26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 620/626/20
касаційне провадження № К/9901/34175/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватного підприємства "Світ Імпет Модус" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 (суддя Клопот С.Л.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді - Коротких А.Ю., Сорочко Є.О.) у справі за позовом Приватного підприємства "Світ Імпет Модус" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Приватне підприємство "Світ Імпет Модус" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління форми "Р" від 13.01.2020 №00000180500.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов'язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Дніпро Оіл Груп», ТОВ «Латонік», ТОВ «Протек Агро Груп», ТОВ «Домдар», ПП «Агро-Фаворит Груп», ТОВ «Деторіс-Трейд Груп» та ТОВ «Метстілпром», які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів, які не містять дефектів форми та змісту, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 11.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Дніпро Оіл Груп», ТОВ «Латонік», ТОВ «Протек Агро Груп», ТОВ «Домдар», ПП «Агро-Фаворит Груп», ТОВ «Деторіс-Трейд Груп» та ТОВ «Метстілпром». Надані позивачем до суду первинні документи по цим господарським операціям, які стали підставою для формування платником податкового кредиту, не можуть вважатися належно оформленими, оскільки проведеним аналізом інформаційних ресурсів ДПС, податкової звітності, даних Єдиного реєстру податкових накладних по зазначених контрагентах було встановлено відсутність реального (законного) джерела походження товару по ланцюгу постачання, що характеризує діяльність зазначених контрагентів як таку, метою якої є створення документообігу по нереальних господарських операціях для отримання податкової вигоди, що, в свою чергу, свідчить про те, що надані Підприємством первинні бухгалтерські документи не є документами, які підтверджують ці господарські операції, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є безпідставним.
Позивач, не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Підставою для касаційного оскарження позивач визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували положення підпункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статі 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 808/1746/15, від 23.01.2018 у справі 804/12558/14, від 16.01.2018 у справі № 2а/1570/4582/11, від 14.03.2017 у справі № 805/1446/15-а, від 07.03.2017 у справі № 810/3829/15, від 07.03.2017 у справі № 813/768/15.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильність, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Скаржник наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентами, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наявними у платника.
Також позивач покликається на безпідставність прийняття та протиправність наказу Управління від 09.12.2019 №784 про проведення виїзної позапланової перевірки, а відтак вважає висновки, викладені в акті перевірки, протиправними, що є підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.02.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою 25.02.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 26.02.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню із закриттям провадження у справі, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом на підставі направлення від 09.12.2019 №901 та наказу від 09.12.2019 №784 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість за вересень 2017 року по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпро Оіл Груп» за жовтень 2017 року, ТОВ «Латонік» за листопад 2017 року, ТОВ «Протек Агро Груп» за січень-лютий 2018 року, ТОВ «Домдар» за грудень 2017 року, ПП «Агро-Фаворит Груп» та ТОВ «Деторіс-Трейд Груп» за квітень, травень 2019 року, ТОВ «Метстілпром» за червень 2019 року, за результатами якої складено акт від 20.12.2019 №264/05/21397786 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 999342,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2020 форми «Р» №00000180500, яким платнику визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1249177,50 грн, в тому числі: за податковими зобов'язаннями в сумі 999342,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 249835,50 грн.
Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних ресурсів, відсутності належних первинних документів в підтвердження цих операцій, наявності кримінальних проваджень стосовно посадових осіб контрагентів позивача за фактом фіктивного підприємництва.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду .
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини із постачальниками, зокрема з ТОВ «Дніпро Оіл Груп», ТОВ «Латонік», ТОВ «Протек Агро Груп», ТОВ «Домдар», ПП «Агро-Фаворит Груп», ТОВ «Деторіс-Трейд Груп» та ТОВ «Метстілпром» за договорами постачання, предметом яких було придбання товарно-матеріальних цінностей.
На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій, позивачем надано: рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, виписки по рахунку, податкові накладні, видаткові накладні, інші документи первинного та бухгалтерського обліку.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення, висновувалися лише на наявності у податкового органу негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб цих контрагентів позивача, відсутності значної кількості трудових ресурсів та матеріальних активів у контрагентів позивача.
Однак, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, не перевірили суті порушень, викладених в акті перевірки, не встановили якими документами підтверджуються чи спростовуються викладені в акті правопорушення, не надали оцінку оспорюваниим господарським операціям з урахуванням умов договорів, укладених між Підприємством та вказаними контрагентами, не перевірили, чи мають надані позивачем документи дефекти форми та змісту, не встановили, чи була у Підприємства розумна економічна причина (ділова мета) при укладенні договорів із зазначеними контрагентами та які види діяльності здійснював позивач, не надали належної оцінки доводам та аргументам позивача, якими він обгрунтовував позовні вимоги, зокрема, судами не було надано правової оцінки доводам Підприємства стосовно правомірності проведення перевірки, дотримання контролюючим органом порядку проведення перевірки тощо.
Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягали обов'язковому встановленню судом, з огляду на що колегія суддів вважає передчасним висновки судів попередніх інстанцій з наведених питань.
Таким чином, висновки щодо необґрунтованості позовних вимог суди попередніх інстанцій сформували без належного дослідження всіх обставин, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням неповного з'ясування зазначених вище обставин у справі, що призвело до передчасних висновків, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.
Згідно з частиною першою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права та бути законним і обґрунтованим.
Визначені статтею 341 КАС України межі касаційного перегляду не надають Верховному Суду як суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, та дослідження доказів.
За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 14.03.2023 у справі № 927/204/22 ліквідував юридичну особу банкрута - Підприємство, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 31.03.2023 №1000641170014003664.
За змістом частини другої статті 354 КАС України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.
Оскільки в межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначене є підставою для скасування судових рішень повністю та закриття провадження у справі у зв'язку з припинення юридичної особи позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 344, 349, 354, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 скасувати.
Закрити провадження у справі за позовом Приватного підприємства "Світ Імпет Модус" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова