27 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9450/24
Перша інстанція: суддя Малих О.В.,
повний текст судового рішення
складено 30.12.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Лук'янчук О.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря: Мунтян С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі №400/9450/24 за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови від 01.10.2024 ВП №76052081
09.10.2024 Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просило суд скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.10.2024 ВП № 76052081 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про наявність поважних причин, які перешкоджають виконати рішення суду в справі №400/1317/23. На думку позивача, Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області вжито усіх заходів для виконання судового акту. Однак, через відсутність належного фінансування, що не залежить від позивача, наявні перешкоди з виконання такого судового рішення.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що судове рішення боржником не виконується без поважних причин.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі №400/9450/24 позов Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області задоволено повністю.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що в позивача наявні поважні причини, які зумовили неможливість виконати рішення суду в справі №400/1317/23.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано апеляційну скаргу, у якій з посилання на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що виконання судового рішення є обов'язковим для позивача. Однак, Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області не виконується рішення суду в справі №400/1317/23. При цьому, невиконання рішення суду не може бути виправдане відсутністю бюджетних видатків. Крім того, скаржник не погоджується із стягненням на користь позивача судового збору.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області до апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому учасник справи повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 30.12.2024, у зв'язку з чим просять апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а судовий акт - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №400/1317/23 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 грн. щомісячно, а з 19.07.2022 по 20.01.2023 у розмірі до 30000грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 грн. щомісячно, а з 19.07.2022 по 20.01.2023 - у розмірі до 30000грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Такий судовий акт набрав законної сили.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №400/1317/23 ОСОБА_1 26.02.2024 видано виконавчий лист.
Означений виконавчий документ ОСОБА_2 було пред'явлено до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
За наслідком розгляду виконавчого листа Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/1317/23 державним виконавцем 16.09.2024 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76052081.
Означеним актом індивідуальної дії боржнику - Територіальному управлінню Служби судової охорони у Миколаївській області встановлено строк на виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
З матеріалів справи убачається, що 17.09.2024 Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області на адресу органу виконавчої служби скеровано лист №45.06-480, у якому зазначено, що ТУ Служби ведеться активна робота щодо виконання судового рішення в адміністративній справі №400/1317/23. З метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань ТУ Служби для виконання судового рішення підготовлено та направлено до центрального органу управління Служби судової охорони лист на додаткову потребу в коштах з розрахованою необхідною сумою додаткової винагороди. Станам на сьогодні запитувані ТУ Служби кошти, для виконання судового рішення, постав про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не надійшли. У зв'язку з чим, виконавця повідомлено, що виконання судового рішення відбудеться в найкоротший термін після надходження відповідних додаткових асигнувань.
На підтвердження наведеного боржником до листа додано: виписку з рахунку за 17.09.2024; лист до голови Служби судової охорони від 22.01.2024 №45/06-31ССО; реєстр судових рішень щодо нарахування та виплати додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 співробітникам ТУ ССО у Миколаївській області; розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (ІІІ категорія) додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Однак, 01.10.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову ВП №76052081 про накладення штрафу в розмірі 5100грн за невиконання боржником без поважних причин рішення.
Не погодившись із вищевказаним індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За змістом п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.п.1,16, ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частиною 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
З огляду на вищевикладене, накладення штрафу за невиконання рішення, яке зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Разом з тим, визначальною умовою для накладення такого штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, а їх подолання для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Поважними, у розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть уважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Так, як установлено колегією суддів, повідомляючи державного виконавця про неможливість своєчасного виконання рішення суду у справі №400/1317/23 Територіальним управління Служби судової охорони у Миколаївській області в листі від 17.09.2024 №45.06-480 зазначено про ведення активної роботи щодо виконання судового рішення в адміністративній справі №400/1317/23. З метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань ТУ Служби для виконання судового рішення підготовлено та направлено до центрального органу управління Служби судової охорони лист на додаткову потребу в коштах з розрахованою необхідною сумою додаткової винагороди. Станам на сьогодні запитувані ТУ Служби кошти, для виконання судового рішення, постав про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не надійшли. У зв'язку з чим, виконавця повідомлено, що виконання судового рішення відбудеться в найкоротший термін після надходження відповідних додаткових асигнувань.
На підтвердження наведеного боржником до листа додано: виписку з рахунку за 17.09.2024; лист до голови Служби судової охорони від 22.01.2024 №45/06-31ССО; реєстр судових рішень щодо нарахування та виплати додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 співробітникам ТУ ССО у Миколаївській області; розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (ІІІ категорія) додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 24.02.2022 по 20.01.2023.
Відповідно до ст. 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Положеннями ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 № 1051/0/15-19 затверджено Положення про Службу судової охорони, відповідно до п. п. 1, 2, 4, 9, 10 якого Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Служба підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України. Служба складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів (територіальні управління) Служби. Фінансування Служби здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Територіальні підрозділи (територіальні управління) Служби утворюються як юридичні особи, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
У свою чергу, відповідно до п. 6 Положення Про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань: 1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених законом; 2) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь; 3) готує бюджетний запит.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Частиною 1 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ст.ст.23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Із матеріалів справи встановлено, що кошторис Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області на 2024 рік містить видатки за бюджетною програмою за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" у розмірі 1074 грн.
Раніше, з метою забезпечення надходження коштів для виплати вказаної суми додаткової винагороди Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області звернулось до Голови Служби судової охорони з проханням збільшити кошторисні призначення по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» (листи від 22.01.2024 №45/06-31ССО).
У свою чергу, Служба судової охорони неодноразово зверталась до Державної судової адміністрації України із листами від 12.01.2024 №30/01.30-02.2-63, від 01.02.2024 №30/01.30-02.2-176, від 15.04.2024 №30/01.30-02.2-565, від 22.05.2024 №30/01.30-02.2-712, від 20.06.2024 №30/01.30-02.2-875, від 25.07.2024 №30/01.30-02.2-1102 щодо внесення змін до кошторису Служби на 2024 рік за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», за КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" з метою виділення додаткових коштів на виконання рішень судів про задоволення позовів співробітників Служби. Однак, таких асигнувань не надано.
Державною судовою адміністрацією України у відповідь на таке звернення повідомлено про неможливість виділення додаткових бюджетних асигнувань на зазначені цілі, адже згідно відповіді Міністерства фінансів України у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що в спірних правовідносинах Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, вживало залежні від нього заходи щодо виконання рішення суду, а тому невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Про вказані вжиті заходи щодо виконання судового рішення Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області повідомляло державного виконавця листом від 17.09.2024 №45.06-480 із наданням до ного відповідних доказів на підтвердження викладених обставин.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент прийняття рішення щодо застосування до позивача штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин у державного виконавця була наявна інформація про вжиті боржником заходи з митою виконання такого судового акту.
Разом з тим, приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу державним виконавцем не надано належної оцінки повідомленим боржником причинам невиконання рішення суду та обставинам, що створили перешкоди для виконання зобов'язання.
Висновки про неповажність причини невиконання рішення суду державним виконавцем зроблено без оцінки дій, які вживав боржник з метою повного виконання судового рішення, зокрема, здійснення нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, та звернення з метою забезпечення виплати нарахованої суми до розпорядника бюджетних коштів про виділення додаткових коштів.
З огляду на вказане, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності винесення органом державної виконавчої служби спірної постанови від 01.10.2024 ВП №76052081 про накладення штрафу в сумі 5100грн.
Стосовно доводу скаржника про те, що судовий збір не підлягає стягненню на користь позивача колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відповідно до частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За текстом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Відповідно до Положення про територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області, затвердженого Головою Служби судової охорони 10.03.2020, управління є територіальним підрозділом Служби судової охорони. Управління є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
Основними завданнями Управління є:
- організація діяльності й забезпечення контролю за роботою структурних підрозділів Управління та підпорядкованих підрозділів із виконання завдань;
- контроль та організація таких практичних заходів, як підтримання громадського порядку в судах, недопущення і припинення проявів неповаги до суду, охорона приміщень судів, органів та установ системи правосуддя, забезпечення в суді безпеки учасників судового процесу;
- виконання функцій стосовно державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду.
У даній справі спірним є питання наявності поважних причин, які унеможливлюють своєчасне виконання Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.01.2024 у справі №400/1317/23.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд зазначає, що даній спір не є «компетенційним» (у значенні пункту 3 частини першої статті 19 КАС), а подання адміністративного позову не є формою реалізації компетенції суб'єкта владних повноважень.
При зверненні Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до суду з позовом до суб'єкта владних повноважень ключовим моментом виступає характер такого звернення, тобто, чи позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (як юридична особа публічного права) (пункт 1 частина 1 статті 19 КАС України), чи з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (як суб'єкт владних повноважень) (пункт 3 частина 1 статті 19 КАС України), чи відповідно до покладених на нього положеннями чинного законодавства обов'язку звернення до суду (як суб'єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій) (пункт 5 частини 1 статті 19 КАС України).
Звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а саме ж «право» на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб'єкта владних повноважень, прирівнюється до його «повноважень», має бути чітко передбачено законом.
У цьому зв'язку територіальний орган Служби судової охорони може бути стороною і звертатися до суду, проте адміністративний позов має свої особливості, зумовлені власне завданнями адміністративного судочинства. Звернення до адміністративного суду як умови для реалізації повноважень органу і забезпечення виконання основних завдань органу не можна уподібнювати чи ототожнювати з реалізацією владних управлінських функцій цього органу.
Основні завдання Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області визначено Положенням про територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області, затвердженим Головою Служби судової охорони 10.03.2020.
Звернення до суду з даним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не є «компетенцією» Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області.
Колегія суддів відмічає, що звернення Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.10.2024 ВП №76052081 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн., тобто індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень.
У такий спосіб позивач намагається захистити свої права, свободи та охоронювані законом інтереси як сторона виконавчого провадження, а не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Отже, у цьому спорі Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області будучи стороною виконавчого провадження не діє як суб'єкт владних повноважень, а звертається до суб'єкта владних повноважень щодо оскарження його індивідуального акту, винесеного в рамках виконавчого провадження.
Подібну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 31.05.2023 у справі № 815/4246/17.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність застосування положень частини 1 статті 139 КАС України та стягнення з відповідача на користь Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області судового збору.
Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог доводи.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом першої інстанції у даній справі.
За таких обставин, рішення окружного адміністративного суду є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі твердження не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення окружним адміністративним судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.287, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 року у справі №400/9450/24 за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови від 01.10.2024 року ВП №76052081 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.В. Лук'янчук О.І. Шляхтицький