Провадження № 22-ц/803/1407/25 Справа № 215/5927/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
26 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Зубакової В.П., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Черняєвої С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/5927/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Демиденка Ю.Ю.,-
В вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'ю, в обґрунтування якого вказав, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ ним отримано три хронічні професійні захворювання.
Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.03.2024 виникли з вини роботодавця.
Згідно довідок МСЕК від 06.05.2024, позивачу первинно, з 22.04.2024, безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% у зв'язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.
У зв'язку з викладеним, просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану йому моральну шкоди у розмірі 715 680 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково - стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 360 000 грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов'язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 3 600 грн. судового збору на користь держави.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача та зменшенню розміру витрат на правничу допомогу посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон №466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Крім того зазначає, що позивачу були роз'яснені його права і обов'язки, проінформовано під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Тож відповідач не приховував тяжкість і шкідливість технологічного процесу. При цьому, позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я. За роботу в шкідливих та небезпечних умовах праці позивач, відповідно до ст.7 Закону України «Про охорону праці» користувався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, оплатою праці в підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Таким чином, під час працевлаштування позивач усвідомлював, що під час роботи у відповідач буде піддаватися впливу шкідливих факторів. Однак, усвідомлюючи ризик виникнення професійного захворювання, умисно не повідомляв адміністрацію відповідач про необхідність переведення його на іншу менш шкідливу або менш важку працю у зв'язку з погіршенням стану свого здоров'я.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - Рабко Т.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції без змін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював протягом 24 років 4 місяців на ПрАТ (а.с.26).
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.03.2024, позивачу встановлено три хронічні професійні захворювання (а.с.24-29).
Згідно довідок МСЕК від 06.05.2024, позивачу первинно з 22.04.2024 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 60% у зв'язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності (а.с.30, 31).
Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 15.03.2024, встановлено три хронічні професійні захворювання, виробничими факторами, що спричинили захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та недосконалість трудового процесу (а.с.24-28).
Позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів 15 років 9 місяців (а.с.26).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції враховував характер захворювань, їх незворотність, фізичні та моральні страждання позивача в зв'язку з цим, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
ОСОБА_1 з 31.12.1987 року по 14.06.1988 року та з 15.05.2008 року по 21.08.2023 року виконував роботу відповідно до трудового договору працював у шкідливих умовах праці за спеціальністю машиніст млина на рудозбагачувальній фабриці (всього 15 років 9 місяців) на ордена Леніна Північному гірничозбагачувальному комбінаті імені комсомолу України, який було перейменовано у Північний державний гірничо-збагачувальний комбінат, який 31.10.1996 року було перетворено у ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», а з 0.04.2011 року було перейменовано на ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
Відповідно до пункту 17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14 березня 2024 року хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин: працюючи з 31.12.1987 року по 14.06.1988 року та з 15.05.2008 року по 21.08.2023 року машиністом млина, Рудозбагачувальної фабрики №1, ОСОБА_1 наглядав за роботою млинів, контролював рівномірність розподілу руди в бункерах та їх заповнення, визначав несправності в роботі млинів, устаткування та усував їх, чистив тічки, слідкував за освітленням робочого місця, прибирав присипану рудну масу на робочому місці. Внаслідок недосконалості технології збагачення руди підпадав під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії з вмістом діоксину кремнію від 10% до 70%. Внаслідок недосконалості робочого місця підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці та шуму.
Пунктом 18 Акту згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14 березня 2024 року установлено, що виробничими факторами, що спричинили захворювання є: пил переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони - концентрація пилу з вмістом вільного діоксину кремнію від 10 до 70% перевищувала гранично - допустиму в 2,6 разів та складала 5,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3; важкість праці - незручна робоча поза 59,1 % часу зміни при нормальному значенні 25 % часу зміни та нахили тулуба, кількість за зміну 155, при допустимому 51-100; рівень шуму - еквівалентний рівень шуму на 17дБА перевищував допустимий рівень та складав 97 дБА при ГДР 80дБА.
Висновком МСЕК від 06 травня 2024 року позивачу з 22 квітня 2024 року було встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково, із яких: 35% по радикулопатії, 20% по ХОЗЛ та 5% по туговухості, де також зазначено, що позивач потребує санаторно-курортного лікування, медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.
Посилання представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються колегією суддів, оскільки, здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
Так, виходячи з характеру захворювань позивач повинен постійно проходити лікування, щоденно переносить фізичний біль та моральні переживання. Внаслідок отриманих на виробництві професійних захворювань позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв'язки.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п.13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
Враховуючи вищезазначене, колегією суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» щодо визначення розміру моральної шкоди, оскільки, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а отже, заподіяння шкоди життю та здоров'ю найвищого ступеня, в результаті чого, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, зводяться до переоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
Повна постанова складена 26.02.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв