26 лютого 2025 року
м. Київ
справа №240/25376/23
адміністративне провадження № К/990/4824/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі № 240/25376/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
З касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень видно, що ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд: визнати протиправною відмову Вищого адміністративного суду України у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що викладена у листі від 19.04.2022 й зобов'язати видати зазначену довідку; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві прийняти зазначену довідку та на її підставі провести перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01.03.2022 з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною відмову Вищого адміністративного суду України, викладену в листі від 19.04.2022 №60/12-14/22 (за підписом Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Любові Володимирівни), у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;
- зобов'язано Вищий адміністративний суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначеного в статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» станом на 28.02.2022 - день звільнення;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві прийняти довідку, видану Вищим адміністративним судом України на виконання цього рішення суду, та на її підставі провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.03.2022 з урахуванням виплачених сум;
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 апеляційні скарги Вищого адміністративного суду України та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною відмову Вищого адміністративного суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами;
- зобов'язано Вищий адміністративний суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону № 1402-VIII;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
07.02.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі № 240/25376/23.
Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо, не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266 -1 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України та статті 262 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес.
Однак обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржник не наводить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для позивача, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в особливу категорію спорів.
Такі посилання скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Разом з тим, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування судом апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, від 21.09.2023 у справі №620/23/21 та від 12.09.2023 у справі №540/7777/21 у подібних правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, від 21.09.2023 у справі №620/23/21 та від 12.09.2023 у справі №540/7777/21, на які зроблено посилання в касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваного судового рішення у справі № 240/25376/23 не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких є подібними, оскільки вони ухвалені за іншого предмету спору, правового регулювання та фактичних обставин у справі, що виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Окрім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №640/1064/21 і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Колегія суддів зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд звертає увагу, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас скаржник фактично обґрунтовує необхідність відступу від такого висновку потребою здійснити правову переоцінку Верховним Судом спірних правовідносин, зокрема у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення від 26.03.2024 №3-р(II)/2024.
Разом з тим, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 26.03.2024 №3-р(II)/2024 у справі №3-93/2022(217/22) визнав таким, що не відповідає Конституції України окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами в тім, що він установлював для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом №2453-VІ, зокрема винагороду судді та вказав, що цим положеннями законодавець фактично визначив певну категорію суддів для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом №2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом №1402-VIII.
Також, слід зазначити, що в абзаці 6 пункту 8.1 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України також зазначив, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які звільнилися у відставку до або після ухвалення Закону №3481, гарантії незалежності визначено Законом №1402-VIII з дня набрання чинності Законом №3481-IX.
Окремо необхідно зазначити, що Законом №3481-IX розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII доповнено, серед іншого, пунктом 14-3 наступного змісту:
« 14-3. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду У країни, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів».
Таким чином, цим законом законодавець вніс правову визначеність в правовідносини щодо належного матеріального забезпечення, зокрема, для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України, які виявили бажання звільнитися у відставку.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що скаржником не наведено обґрунтованих та переконливих доводів, які свідчили про наявність підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2023 у справі 640/1064/21, який в подальшому неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.09.2023 у справі № 640/6204/21, від 27.09.2023 у справі 640/10671/22, від 01.04.2024 у справі № 320/5754/23 та від 16.01.2025 у справі 320/28608/23, відповідно до якого позивач, який обіймав посаду судді вищого спеціалізованого суду, звільнився у відставку та має статус судді у відставці, має право на відповідні гарантії, встановлені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII) відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами (частини третя - п'ята статті 135 Закону № 1402-VIII), а не касаційного суду у складі Верховного Суду.
Таким чином, посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є безпідставним та не приймаються до уваги Судом.
Окрім того, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 14-4 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII у правовідносинах щодо здійснення територіальним органом Пенсійного фонду України перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, на підставі оновленої довідки, виданої Вищим адміністративним судом України, відповідно до Закону № 1402-VIII.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження у цій справі, з огляду на те, що спір у цій справі виник з інших підстав та обґрунтуванний іншими доводами (позивач вважав, що має право на отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до статей 135, 142 Закону № 1402-VIII, а відповідно просив зобов'язати Вищий адміністративний суд України видати таку довідку, а Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві прийняти довідку, видану Вищим адміністративним судом України на виконання цього рішення суду, та на її підставі провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.03.2022 з урахуванням виплачених сум).
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі № 240/25376/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
........................
........................
........................
А.І. Рибачук
А.Ю. Бучик
Т.Г. Стрелець,
Судді Верховного Суду