П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/14904/23
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
повний текст судового рішення
складено 14.08.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛУГЕР і К» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 23.11.2023 року, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЛУГЕР і К» звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.11.2023 року про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛУГЕР і К» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що адміністративно-господарський штраф має бути застосований до перевізника, тоді як він не є перевізником, що підтверджується ТТН та відсутністю у позивача у власності та в оренді цього транспортного засобу, що перевірявся.
Позовна заява залишалась без руху ухвалою від 13.12.2023 року.
Відповідач надав суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що оскільки при проведенні габаритно-вагового контролю було встановлено перевищення габаритно-вагових параметрів, що зафіксовано в Акті №АР017388, тому спірна постанова прийнята правомірно та скасуванню не підлягає.
Справу розглянуто у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛУГЕР і К» (пров. Парусний, 11, кв.33, м. Миколаїв, 54007 37206677) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150 39816845) задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову від 23.11.2023 року про застосування до товариства з обмеженою відповідальністю «Калугер і К» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34 000,00 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51, м. Київ,03150 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛУГЕР і К» (пров. Парусний, 11, кв.33, м. Миколаїв, 54007 37206677) судовий збір в сумі 2 684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
На вказане рішення суду Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.09.2023 року о 18:32 год. на а/д М-15 «Одеса-Рені» 12 км + 125 м працівниками Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки було проведено рейдову перевірку транспортного засобу DAF д/н НОМЕР_1 з напівпричепом KOEGEL д/н НОМЕР_2 , під час якої здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу.
Результати габаритно-вагового контролю були оформлені: Довідкою №ДЗ003227 від 28.09.2023 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю (далі - Довідка); Актом №АВ002648 від 28.09.2023 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (далі - Акт перевищення).
За результатами габаритно-вагового контролю та рейдової перевірки працівниками Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області було складено Акт №АР017388 від 28.09.2023 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів автомобільним транспортом, яким виявлено порушення: «перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної №БВБ-1875 від 28.09.2023 року (соняшник) з перевищенням встановлених п.п.22.5 ПДР, затверджених Постановою №1306-2001 габаритно-вагових норм на 27,3% на одиночну вісь (11,5 т. допустимо, фактично 14,64 т)».
23.11.2023 року за наслідками розгляду Відділом державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Акту №АР017388 до позивача згідно Постанови було застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34 000,00 грн., відповідальність за яке передбачена абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Постанова).
Позивач не погоджуючись з вищезазначеною постановою звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III) цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до вимог ч.12 ст.6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу ч.7 ст.6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону №2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (далі Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з вимогами пп.1 п.4 зазначеного Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно з вимогами п.8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) №1567 від 08.11.2006 року (далі Порядок - №1567) визначено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до вимог п.14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
В п.п. 20-22 Порядку №1567 зазначено, що у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Відповідно до вимог п.п.25, 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до вимог п.п.27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Згідно частин 1 та 2 статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених ст.48 Закону №2344, віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.
Відповідно до п.1 «Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», затверджених Постановою КМУ №30 від 18.01.2001 року, ці Правила встановлюють єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (далі - Правила проїзду).
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (П.2 Правил проїзду).
Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів (П.4 Правил проїзду).
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Враховуючи підстави позову та доводи учасників справи в цій справі суди мають з'ясувати чи був позивач в момент указаної перевірки дійсним автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 48 Закону №2344-III в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб'єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, який викладено у постановах від 06 вересня 2023 року справі №120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі №160/12371/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №640/27759/21. Висновки, у вказаних справах є релевантними до обставин цієї справи, колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.
Так, Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема, до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі №640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а та від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22.
Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Отже, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна накладна (ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Як вбачається з вказаної ТТН, інформація про позивача, як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній №БВБ-1875 від 28.09.2023 року, якою оформлено перевезення вантажу - соняшник. У вказаній товарно-транспортній накладній перевізником зазначено: «Калугер і К ФОП» (а.с.9).
Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 від 12.09.2007 року вбачається, що транспортний засіб марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_4 належить Торговий дім «СОФІ». А напівпричіп KOEGEL д/н НОМЕР_2 згідно свідоцтва НОМЕР_5 від 03.10.2020 року належить ТОВ «ЗМІЇВ-ТРАНС». Будь-яких документів на підтвердження того, що транспортний засіб марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_4 з напівпричепом KOEGEL д/н НОМЕР_2 , дійсно перебував у користуванні позивача на час проведення рейдової перевірки до суду першої та апеляційної інстанцій не надано.
З огляду на вищезазначене, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Під час розгляду справи відповідач не надав жодного доказу того, що під час спірної перевірки автомобільним перевізником був позивач, тобто не спростував доводів останнього щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлені порушення.
Відтак, колегія суддів вважає, що до позивача була протиправно застосована санкція у вигляді штрафу на підставі абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону №2344-III, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛУГЕР і К» підлягають задоволенню.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до вимог ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко