003.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що останній має право на зарахування вислуги років у Державному департаменті України з питань виконання покарань до стажу служби в поліції.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 р. позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу служби у поліції період служби в Державному Департаменті України з питань виконання покарань з 15.08.1999 по 01.02.2003.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби у поліції період служби в Державному Департаменті України з питань виконання покарань з 15.08.1999 по 01.02.2003.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу відповідача до розгляду в порядку письмового провадження на 26.02.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період з 15.08.1999 до 01.02.2003 проходив службу в Державному Департаменті України з питань виконання покарань (з серпня 1999 року по липень 2002 рік - курсант Чернігівського юридичного училища Державного департаменту України з питань виконання покарань, з липня 2002 року по лютий 2003 року - начальник відділення спеціальної психологічної служби по соціально-психологічній роботі зі спецконтингентом), 01.02.2003 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 06.11.2015 звільнений з органів внутрішніх справ, 07.15.2015 прийнятий на службу до Національної поліції України, що підтверджується біографічною довідкою та записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 11, 12).
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 14.03.2024 № Д-145аз/124/05/20-2024, до стажу роботи в поліції не зараховано час навчання в Чернігівському юридичному училищі та проходження служби позивачем в органах Державного Департаменту України з питань виконання покарань (а.с. 14- 15).
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби. Як наслідок, судом виснувано, що служба в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу. У вказаному переліку служба в Державному Департаменті України з питань виконання покарань (кримінально-виконавчій системі України) не визначено. Державна кримінально-виконавча служба не є органом внутрішніх справ України, не входить до складу системи МВС України, тому спірний період не може бути зарахований позивачеві до стажу служби в поліції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Колегією суддів оскаржуване рішення переглядається в частині доводів та обґрунтувань апеляційної скарги відповідача, згідно норм ч. 1 ст. 308 КАС України.
Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно змісту ст. 78 Закону №580-VIII, стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Частиною 2 цієї статті визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV, до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України Про міліцію, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Водночас, частина 5 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тож, як правильно виснував суд першої інстанції, законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Також, слід врахувати, що ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Як наслідок, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що служба в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.08.2023 у справі №240/30024/21 зазначив, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувалися та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
Тож, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання суду, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону №580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.10.2022 по справі №160/11127/20.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На переконання колегії суддів, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не зарахуванні до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислуги років у Державному департаменті України з питань виконання покарань, на чому правильно наголосив суд першої інстанції при вирішенні спору. Оскільки відповідачем протиправно не зараховано до стажу служби в поліції період проходження позивачем служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань, належним способом відновлення порушеного права є зобов'язання ГУНП в Чернігівській області зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 спірний період з 15.08.1999 по 01.02.2003.
Колегією суддів не враховуються посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, оскільки предмет спору та обставини справи не є тотожними, зокрема, в тій справі предметом спору були вимоги визнання протиправним і скасування наказу від 07.11.2019 № 352о/с, поновлення на посаді начальника Срібнянського відділення поліції Прилуцького відділу поліції ГУНП в Чернігівській області та зобов'язання відповідача перерахувати грошове забезпечення у межах виділених асигнувань відповідно до штатної посади з 07.11.2019, що не збігається з предметом спору в даній справі.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко